Постанова 4818 № 642/3193/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/3193/25 Головуючий суддя І інстанції Петрова Н. М. Провадження № 22-ц/818/1247/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: надання послуг П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2025 року, у цивільній справі №642/3193/25, за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 05 червня 2025 року до Холодногірського районного суду м.Харкова надійшла позовна заява представника КП «Харківводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, що надаються позивачем, за абонентським особовим рахунком № НОМЕР_1 . За боржником, який своєчасно в порушення вимог п.п. 18, 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, п.1 ч.2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» № 2918 від 10.01.2002 не сплачувала кошти за отримані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, рахується заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.03.2014 по 30.04.2025 у розмірі 89 778,71 грн; за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.03.2014 по 30.04.2025 у розмірі 49 146,79 грн.; за обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання за період з 01.12.2020 по 30.04.2025 у розмірі 868,92 грн.; за обслуговування внутрішньобудинкових систем водовідведення за період з 01.12.2020 по 30.04.2025 у розмірі 687,75 грн. Відповідно до Закону № 2189-VIII, враховуючи норми постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг», п. 34 «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690 та на підставі моделі договору з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем), умови якої однаково діють для усіх споживачів житлового будинку АДРЕСА_2 , на підставі чого за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювалось нарахування за абонентське обслуговування та виникла заборгованість за період з 01.12.2020 по 30.04.2025 у сумі 1390 грн. 57 коп. На момент подання позовної заяви відповідач не здійснив жодних заходів до повного погашення заборгованості. Посилаючись на вказані обставини, КП «Харківводоканал» просило стягнути з відповідача у сумі 141 872,74 грн., з яких: 89 778,71 грн. - заборгованість за надані послуги централізованого водопостачання за період з 01.03.2014 по 30.04.2025; 49 146,79 грн. - заборгованість за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.03.2014 по 30.04.2025; 1 390,57 грн. -заборгованість за абонентське обслуговування за період 01.12.2020 по 30.04.2025; 868,92 грн. - за обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання за період з 01.12.2020 по 30.04.2025; 687,75 грн. - заборгованість за обслуговування внутрішньобудинкових систем водовідведення за період з 01.12.2020 по 30.04.2025, судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість у сумі 113 914,76 (сто тринадцять тисяч дев`ятсот чотирнадцять) грн. 76 коп., з яких: 75 799,72 грн. - заборгованість за надані послуги централізованого водопостачання за період з 12.03.2017 по 30.04.2025; 35 167,8 грн. - заборгованість за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 12.03.2017 по 30.04.2025; 1390,57 грн. - заборгованість за абонентське обслуговування за період 01.12.2020 по 30.04.2025; 868,92 грн. - за обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання за період з 01.12.2020 по 30.04.2025; 687,75 грн. - заборгованість за обслуговування внутрішньобудинкових систем водовідведення за період з 01.12.2020 по 30.04.2025. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 944,94 (одна тисяча дев`ятсот сорок чотири грн. 94 коп.) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 50 (п`ятдесят) грн. В іншій частині позовних вимог- відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Просила зупинити виконання рішення суду. Вказала, що між нею та позивачем відсутні зобов?язання через відсутність договірних відносин. Послуги з водопостачання не надаються з 28.03.2013 року та невиконання КП «Харківводоканал» своїх зобов?язань. Вона не є власником житла, а отже не зобов?язана сплачувати житлово-комунальні послуги згідно з законом. Зазначила, що у помешканні зареєстровано вісім осіб, але серед них немає власника. Власником квартири за договором купівлі-продажу від 27.12.2001 є ОСОБА_2 , який у квартирі не зареєстрований, з 25.02.2022 служить у ЗСУ добровольцем, має посвідчення бойових дій. ОСОБА_3 який також зареєстрований у квартирі також має посвідчення учасника бойових дій. Зазначені особи мають пільги. Реєстрація особи сама по собі не доводить фактичного споживання послуг. ОСОБА_4 з 06.03.2022 перебуває у Франції. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є неповнолітніми дітьми. ОСОБА_7 знята з реєстрації 12.12.2024. ОСОБА_8 з 15.08.2023 має встановлену групу інвалідності та фактично перебуває АДРЕСА_3 . Вказала, що з 2024 року перебуває поза межами України спочатку у Болгарії, зараз у Німеччині. Зазначила, що вона та інші зареєстровані мешканці давно фактично не проживають у квартирі, частина осіб виїхала через війну за кордон, власник служить у Збройних силах, інші мешкають за іншими адресами, що підтверджується документально. ОСОБА_1 зазначає, що це унеможливлює користування послугами та знімає обов`язок їх оплати. Зауважує, що нею у відзиві на позовну заяву зазначено про застосування строку позовної давності. З урахуванням законодавства України, карантин у 2020 році, дія воєнного стану, зміни щодо відновлення перебігу строків, суд мав розглянути кожен період та застосувати правила щодо зупинення/продовження/відновлення перебігу строків. Вказав, що суд не витребував запитані нею документи, зокрема довідки ВПО, щодо підтвердження відсутності споживання води, а також не врахував письмові пояснення свідків надіслані поштою, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення у справі. У письмовому відзиві представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказав, що відповідач до позивача протягом позовного періоду з письмовими заявами про не надання послуг не зверталася, про своє право щодо перевірки наявності/відсутності послуг згадала лише зараз, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача. На підтвердження вищевказаного, відповідачем не надано жодних доказів проведення перевірки наявності/відсутності послуг з централізованого водопостачання відповідно до вищевказаного порядку та не надано доказів щодо звернень до КП «Харківводоканал». Зазначив, щодо доводів скарги про не проживання за місцем реєстрації зареєстрованих осіб, та наданих відповідачем документів, то за весь час позовних вимог і до теперішнього часу, жодного разу звернень на адресу КП «Харківводоканал» щодо зміни кількості осіб, які зареєстровані, проживають та споживають послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення не надходило. Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (введеного в дію з 01.05.2019), споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Таким, чином саме на споживача покладений обов`язок інформувати виконавця комунальних послуг щодо фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача. Зазначив, що за вищевказаною адресою особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_1 , що, на переконання позивача, є додатковим свідченням наявності між сторонами фактичних договірних відносин та підтверджує її статус споживача послуг. Звертає увагу, що апелянт стверджуючи що з 2024 року перебуває за межами України, ніяким чином не підтверджує цю інформацію документами які б свідчили про перетин кордону саме з 2024. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення зміні, з наступних підстав. У статті 376 ЦПК України передбачено, що:

1. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повністю. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжені на строк дії такого карантину, тому позовні вимоги з 12 березня 2017 року заявлені в межах строку позовної давності. Позовні вимоги за період до 12 березня 2017 року задоволенню не підлягають, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності. Такі висновки суду першої інстанції не повністю відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована відповідач ОСОБА_1 з 17.03.2004, що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, сформованої в електронному Реєстрі територіальної громади м. Харкова 05.06.2025 (а.с.20), відповіддю №1454542 від 06.06.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 19). КП «Харківводоканал» є підприємством, яке надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для мешканців, які проживають у будинках комунальної власності. Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався. У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачам рахунки на оплату послуг, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов`язки зі своєчасного внесення в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги. Як вбачається з розрахунку суми заборгованості за особовим рахунком НОМЕР_1 , за яким закріплена адреса: АДРЕСА_1 , існує заборгованість у сумі 89 778,71 грн. - заборгованість за надані послуги централізованого водопостачання за період з 01.03.2014 по 30.04.2025; 49 146,79 грн. - заборгованість за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.03.2014 по 30.04.2025; 1 390,57 грн. -заборгованість за абонентське обслуговування за період 01.12.2020 по 30.04.2025; 868,92 грн. - за обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання за період з 01.12.2020 по 30.04.2025; 687,75 грн. - заборгованість за обслуговування внутрішньобудинкових систем водовідведення за період з 01.12.2020 по 30.04.2025 (зворот.а.с.9-15). Згідно зі статтями 67, 68 ЖК України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Приписами пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуги з централізованого водопостачання та водовідведення віднесено до комунальних. Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» закріплено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Згідно з п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім, випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Статтею 162 ЖК України плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Згідно вимог п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (діяв до 01.05.2019) споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно вимог абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, введеного в дію з 01.05.2019 (далі Закон № 2189-VIII), п. 24 «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690 (діють з 13.08.2019 (далі Правила № 690 ), споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (абзац 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII, п. 24 Правил № 690). Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10.01.2002 № 2918 споживач зобов`язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і з централізованого водовідведення. Отже, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. У відповідача виникли зобов`язання щодо сплати заборгованості за надані комунальні послуги. Не укладення письмового договору про надання послуг не є підставою для звільнення відповідачів як споживачів від оплати відповідних послуг. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 221/515/15-а, згідно з якою, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі, а також в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16- ц. Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеної у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 7128916/17-ц, надання житлово- комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року). Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово- комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Фактичне надання послуг з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення і відкриття особового рахунку на ім`я споживача слід вважати фактичним укладанням договору на умовах, передбачених Законом України «Про питну воду та питне водопостачання», а також Правилами. Доказів відмови відповідача у встановленому законом порядку від споживання послуг, звернень до позивача з приводу невиконання ним зобов`язань з постачання послуг, або надання неякісних послуг, суду не надано. Не надані відповідачем і докази на підтвердження відсутності боргу перед позивачем. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Щодо заявленого ОСОБА_1 в суді першої інстанції клопотання про застосування строку позовної давності, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій. Було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21). З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину. Установивши, що відповідачка фактично отримувала житлово-комунальні послуги, проте належним чином не виконувала своїх обов`язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Харківводоканал» послуг, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності з урахуванням його продовження на час карантину. Разом з тим, суд першої інстанції помилково вважав початок перебігу строку позовної давності з 12 березня 2017 року, оскільки Закон України № 540-IX від 30 березня 2020 року набрав законної сили 02 квітня 2020 року. У спірних правовідносинах обов`язок споживачів сплачувати за надані позивачем послуги є щомісячним. Отже, позовна давність до вимог про стягнення заборгованості, що існували в межах трирічного строку до дня набрання чинності згаданим Законом № 540-IX 02 квітня 2020 року, тобто зі строком виконання з 02 квітня 2017 року вважається такою, що не спливла. Тому рішення суду підлягає зміні в частині початку періоду стягнення: з 12 березня 2017 року на 02 квітня 2017 року. При цьому, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачки, визначено судом правильно з урахуванням того, що предметом спору є заборгованість зі сплати комунальних послуг, які оплачуються щомісячно, у наступному місяці за попередній. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення в частині задоволених позовних вимог необхідно змінити, зазначивши період, за який підлягає стягненню заборгованість з 02 квітня 2017 року по 30 квітня 2025 року. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Так відповідно до Постанови КМУ № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою встановлено, зокрема, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів. Доводи скарги про те, що відповідач не є власником квартири, послуги не надавались, відповідач покинула своє місце проживання та послуги не отримувала, відхиляються, з огляду на вищевикладене. Твердження скарги про те, що судом їй було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, колегія суддів їх відхиляє, з огляду на те, як правильно зазначив суд першої інстанції у ухвалі суду від 26 вересня 2025 року відповідач не надала суду докази її звернення до КП «Харківводоканал» стосовно отримання зазначених документів, так і відмови останнього у їх видачі, відповідачем у клопотанні про витребування доказів не зазначено обґрунтування необхідності отримання зазначеної інформації, відповідачем в клопотанні не зазначено про причин неможливості самостійного отримання вказаних доказів, не зазначено обставини, які можуть підтвердити зазначені нею докази, або аргументи, які вони можуть спростувати (а.с.159-160). Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості відповідачкою до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачки за надані послуги. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачці, матеріали справи не містять. Щодо заявленого у апеляційній скарзі клопотання відповідача про зупинення виконання судового рішення, то ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення відмовлено (а.с.214-215). Оскільки рішення суду підлягає зміні лише в частині зазначення дати початку періоду, за який підлягає стягненню заборгованість, а в частині суми не змінюється, підстав для перерозподілу судового збору не вбачається. Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2025 року змінити, зазначивши в мотивувальній частині рішення період за який підлягає стягненню заборгованість з 02 квітня 2017 року по 30 квітня 2025 року. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний тек т постанови складений 20 квітня 2026 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді колегії Ю.М.Мальований. О.В.Маміна.