Постанова 4851 № 520/2705/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 р. Справа № 520/2705/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 року (ухвалене суддею Сагайдаком В.В.) в справі № 520/2705/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації від 24.10.2025 р. (номер невідомий), в частині призову громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (номер та дата невідомі) про зарахування ОСОБА_1 до особового складу списків частини; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 в особі командира цієї військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 р. позов залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що з 24.10.2025 р. позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині № 317 від 24.10.2025 р., що виданий на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.10.2025 року № 587, і рапорту командира НОМЕР_2 батальйону безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2025 р. № 15479, яким позивача зараховано до складу Військової частини НОМЕР_1 . В позовній заяві позивач зазначив, що 24.10.2025 р., під час тимчасового перебування у місті Одеса, його затримано працівниками ТЦК та доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ). Під час перебування у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач неодноразово зазначав, що має дійсні підстави для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та пред`являв підтверджуючі документи. Так, мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААВ №708540 від 27.12.2023 р., згідно якої: група інвалідності друга з 01.05.2022 р., причина інвалідності захворювання загальне з ураженням опорно-рухового апарату, інвалідність встановлена безстроково. Зазначені обставини також підтверджуються численними Виписками з медичної карти ОСОБА_2 . Інші особи, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати матір позивача відсутні. 15.01.2026 р., позивач з застосунку Резерв+ дізнався, що з невідомих обставин він знятий з військового обліку, оскільки перебуває у статусі військовослужбовець, має звання Солдат, військово-облікова спеціальність 901074. Діловодства, ОСОБА_3 . Позивач не погодився з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації від 24.10.2025 р. та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу списків частини, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. Згідно з ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 р. №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 р. №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ). За змістом ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань. Згідно з ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. р. №3543-ХІІ (в подальшому - Закон №3543-ХІІ), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано Статтею 23 Закону №3543-XIІ визначено коло осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю. Відповідно до п.п. 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. № 1487 (в подальшому - Порядок №1487). Відповідно до пп. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що до повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки відноситься вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке здійснюється на підставі особисто поданої заяви заявника та документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Кабінет Міністрів України постановою від 16.05.2024 р. № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (в подальшому - Порядок №560). Відповідно до п. 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII. Згідно з п.п. 58, 59 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до п. 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Тобто, можливість надання відстрочки не ототожнюється з її автоматичним наданням, а наявність законодавчо визначених підстав для її отримання не свідчить про будь-який імунітет, як то безпідставно стверджує позивач. Суд апеляційної інстанції зазначає, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Судовим розглядом встановлено, що позивач з заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення у відповідний спосіб до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не звертався, тому у відповідача була відсутня заборона здійснювати мобілізаційні процедури щодо позивача, зокрема, направляти позивача до ВЛК для проходження медичного огляду для визначення його придатності до військової служби та приймати наказ про його призов на військову службу за мобілізацією. Щодо тверджень позивача про порушення ІНФОРМАЦІЯ_5 процедури мобілізації, суд апеляційної інстанції зазначає, що на військову службу під час мобілізації призиваються військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. В свою чергу, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. При цьому, для перебування на військовому обліку, надання облікових даних, проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби та призову громадян на військову службу під час мобілізації, згода військовозобов`язаного не передбачена, оскільки це є їх обов`язком, що визначено законодавством України. Судовим розглядом встановлено, що позивач на час виникнення спірних правовідносин перебував у статусі військовозобов`язаного, який ВЛК визнаний придатним до військової служби. При цьому, висновок ВЛК на предмет його правомірності позивач не оскаржує, тому зазначені обставини не підлягають оцінці судом під час ухвалення цього рішення. Крім того, позивачем не доведено, що на момент вчинення ІНФОРМАЦІЯ_5 оскаржуваних дій та прийняття наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, він мав законодавчо визначені підстави для непризову, зокрема за станом здоров`я або з інших передбачених законом причин. Також у позивача була відсутня відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації в установленому законом порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів того, що він оформив відстрочку по догляду за матір`ю в установленому законом порядку. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підчас прийняття спірного наказу про призов на військову службу під час мобілізації від 24.10.2025 р. не надав доказів наявності у нього документу про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період або щодо його бронювання, а тому дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо в спірних правовідносинах є правомірними. З огляду на відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації від 24.10.2025 р. (номер невідомий), в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що похідні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (номер та дата невідомі) про зарахування ОСОБА_1 до особового складу списків частини та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 в особі командира цієї військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини є безпідставними та задоволенню не підлягають. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі № 520/2705/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич