Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6456/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6456/26 Перша інстанція: суддя Пекний А.С., повний текст судового рішення складено 26.03.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючої судді Голуб В.А., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у справі від 26 березня 2026 року по справі № 420/6456/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міського відділу РАЦС у м. Одеса, Відділу РАЦС Приморського району, в якому просила суд: витребувати у Приморського відділу РАЦС з архіву вул. Розумовська, 34 належним чином засвідчену копію паперового оригіналу актового запису № 1713 про шлюб від 22.12.2002 з книги відділу, складеного відносно ОСОБА_2 , закордонний паспорт ХІХ- НОМЕР_1 , виданий 26.04.1995, республіка Молдова; зобов`язати вищевказаний орган надати витребувану копію/книгу безпосередньо до суду у встановлений законом строк. У зв`язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачці строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали. На виконання ухвали суду від 16.03.2026 позивачка надала уточнену позовну заяву у новій редакції, у якій просить визнати протиправним та скасувати акт № 1713. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року суд відмовив у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Міського відділу РАЦС у м. Одеса, Відділу РАЦС Приморського району про зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснив позивачці, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що анулювання за рішенням суду запису про шлюб, зареєстрованого у відсутності нареченої і (або) нареченого, є способом захисту цивільного права особи, а відповідні правовідносини, які виникли з цього приводу і між подружжям, і між одним з них та органом державної реєстрації актів цивільного стану, є приватноправовими, а не публічно-правовими. Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись із ухвалою суду, позивачка подала апеляційну скаргу. Так, ОСОБА_1 вказала, що даний спір є публічно-правовим, адже заявлений до суб`єкта владних повноважень. Відповідачі своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 КАС України, якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла таких висновків. В першу чергу, колегія суддів зазначає, що за інформацією апелянтки у червні 2002 року нею було подано заяву на реєстрацію шлюбу, на призначений час вона до відділу реєстрації актів цивільного стану не з`явилася. Однак, відділ 22.12.2002 без її участі та проти її волевиявлення зареєстрував актовий запис № 1713, що порушує права позивачки на вільний шлюб та вибір партнерів і згоду на створення сім`ї. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04). Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ неодноразово зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria") Комісія висловила думку, що термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]". У деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначене законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2003 року у справі "Хуліо Воу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії") ("Julio Bou Gibert and El Hogar Y La Moda J. A. X. A. v. Span"). За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються КАС України. У частині першій статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій тощо. Вжитий у КАС України термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас, за вимогами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (див. постанову від 03 липня 2019 року в справі № 201/835/16-ц). Відносини, пов`язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням та припиненням їхньої дії, визначає засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану регулює Закон України від 01 липня 2010 року № 2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (далі - Закон № 2398-VI). Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2398-VI відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, їх поновлюють та припиняють їхню дію; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження. За вимогами пункту 1.4 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793, анулювання актового запису цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його складання на підставі рішення суду. Позов, предметом якого є оскарження реєстраційних дій, вчинених на підставі юридичних фактів, щодо яких існує спір про право у сфері шлюбних чи сімейних правовідносин, не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства. Питання, пов`язані з анулюванням записів або внесенням змін до актових записів цивільного стану в межах такого спору, підлягають вирішенню судами загальної юрисдикції (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 320/4559/19). Вимогами чинного законодавства встановлено, що державна реєстрація шлюбу проводиться виключно у присутності нареченої та нареченого. Реєстрація шлюбу через представника не допускається. Згідно зі статтею 48 Сімейного кодексу України шлюб, зареєстрований за відсутності одного з наречених, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб в органі ДРАЦС анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи. Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, анулювання актового запису про шлюб за рішенням суду є способом захисту цивільного (сімейного) права особи. Правовідносини, що виникають у зв`язку з оскарженням такої реєстрації як між подружжям, так і між одним із них та органом ДРАЦС, за своєю суттю є приватноправовими, а не публічно-правовими. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки вимоги позивачки спрямовані на захист особистих немайнових прав у межах сімейних відносин, такий спір має приватноправовий характер і повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги позивачки та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року колегія суддів не вбачає. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у справі від 26 березня 2026 року по справі № 420/6456/26, - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у справі від 26 березня 2026 року по справі № 420/6456/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В.А. Голуб Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко