Постанова 4807 № 334/6508/23

Дата документу 01.06.2026 Справа № 334/6508/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/6508/23 Головуючий у 1-й інстанції: Добрєв М.В. Провадження № 22-ц/807/211/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С. Онищенка Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Білицького Євгена Миколайовича, на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року у справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення, В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року представник Комунального підприємства «Водоканал» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначала, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та користується послугами КП "Водоканал", але оплату за послуги підприємства вносить не в повному обсязі, і тому за період з 01.03.2013 по 30.06.2023 утворилась заборгованість у сумі 42 484,06 грн. Відповідач не зверталась до позивача з питання переоформлення особистого рахунку, тому в розрахунку заборгованості вказано, що особистий рахунок № НОМЕР_1 оформлений на ім`я ОСОБА_2 . В силу вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 квітня 2022 року укладено публічний договір. Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з відповідача на користь КП «Водоканал» заборгованість по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення за період з 01.03.2013 по 30.06.2023 у розмірі 42 484,06 грн та судовий збір у сумі 2 684,00 грн. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року позов Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Водоканал» заборгованість по оплаті за централізоване водопостачання та водовідведення у сумі 42 484,06 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Водоканал» судовий збір в розмірі 2 684,00 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2023 року у цивільній справі № 334/6508/23. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі № 334/6508/23 за позовом КП «Водоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Білицького Є.М., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином про розгляд справи, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення. У випадку скасування заочного рішення, заявник апеляційної скарги просить про застосування строку позовної давності, оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості заявлені позивачем за період понад 10 років, а саме з 01.03.2013 по 30.06.2023, тобто вони виходять за межі встановленого законом трирічного строку позовної давності. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про визнання боргу за вказаний період. Крім того, наголошує, що відповідач не є власником або квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , комунальними послугами за вказаною адресою не користувалась. Матеріалами справи не підтверджується факт надання комунальних послуг за вищезгаданою адресою, а розрахунок, який наданий позивачем щодо розміру заборгованості, не є належним доказом у справі. Від представника КП «Водоканал» Барчишеної Г.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України). Судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA97v.UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України). Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKAv.UKRAINE(No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOVv.RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). У ЦПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є одинаковим, передбачуваним та послідовним. Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOVv.RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALAv.UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року). До таких висновків дійшов Верховний Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18,провадження № 61-13667сво21. У справі, що переглядається: ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 серпня 2023 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 14); справа відкладалася судом неодноразово; апеляційна скарга обґрунтована серед іншого і тим, що справа була розглянута судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Як зазначив представник заявника суду апеляційної інстанції, справу розглянуто судом без належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, чим порушено право відповідача на участь у судовому розгляді; у судовому засіданні, призначеному на 04 жовтня 2023 року, ухвалено рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року. У вказаному рішенні зазначено, що «відповідач в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала, із заявою про розгляд справи у її відсутності до суду не зверталася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином». Дослідження матеріалів справи свідчить, що відомості про належне повідомлення відповідача про розгляд справи 04 жовтня 2023 року відсутні. Так, матеріали справи містять оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України від 29.09.2023 року про виклик відповідача у судове засідання на 09.20 год 04.10.2023р. Разом із тим, згідно частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Проте, відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13), тобто має зареєстроване місце проживання (перебування). Крім того, направлена за місцем реєстрації ОСОБА_1 судова повістка про виклик у судове засідання, що було призначене на 07.09.2023, повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням особи про розгляд справи, натомість у засідання, в якому було постановлено оскаржуване рішення, такий виклик не здійснювався. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 04 жовтня 2023 року, за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача, без належного повідомлення її про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує рішення суду на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13). За вказаною адресою КП «Водоканал» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 квартиронаймач ОСОБА_2 ; кількість зареєстрованих: 3 особи; зареєстрована ОСОБА_1 . Відповідно до наданого КП «Водоканал» розрахунку заборгованості за період з 01.03.2013 по 30.06.2023 включно заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення становить 42 484,06 грн. (а.с. 3-4). Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальне підприємство «Водоканал» ЗМР, ЄДРПОУ 03327121, місце знаходження: м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая буд. 61, здійснює такі види діяльності, зокрема: 36.00 Забір, очищення та постачання води (основний); 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; 37.00 Каналізація, відведення й очищення стічних вод (а.с. 8). Згідно зі статутними документами, основним видом діяльності КП «Водоканал» є забезпечення безперебійного постачання населенню, підприємствам, організаціям м. Запоріжжя та області питної води та водовідведення, тому позивач в силу закону є виконавцем комунальних послуг з централізованого постачання холодної води, централізованого водовідведення. Рішення Запорізької міської ради № 546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати послуг за водоспоживання та водовідведення» є актом органу місцевого самоврядування, який є обов`язковим для виконання на території м. Запоріжжя та є підставою для виникнення правовідносин між КП «Водоканал» та споживачами по водопостачанню та водовідведенню. Комунальне підприємство «Водоканал» протягом періоду з 01.03.2013 по 30.06.2023 надає послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується розрахунком заборгованості. За час дії спірних правовідносин діяли Закон України « Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV з подальшими змінами (далі - Закон № 1875) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII від 09 листопада 2017 року з подальшими змінами (далі - Закон № 2189), який набрав чинності 01.05.2019 року. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ - комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель та виконавець комунальних послуг (частина 1 статті 6 Закону України « Про житлово-комунальні послуги»). При цьому, згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 вказаного Закону індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VІІІ споживач зобов`язаний, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" 2189-VІІІ, виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Відповідно ст.ст. 23, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" 2189-VІІІ, послуга з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Водночас, Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зазначив про те, що не дивлячись на те, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Разом з цим, такому праву споживача прямо відповідає його обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Тож, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16. Згідно з п. 2.2 нової редакції статуту комунального підприємства "Водоканал", затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови 26 вересня 2019 року № 276р, предметом діяльності підприємства є забезпечення безперебійного постачання населенню, підприємствам, організаціям міста й області питної води відповідно до існуючого Державного стандарту та з переданими в експлуатацію Підприємству параметрами мереж і споруджень (а.с. 7). Договір між сторонами про надання послуг не укладався, КП "Водоканал" надавав відповідачу як споживачу за вказаною адресою послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідач такі послуги прийняла, від їх отримання не відмовлялася. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 85 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690», затверджені типові форми договорів, у тому числі форма типового публічного договору приєднання з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. На виконання вищезазначених вимог закону, 01.03.2022 на офіційному веб-сайті органу місцевої самоврядування https://zp.gov.ua та на офіційному веб-сайті КП «Водоканал» http://www.vodokanal.zp.ua було розміщено текст публічного договору приєднання. Відповідач зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг КП « Водоканал» за вказаною адресою. Отже, з 01.04.2022 року за зазначеною адресою укладено публічний договір. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність позивачем факту користування відповідачем послугами з водопостачання та водовідведення у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не знайшли свого підтвердження, та доказів, що скаржник в належний законом спосіб відмовилася від таких послуг за вказаною адресою, скаржник до суду не надала, також не надано належних, достатніх та достовірних доказів на спростування фактичного проживання та користування такими послугами, або користування такими послугами за іншою адресою. Таким чином, між сторонами фактично склалися правовідносини з надання послуг з водопостачання та водовідведення, в яких одна сторона зобов`язана надавати другій стороні такі послуги, а друга - зобов`язана своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" 2189-VІІІ, якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Тобто, споживач послуги має право встановити індивідуальний засіб обліку. У відповідності до п. 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України N 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. За рішенням Запорізької міської ради N 546 від 28 жовтня 99 року збирання абонентської плати з населення за водокористування та водовідведення проводиться окремо від інших комунально-побутових послуг, а функції зі збору платежів з населення передано КП "Водоканал". Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Отже, суд апеляційної інстанції вважає встановленим той факт, що сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно з якими позивач надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідач була зобов`язана сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, які діяли у відповідний період. Представник КП «Водоканал» у позовній заяві просила стягнути з відповідача заборгованість за період з 01.03.2013 по 30.06.2023у розмірі 42 484,06 грн. Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки вона не отримувала позовну заяву не могла надати на неї відзив та заявити про застосування строку позовної давності. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено у порядку спрощеного позовного провадження у відсутності відповідача, тому заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності підлягає розгляду апеляційним судом. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 19 вересня 2018 року у справі N 219/5355/14-ц (провадження N 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі N 199/892/14-ц (провадження N 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі N 756/5050/15-ц (провадження N 61-21682св19). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Положеннями частини 5 статті 261 ЦК України закріплено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оскільки плата та відповідно і заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення нараховувалась позивачем відповідачу щомісяця, то в даному випадку перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. З відповідного числа кожного наступного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з водопостачання та водовідведення, а отже починається і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Аналіз викладених вище норм вказує, що до дій, що свідчить про визнання боргу або іншого обов`язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 01.03.2013 року по 30.06.2023 року відповідач не проводила оплату вартості наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення, загальний розмір заборгованості станом на 30.06.2023 року становить 42 484,06 грн (а.с. 3-4). Як вже було зазначено вище, статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України N 530-IX від 17 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати"). Законом України від 30 березня 2020 року N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. У пункті 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року N 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі N 679/1136/21 (провадження N 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі N 199/782/21 (провадження N 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі N 938/632/20 (провадження N 61-16716св21). З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України N 651 від 27 червня 2023 року "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач звернувся до суду з позовом у липні 2023 року, тобто вже після відміни карантину. Однак, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX (з наступними змінами). Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року. Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів. Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України втратив чинність з 04 вересня 2025 року на підставі Закону N 4434-IX від 14 травня 2025 року, проте діяв на час звернення позивача до суду та ухвалення оскаржуваного рішення. За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався у квітні 2017 року, не закінчився у квітні 2020 року, а продовжений у порядку пунктів 12 та 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Загальний розмір заборгованості станом на 30.06.2023 року становить 42 484,06 грн, представник позивача просила стягнути заборгованість, яка виникла за період з 01.03.2013 року по 30.06.2023 року. Установивши, що відповідач належним чином не виконувала своїх обов`язків щодо оплати наданих КП «Водоканал» житлово-комунальних послуг, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, однак, враховуючи, що з даними позовними вимогами позивач звернувся до суду у липні 2023 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів наявність поважних причин, з яких пропущен строк звернення до суду з позовом за період з 01.03.2013 року по 01.04.2017 року. Як вбачається з розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 з квітня 2017 по червень 2023 включно позивачем нараховано коштів за надані послуги у розмірі 41 238,01 грн (графа 2), сплачено - 0,00 грн (графа 3) (а.с. 3-4). Враховуючи викладене вище, межі заявлених КП «Водоканал» позовних вимог, заяву відповідача про застосування позовної давності, продовження визначеного статтею 257 ЦК України строку на період запровадження карантину і воєнного стану, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги в межах позовної давності за період з 02 квітня 2017 року по 30 червня 2023 року, яка становить 41 238,01 грн. Відтак, вимога позивача про стягнення заборгованості за період з 01.03.2013 року по 01.04.2017 року включно не підлягає задоволенню. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Щодо судових витрат у вигляді сплати судового збору. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2 684 грн. (а.с. 1), при поданні апеляційної скарги заявником сплачено судовий збір в розмірі 4 026 грн. (а.с. 107). Разом із тим, оскільки апеляційну скаргу було подано в електронній формі, з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 3 220,80 грн. (4 026 грн. * 0,8). При зверненні до суду з позовом представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 42 484,06 грн, за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, щоз відповідача підлягає стягненню заборгованість в сумі 41 238,01 грн, отже, за результатом апеляційного перегляду справи позовні вимоги задоволені на 97,07%. У зв`язку з чим, відповідно зменшенню підлягає і сума сплаченого позивачем судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог. Отже, щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, то з відповідача на користь КП «Водоканал» підлягає стягненню 2 605,36 грн (97,07% від 2 684 грн). Оскільки колегія суддів дійшла висновку щодо часткового задоволення апеляційної скарги, відповідач має право на компенсацію судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 94,37 грн (2,93 % від 3 220,80 грн). За вказаних обставин, з огляду на положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь КП «Водоканал» підлягають стягненню 2 510,99 грн в рахунок відшкодування судового збору (2 605,36 грн - 94,37 грн). Стосовно решти суми сплачен ого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 805,80 грн (4 026 грн - 3 220,80 грн), то скаржник відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» має право звернутися з відповідним клопотанням про її повернення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Білицького Євгена Миколайовича, задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту. Позов Комунального підприємства «Водоканал» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Водоканал» (ЄДРПОУ 03327121, адреса: м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 61) заборгованість по оплаті за централізоване водопостачання та водовідведення у сумі 41 238 (сорок одна тисяча двісті тридцять вісім) грн 01коп. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Водоканал» (ЄДРПОУ 03327121, адреса: м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 61) судовий збір в розмірі 2 510 (дві тисячі п`ятсот десять) грн 99 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року. Головуючий: Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко