LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855580/6956/23

від 07.08.2024 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 січня 2024 року залишити без змін.

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/6956/23 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.05.2023; - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, щодо відмови у призначенні позивачу з 8 листопада 2022 року пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком (2020, 2021, 2022); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області призначити позивачу з 8 листопада 2022 року пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком (2020, 2021, 2022). Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 січня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.05.2023 ПС №971170126871. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 08 листопада 2022 року пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком (за 2019, 2020, 2021 роки). У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить в частині задоволенні позовних вимог скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 07 серпня 2024 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 30.06.2016 року призначено пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ). 07.11.2022 позивач досягла 60-ти річного віку. 12.01.2023 позивач звернулась із заявою до ГУ ПФУ в Черкаській області з проханням призначити їй пенсію за віком з дати набуття віку відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком (2020, 2021, 2022 роки); 516 місяців страхового стажу; коефіцієнта стажу 0,5805 з урахуванням кратності 1,35%; коефіцієнта зарплати 1,28816; доплати за понаднормовий стаж (13років) в розмірі 13% від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність станом на 08.11.2022 року. Листом від 08.02.2023 року №2300-0217-8/8220 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивачу, зазначивши, що переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком здійснюється із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії. Також повідомлено, що підстави для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки відсутні. Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернулась до суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненаправлення заяви ОСОБА_1 від 12.01.2023 року про призначення пенсії за віком, разом зі сканкопіями матеріалів пенсійної справи за принципом екстериторіальності до структурного підрозділу органу, що призначає пенсію для вирішення питання про призначення пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області направити заяву ОСОБА_1 від 12.01.2023 року про призначення пенсії за віком, разом зі сканкопіями матеріалів пенсійної справи за принципом екстериторіальності до структурного підрозділу органу, що призначає пенсію для вирішення питання про призначення пенсії за віком. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі № 580/1135/23 Головним управлінням повторно зареєстровано заяву позивача 17.05.2023 за №

871. За принципом екстериторіальності, звернення позивача розглядалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За результатами розгляду вищевказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 24.05.2023 № 971170126871 про відмову у проведенні перерахунку, у зв`язку з тим, що позивачем не подано заяву про перерахунок пенсії (перехід на інший вид пенсії) встановленого зразка, оскільки позивачу вже призначалася пенсія за вислугу років. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пенсія за вислугу років і пенсія за віком передбачені різними законами і за своєю природою є різними пенсіями, призначення пенсії за віком особі, яка до того отримувала пенсію за вислугу років, не відповідає передбаченому частиною третьою статті 45 Закону № 1058 поняттю переведення на інший вид пенсії. Отже, за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058 позивач звернулась вперше. Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2019-2021 роки. Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), постановою Правління ПФУ від 07.07.2014 № 13-1 (далі - Постанова № 13-1). Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1058-IV система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб`єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об`єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення (частина третя статті Закону № 1058-IV). У частині першій статті 9 Закону № 1058-IV вказано, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (частина перша статті 10 Закону № 1058-IV). Відповідно до частини другої статті 40 Закону України № 1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії. Відповідно до Постанови № 13-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що при призначенні пенсії враховується середня заробітна плата, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню із заявою про призначення, а при переведенні застосовується середня заробітна плата, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) попереднього виду пенсії. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що з 2016 року позивач отримувала пенсію за вислугу років, а в січні 2023 року позивач звернулась за призначенням пенсії за віком згідно із Законом № 1058-ІV, тобто зовсім інший вид пенсії та з інших підстав. Отже, в даному випадку має місце саме призначення пенсії за віком за Законом № 1058-IV, а не переведення на інший вид пенсії в розумінні частини третьої статті 45 вказаного Закону. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 521/4655/17. Разом з тим, за вказаних обставин при призначенні позивачу пенсії за віком відповідач повинен був ураховувати показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення їй нового виду пенсії за Законом № 1058-ІV. Аналогічний правовий підхід викладено в постанові від 14.02.2018 (справа №465/5246/17), постанові від 23.10.2018 у справі № 334/2653/17, постанові від 13.12.2018 у справі № 185/860/17, постанові від 06.02.2019 у справі № 333/1856/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17. Таким чином, оскільки для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернулася вперше у січні 2023 року, то відповідач мав призначити їй пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки. Колегія суддів зазначає, що здійснити нарахування пенсії позивачу саме за вказаним вище алгоритмом відповідач повинен був безпосередньо при призначенні їй пенсії за віком, що ним зроблено не було і призвело до порушення права позивача на належне пенсійне забезпечення. З огляду на викладене, судова колегія вважає, що відповідач протиправно відмовив у призначенні позивачу з 8 листопада 2022 року пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком (2019, 2020, 2021), проте, позивачем було невірно визначено період, що передує року звернення з заявою про призначення пенсії за віком (2020, 2021, 2022). Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»