Постанова 4855 № 320/33638/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/33638/24 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та випалу пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020, 2021 та 2022 роки, починаючи з 26.06.2023. - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2020, 2021 та 2022 роки, починаючи з 26.06.2023. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 скористався правом на призначення пенсії за вислугу років та надав відповідну заяву до відповідача з відповідними документами, згідно якої йому була призначена пенсія за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ. 26.06.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV. Відповідач зазначену пенсію позивачу призначив, однак, при її розрахунку застосував показник середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014,2015,2016 роки (3764,40 грн), у зв`язку з тим, що застосував п. 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", про що повідомив представника позивача листом від 03.09.2024 року. Не погоджуючись з протиправними діями відповідача позивач звернулась з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом. Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правові засади, принципи та механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також порядок призначення, перерахунку та виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія є щомісячною пенсійною виплатою у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа у разі досягнення пенсійного віку або визнання її особою з інвалідністю, а у випадках, передбачених законом, - члени її сім`ї. Положеннями статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що у солідарній системі призначаються пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Водночас статтею 10 цього Закону встановлено, що особі, яка одночасно має право на різні види пенсії, призначається лише один із видів пенсії за її вибором. Відповідно до статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою, яка враховує заробітну плату (дохід) застрахованої особи та коефіцієнт її страхового стажу. Частиною другою статті 40 Закону №1058-IV визначено порядок обчислення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії. Зокрема, при визначенні заробітної плати для обчислення пенсії враховується середня заробітна плата в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Також цією нормою передбачено порядок визначення коефіцієнта заробітної плати та випадки, коли проводиться подальший перерахунок після отримання необхідних даних про середню заробітну плату в Україні. Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія за віком призначається з дня, наступного за днем досягнення особою пенсійного віку, за умови звернення за її призначенням не пізніше трьох місяців з дня досягнення такого віку. Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання відповідної заяви на підставі документів, що містяться у пенсійній справі, а також додаткових документів, отриманих органами Пенсійного фонду України. При цьому при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватись заробітна плата за періоди страхового стажу, передбачені статтею 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення або попереднього перерахунку попереднього виду пенсії. Отже, наведені норми права свідчать про те, що положення частини третьої статті 45 Закону №1058-IV щодо застосування показника середньої заробітної плати, який враховувався при призначенні попереднього виду пенсії, можуть застосовуватись виключно у випадку переведення особи з одного виду пенсії на інший. Судом встановлено, що позивачу була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що сторонами у справі не заперечується. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах визначальним є встановлення правової природи звернення позивача до органу Пенсійного фонду України. Якщо особа звертається саме за призначенням іншого виду пенсії, а не за проведенням перерахунку вже призначеної пенсії, до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення Закону №1058-IV щодо призначення відповідного виду пенсії із застосуванням актуального показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення. Водночас застосування показника середньої заробітної плати, який використовувався при призначенні попереднього виду пенсії, допускається лише у разі переведення особи з одного виду пенсії на інший у межах правового регулювання Закону №1058-IV. Зазначений правовий механізм не може бути застосований автоматично у всіх випадках пенсійного забезпечення без урахування характеру звернення особи та виду пенсії, яка була призначена раніше. Разом із тим, судом встановлено, що з 26 червня 2023 року позивачу призначено та виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів звертає увагу, що із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач звернувся вперше. При цьому раніше позивачу була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який регулює інші правовідносини, визначає окремі підстави, умови та порядок призначення пенсій, відмінні від тих, що передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Суд зазначає, що Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої у разі, коли особа, яка вже отримує пенсію за одним законом, звертається за призначенням пенсії, право на яку визначене іншим законом, у такому випадку має місце саме призначення нового виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV. Відтак у таких правовідносинах підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням нового виду пенсії, а саме пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17 та від 18 серпня 2020 року у справі №263/6611/17. З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку має місце саме призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, а не переведення з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 цього Закону. За таких обставин при призначенні позивачу пенсії за віком відповідач був зобов`язаний застосувати показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020, 2021 та 2022 роки. Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач при призначенні позивачу пенсії за віком з 26 червня 2023 року неправомірно застосував показник середньої заробітної плати в Україні за 2014- 2016 роки, який використовувався при попередньому пенсійному забезпеченні позивача, що суперечить вимогам Закону №1058-IV та сформованій судовій практиці Верховного Суду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у здійсненні позивачу перерахунку та виплати пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020, 2021 та 2022 роки, починаючи з 26 червня 2023 року. З огляду на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020, 2021 та 2022 роки, починаючи з 26 червня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку із чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвлення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна Т.Р. Вівдиченко