Постанова 4813 № 946/2259/25

Номер провадження: 22-ц/813/1810/26 Справа № 946/2259/25 Головуючий у першій інстанції Бортейчук Ю. Ю. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановив: 31 березня 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №8100528 від 19 липня 2024 року у розмірі 42847,50 грн, судовий збір в розмірі 2422,40 грн, витрат на правничу допомогу у розмірі 13000 грн. Позов обґрунтовано тим, що 19 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №81000528 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого позикодавець надав грошові кошти в розмірі 14500 грн строком на 364 дні зі сплатою процентів 1,5% в день, а позичальниця зобов`язалася сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. В результаті не виконання взятих на себе зобов`язань за вказаним вище договором у відповідачки виникла заборгованість у розмірі 42847,50 грн з яких: 14500 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 14500 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 21097,50 грн, 7250 грн заборгованість за пенею та/або штрафами. В обґрунтування виникнення права вимоги, позивач посилався на те, що 27 січня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №27.01/25-Ф на підстав якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про споживчий кредит №8100528 від 19 липня 2024 року в розмірі 35597,50 грн, з яких: 14500 грн - заборгованості за тілом кредиту; 21097,50 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, судовий збір в розмірі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. За доводами апеляційної скарги скаржниця не укладала жодного кредитного договору і не отримувала кредитних коштів від жодного кредитора, тому у неї відсутні будь-які кредитні зобов`язання. Вона зверталася до правоохоронного органу із заявою про скоєння стосовно неї правопорушення, пов`язаного із незаконним заволодіння її особистими даними і отримання за ними грошових коштів та повідомила про це суд, заявивши клопотання про відкладення розгляду справи до вирішення питання за її заявою, поданої до поліції, проте таке клопотання суд проігнорував, ухваливши рішення у справі. Не заперечуючи факт не звернення з позовом до суду про визнання кредитного договору недійсним, зазначає, що він не існує, є фейковим і створений шахраями для незаконного отримання коштів. Наведені вище обставини, на переконання скаржниці викликають сумнів у тому, що саме вона безпосередньо уклала кредитний договір та отримали за ним грошові кошти, стверджує, що картка на її ім`я в АТ «ПУМБ» також відкрита шахраями. Звертає увагу, що її єдиним номером мобільного засобу зв`язку є НОМЕР_1 , який вона використовує з 2015 року, та вона не реєструвала кабінет у мобільному застосунку «CreditPlus», що спростовує твердження позивача про укладення кредитного договору у електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. У справі відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт видачі кредитних коштів. Позов у цій справі подано до закінчення строку дії кредитного договору від 19 липня 2024 року, який укладено строком на 364 дні, що не враховано у розрахунку заборгованості за процентами. Посилаючись на положення ч.8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначає, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами мають тлумачитися на користь останніх. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції стягнув судовий збір не пропорційно задоволеним позовним вимогам. 14 листопада 2025 року на вказану апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» подало відзив, який підлягає поверненню позивачу, з огляду на таке. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи (ч.4 ст. 360 ЦПК України). У разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення (ч.7 ст. 43 ЦПК України). З огляду на викладене вище, ураховуючи, що позивач подав відзив на апеляційну скаргу у електронній формі через підсистему «Електронний Суд», на нього покладається обов`язок надати суду докази надіслання скаржниці відзиву або ж засобами електронного зв`язку через систему «Електронний Суд» або у паперовій формі листом з описом вкладення, як то передбачено ч.7 ст. 43 ЦПК України. При цьому, процесуальний закон не містить інших (альтернативних) способів надіслання відзиву іншій стороні, яка не має зареєстрованого електронного кабінету, зокрема засобами електронного зв`язку (електронною поштою). Усупереч зазначених вище вимог закону, позивач разом із відзивом на апеляційну скаргу не надав належних доказів його надіслання скаржниці, шляхом надіслання цього документу до електронного кабінету скаржниці або ж засобами поштового зв`язку у паперовій формі листом з описом вкладення. Долучені до відзиву докази його надіслання на електронну пошту, не свідчать про належне виконання позивачем обов`язку, передбаченого ч.4 ст. 360 ЦПК України у розумінні вимог процесуального закону, що унеможливлює врахування цього документа під час апеляційного перегляду справи. Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів сумою, яка стягується. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 травня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (42487,50 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн). Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оспорює правильність висновків суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені (штрафу) в розмірі 7250 грн. Позивачем в цій частині рішення суду також не оскаржувалося, тому з огляду на положення ч.1 ст. 367 ЦПК України рішення суду в цій частині не переглядається. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не у повному обсязі. Судом встановлено, що 19 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» (далі Товариство) та ОСОБА_1 (далі Споживач) укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту №8100528, за умовами якого Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (пункт 1.2 Договору). Сума кредиту (загальний розмір) складає: 14500 грн. Тип кредиту кредит (пункт 1.3.). Строк кредиту 364 дні. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 7 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що споживач виконує свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (пункт 1.4. Договору). Стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується: - у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору (пункт 1.5.1 Договору). Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) Товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від Товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), Сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів Споживача для надання кредиту за цим Договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття Товариством рішення про надання кредиту Споживачу. Якщо Сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду Споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим Договором, а у Товариства не виникає прострочення кредитора (пункт 2.1 Договору). Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт (пункт 3.1 Договору). Цей Договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі Сторони Товариства електронним підписом, в Особистий кабінет Споживача для ознайомлення та підписання. Електронний підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим Сторонами в укладеному Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що створений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Споживача на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору (пункт 9.6 Договору). Згідно розділу 10 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін», цей кредитний договір підписано позичальницею за допомогою електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора (одноразового пароля) С3999 (номер пароля). Окрім цього, цей розділ містить інформацію про анкетні дані позичальниці, номери її засобів зв`язків, одним із яким зазначено: НОМЕР_1 (а.с. 39-47). У вказаний вище спосіб відповідачка також підписала паспорт споживчого кредиту (а.с. 68-70). Згідно листа ТОВ «Пейтек Україна» за вих №20250129-2.1 від 29 січня 2025 року, убачається, що ТОВ «Пейтек Україна» надає послуги з переказу грошових коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №04072024-3 від 04 липня 2024 року. Відповідно до зазначеного вище договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Авентус Україна», а саме 19 липня 2024 року о 20:39:06 на суму 14500 грн, код авторизації 779462, маска картки НОМЕР_2 , банк-еквайр АТ «ПУМБ» (а.с. 11). З листа АТ «ПУМБ» №КНО-07.8.5/12250БТ від 12 вересня 2025 року убачається, що операція на суму 14500 грн 19 липня 2024 року о 20:39:05 проведена з використанням сервісу переказу коштів через АТ «ПУМБ». Між банком та ТОВ «Пейтек Україна» було укладено договір відповідно до якого банк надав послуги переказу коштів. В банку наявна лише часткова інформація щодо операції, а саме що кошти направлені на картку НОМЕР_3 , яка випущена на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на суму 14500 грн 19 липня 2024 року о 20:39:05 (а.с. 153). Факт зарахування зазначених вище коштів у розмірі 14500 грн на рахунок відповідачки підтверджується випискою з рахунку, наданою АТ «ПУМБ», яка є первинним бухгалтерським документом (а.с. 154-162). 27 січня 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» та ТОВ «Авентус Україна» уклали договір факторингу №27.01/25-Ф на таких умовах: за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, які формуються згідно Додатку №1 та додатку №2 та є невід`ємною частиною Договору. З реєстру боржників, який є додатком №1 до вказаного вище договору факторингу убачається, що він містить інформацію про кредитний договір, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 а саме дату (19 липня 2024 року) та номер кредитного договору (8100528), загальну суму заборгованості (42847,50 грн), дані позичальниці (а.с. 49). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставини, якими обґрунтовано позов, як і не надано доказів оспорювання нею кредитного договору. Встановивши факт отримання позичальницею кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 35597,50 грн, з яких: 14500 грн - заборгованості за тілом кредиту; 21097,50 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що скаржниця не підписувала із позикодавцем в електронній формі відповідний кредитний договір та не отримувала кредитні кошти. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію"). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з статтю 2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Частиною п`ятою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У частині першій статті 11 Закону України "Про захист персональних даних" встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)). Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір №8100528 від 19 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача, шляхом використання одноразового ідентифікатора (С3999), що відповідає наведеним вище вимогам закону, унаслідок чого у сторін виникли права та обов`язки. Цей договір, серед іншого, містить інформацію про реквізити платіжної картки № НОМЕР_2 , а також номер засобу мобільного зв`язку, який, як зазначено в апеляційній скарзі використовується скаржницею тривалий проміжок часу, а саме НОМЕР_1 . Отже, 19 липня 2024 року у встановленому кредитним договором порядку, а також у відповідності до Закону «Про електронну комерцію», ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту №8100528, за умовами якого позивач надав, шляхом перерахування відповідачці грошові кошти у розмірі 14500 грн на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб. Цього ж дня, тобто 19 липня 2024 року, вказана сума позики була перерахована відповідачці на вказану нею платіжну картку № НОМЕР_2 , що листом АТ «ПУМБ» та доданою до нього випискою з рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом. Як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачка зверталася до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного вище кредитного договору і судом такі позовні вимоги задоволені. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення боргу за тілом кредиту. Отже за встановлених судом обставин справи, 19 липня 2024 року між позивачем та відповідачем укладено електронний кредитний договір, шляхом підписання його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), умови якого ТОВ «Авентус Україна» були виконані, у той час як відповідачка у строк, передбачений умовами договору, заборгованість не повернула. Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України). За наведених вище обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, з мотивів, наведених в оскаржуваному рішенні суду, правильність цих висновків суду, доводи апеляційної скарги не спростовують. Аргументи скаржниці про те, що суд розглянувши справу залишив поза увагою її клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки з таким клопотанням до суду ОСОБА_1 не зверталася, відомості, які б підтверджували такі обставини у справі відсутні. Як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги, скаржниця на стадії апеляційного перегляду долучила нові докази, які не були предметом розгляду місцевим судом. Вирішуючи питання щодо можливості врахування нових доказів, доданих скаржницею до апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого. Згідно з пунктом 5 частини першоїстатті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції. Відповідно до частин другої, третьоїстатті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об"єктивно не залежали від нього. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України). Як зазначає Верховий Суд, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, частин другої, третьої статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими: докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду; суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі N 646/857/18 (провадження N 61-5330св24), від 16 лютого 2026 № 199/3455/22 (провадження N 61-13307 св 23). Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі N 903/1030/19 (провадження N 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі N 910/17324/19 (провадження N 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі N 521/574/22 (провадження N 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі N 140/1322/22). Під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі N 918/237/20. ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі N 46/603). Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що винятковим випадком, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - може бути наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з Причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі N 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі N 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі N 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі N 638/6852/18). Зважаючи на те, що докази, додані апеляційної скарги існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачка була достеменно обізнана про розгляд цієї справи, про що свідчать подані нею відзив на позов (а.с. 88-98), заперечення на відповідь (а.с. 125-130), при цьому скаржниця не навела аргументів щодо неможливості подання цих під час розгляду справи до суду першої інстанції разом із заявами по суті, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав прийняття цих доказів на стадії апеляційного перегляду. Перевіряючи доводи щодо правильності розрахунку заборгованості в частині нарахованих процентів за користування кредитом, колегія суддів враховує таке. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. 22 листопада 2023 року прийнято Закон України N 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування». Цей закон набрав чинності 24 грудня 2023 року. Так, відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Пунктом 17 Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» (в редакції Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року) передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. З викладеного вище убачається, що починаючи з 21 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. При цьому, протягом перших 120 днів, тобто з 24 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року включно процента ставка не має перевищувати 2,5 %, та протягом наступних 120 днів, тобто 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно не має бути більшою ніж 1,5%. Як убачається з розрахунків заборгованості, наданого позивачем, упродовж 19 липня 2024 року 24 жовтня 2024 року, окрім 26 липня 2024 року, кредитором нараховувалися проценти за процентною ставкою у розмірі 1,50% в день. З урахуванням наведених вище вимог, починаючи з 19 липня 2024 року по 20 серпня 2024 року, тобто упродовж 33 днів, кредитодавець мав право нарахувати заборгованість за процентною ставкою в розмірі 1,5%, водночас починаючи з 21 серпня 2024 року по 24 жовтня 2024 року (останній день нарахування процентів), тобто 65 днів, процентна ставка за користування кредитом не могла перевищувати 1,5% в день. З розрахунку заборгованості убачається, що 26 липня 2024 року позикодавцем не нараховувалися проценти за користування кредитом (а.с. 16). З урахуванням наведеного вище, правильним є розрахунок заборгованості зі сплати процентів на суму, що не перевищує 16385 грн, виходячи з такого: (14500 грн*32дні*1,5%) + (14500грн*65 дні*1%). Наведеного вище місцевий суд не врахував, та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за процентами у розмірі, заявленому позивачем до стягнення. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід змінити, зменшивши суму заборгованості за процентами, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача з 21097,50 грн до 16385 грн. Щодо розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на наведені вище висновки апеляційного суду, про часткове задоволення позову, що становить 72,08%, тому стягнутий з відповідачки на користь позивача судовий збір за подання позову підлягає зменшенню з 2422,40 грн до 1746,06 грн, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам. З огляду на те, що за наслідками апеляційного перегляду, оскаржуване рішення суду змінено, шляхом зменшення стягнутої суму заборгованості за відсотками, тому судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги у розмірі 1014,50 грн (3633,60*27,92%) підлягає стягненню з ТОВ «Факторинг Партнерс» на користь відповідачки. Доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційна скарга не містить. Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 вересня 2025 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» суму заборгованості за нарахованими процентами з 21097,50 грн до 16385 грн, судового збору за подання позову з 2422,40 грн до 1746,06 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (ЄДРПОУ 42640371) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1014,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова