Постанова 4818 № 636/3899/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Харків справа № 636/3899/25 провадження № 22-ц/818/2188/26 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії - Пилипчук Н.П., В.Б. Яцини сторони справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03 грудня 2025 року ухвалене у складі судді Оболєнської С.А.,- ВСТАНОВИВ: В травні 2025 року ТОВ «Кредитсервіс» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 211111-003 від 11.11.2021 за період із 11.11.2021 по 11.11.2023 у розмірі 68659,73 грн, суми сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. та суму сплаченої правничої допомоги у розмірі 7000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 11.11.2021 між відповідачем та ТОВ «Кредитсервіс» був укладений кредитний договір № 211111-003, який було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G26943 (11.11.2021 12:27:53). Відповідно до умов кредитного договору клієнту було надано кредит у сумі 26000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та оплатити його на умовах визначених у Договорі. Відповідно до умов кредитного договору крім щомісячних процентів, стягується одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту у розмірі 7,5% (1650,00 грн.) із суми кредиту у день перерахування коштів на банківський рахунок позичальника. Відповідач не виконував належним чином зобов`язання за договором, в результаті чого виникла заборгованість за договором станом на 12.02.2025 в розмірі 68659,73 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту 24801,21 грн, прострочена заборгованість за процентами 43858,52 грн. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 03 грудня 2025 року позов ТОВ «Кредитсервіс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» заборгованість за кредитним договором № 211111-003 від 11.11.2021 року в розмірі 68659,73 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. Рішення мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення з відповідачем кредитного договору та надання останньому кредитних коштів в розмірі 26000,00 грн на умовах визначених договором. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, оскільки не повернув кредитору кредитні кошти, проценти за користування ними, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором № 211111-003 від 11.11.2021 року, зокрема прострочена заборгованість за тілом кредиту - 24801,21 грн. Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами кредитного договору, доказів погашення заборгованості за укладеним договором в повному обсязі відповідачем суду не надано, суд вважає, що позивач має право на стягнення заборгованості за кредитним договором № 211111-003 від 11.11.2021 року. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення руду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі у зв`язку із пропуском строку позовної давності, або, в разі якщо суд дійде висновку що строк позовної давності не пропущений, просила рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками скасувати та відмовити у задоволені позову в цій частині, стягнувши лише тіло кредиту. Апеляційна скарга обґрунтована тим, щовідповідач не заперечує факту укладення кредитного договору 11.11.2021 року з ТОВ «Кредитсервіс» проте зазначає що позивач втратив права вимоги до неї у зв`язку із пропуском позовної давності. Крім того апелянт зазначає що позивачем нараховувались проценти за користування кредитом в період дії в Україні воєнного стану а отже в силу вимог закону вона звільнена від обов`язку сплачувати кредитодавцю кошти за прострочення виконання зобов`язання. Крім того апелянт заперечує проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначає що визначена позивачем сума є завищеною та не відповідає засадам розумності, справедливості та співмірності. 18 березня 2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим. Зазначає що між сторонами укладеного кредитного договору було досягнуто домовленості за всіма істотними умовами договору зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. В матеріалах справи наявні всі докази на підтвердження факту отримання таких коштів та невиконання відповідачем обов`язку щодо їх повергнення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.11.2021 між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 211111-003, який позичальником підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G26943 (11.11.2021 12:27:53), відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі вказаному у Договорі, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит кредитодавцю та зробити оплату за користування кредитом на умовах, що передбачені цим договором (пункт 1.1 Договору). (а.с.21-23) Відповідно до розділу «Умови кредиту», сума кредиту становить 26000,00 гривень, строк, на який надається кредит - 730 днів (24 місяці), зі сплатою 333,17% відсотків річних, сума одноразової комісії за видачу кредиту від початкової суми кредиту становить 7,5%, що становить 1650,00 грн. Сума щомісячного платежу 3293,33 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту 79040,18 грн. Кредит надається позичальнику шляхом перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника, картка № НОМЕР_1 . 11.11.2021 відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором G26943 підписано паспорт споживчого кредиту, в якому також передбачено умови договору.(а.с.25-26) Також відповідачем електронним підписом підписано графік платежів за договором, з якого видно, що строк погашення платежів визначений кожного11 числа місяця, починаючи з 11.11.2021 року по 11.11.2023 включно, сума щомісячного платежу становить 3293,59 грн. Загальна вартість за користування кредитом становить 79040,18 грн.(а.с.23-25) З даних платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 2441 від 11.11.2021 вбачається, що позивачем 11.11.2021 перераховано отримувачу ОСОБА_1 кошти сумі 24050,00 гривень.(а.с. 38) Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №211111-003 від 11.11.2021 року вбачається зо станом на 12.02.2025 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість в розмірі 68659,73 грн яка складається з тіла кредиту - 24801,21 грн та процентів за користування кредитом - 43858,52. Крім того вбачається що відповідач здійснювала часткове погашення кредиту на загальну суму 9400,00 грн а саме: 08.12.2021 - 3050 грн, 10.01.2022 - 3050 грн, 10.02.2022 - 3300 грн. (а.с. 33) Відповідно до довідки про укладення договору складеною ТОВ «Кредитсервіс» підтверджується що ОСОБА_1 ідентифікована в інформаційно-телекомунікаційній системі https://recredit.uaю акцепт оферти позичальником підписано в інформаційно-телекомунікаційній системі https://recredit.uaю за допомогою електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора G26943відправленого на номер телефону НОМЕР_2 введеного 11.11.2021 року о 12:27:53 год.(а.с.34) 25.03.2025 ТОВ «Кредитсервіс» направило досудову вимогу до ОСОБА_1 щодо повернення кредиту, процентів та інших належних до сплати платежів за кредитним договором № 211111-003 від 11.11.2021 в розмірі 68659,73 грн, що підтверджується списком згрупованих відправлень № 5032 від 25.03.2025.(а.с.35-37) Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України вбачається, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Так, за договором кредиту банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст.1054 ЦК України). Кредитний договір укладається в письмовій формі (ст.1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 530 ЦК України регламентує, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст. 599 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Пунктами 1-1, 2, 10, 11 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит - (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно з ч.1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.14 Закону України «Про споживче кредитування»). Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пунктом 5 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (п.7 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Інформування потенційних покупців (замовників, споживачів) щодо товарів, робіт, послуг здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» та може здійснюватися шляхом надсилання комерційних електронних повідомлень (ч.1 ст.10 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»). Термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис» (ч.2 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»). Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку, визначеному законом або договором (ч.1 ст.17 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про електронну комерцію», вирішення спорів між учасниками відносин у сфері електронної комерції здійснюється в порядку, визначеному законодавством. За приписами пунктів 1, 10, 11, 14, 15 ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» автентифікація - електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; електронна довірча послуга - послуга, яка надається для забезпечення електронної взаємодії двох або більше суб`єктів, які довіряють надавачу електронних довірчих послуг щодо надання такої послуги; електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; електронна послуга - будь-яка послуга, що надається через інформаційно-комунікаційну систему; електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Враховуючи викладене колегія суддів вважає що позивачем доведено факт укладення кредитного договору № 211111-003 від 11.11.2021 між позивачем та відповідачем в електронній формі з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про споживче кредитуванн» та що не заперечується сторонами. Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України). Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до п.2.1 умов договору передбачено що за користування кредитом позичальник виплачує кредитодавцю платежі, строки і суми яких зазначені в графіку платежів. Плати за користування кредитом нараховується, щомісяця за кожен місяць користування кредитом. Відповідно до п.2.2 процентна ставка є фіксованою. Пунктом 2.3 передбачено у разі якщо протягом 7 календарних днів з кінцевої дати повного погашення кредиту,кредит не буде повністю погашеним, нараховується щомісячна плата за користування кредитом у такому ж порядку і розмірі, як і при строковому користуванні кредитом до моменту повного та остаточного погашення позичальником кредиту. Наведені проценти нараховуються в якості плати за фактичне користування кредитом до моменту повернення кредиту у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦПК України. Відповідно до умов договору передбачено що сума кредиту - 26000,00, строк - 730 днів з 11.11.2021, відсотки 8,5% на місяць що дорівнює 2210,00 грн. Згідно з наданих ТОВ «Кредитсервіс» розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 211111-003 від 11.11.2021, заборгованість станом на 12.02.2025 складається із суми заборгованості по тілу кредиту 24801,21 грн, суми заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом 43858,52 грн, а всього 68659,73 грн. Всього ОСОБА_1 в період дії договору сплачено кредиту 9400,00 грн. Як вбачається з вказаного розрахунку заборгованості ТОВ «Кредитсервіс» здійснювало нарахування процентів за користування кредитом у період з 11.11.2021 по 11.11.2023 року що відповідає умовам договору, зокрема строку кредитного договору визначеного 730 днів. Після спливу строку кредитування позивачем проценти за користування кредитом що передбачені п.2.3 не нараховувались, отже посилання апелянта на неправомірність нарахування таких процентів під час дії воєнного стану є помилковими та апеляційним судом не приймаються до уваги. Проте колегія суддів зауважує що відповідно до розрахунку заборгованості вбачається що кредитором також була нарахована комісія за надання кредиту в розмірі 1950,00 грн Крім того зі змісту платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 2441 від 11.11.2021 вбачається що відповідач фактично отримав 24050,00 грн тобто вже із сплаченою комісією в розмірі 1950,00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.» Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати сплачену відповідачем комісію в розмірі 1950,00 грн в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту зменшивши його до 22851,21 грн які підлягають стягненню з відповідача. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20). Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 , за кредитним договором № 211111-003 від 11.11.2021 у загальному розмірі 66709,73 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової та періоду кредитування. Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором в повному обсязі погасив, матеріали справи не містять. Судова колегія відхиляє посилання апелянта про наявність підстав для застосування строку позовної давності з огляду на наступне. Так, положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із ст.ст. 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Разом з тим, 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні». В подальшому, відповідно до Указів Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і діє на даний час. У свою чергу, пунктами 18, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» щодо призупинення строків позовної давності, набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04.09.2025 року. Таким чином, у період з 02 квітня 2020 року по 04 вересня 2025 року строки позовної давності були зупинені, і звернення позивача із позовною заявою 05 травня 2025 року вчинено в межах строку позовної давності. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку в частині визначення заборгованості та не взяв до уваги що у ОСОБА_1 відсутній обов`язок щодо сплати комісії у зв`язку з чим оскаржуване рішення в частині визначення розміру заборгованості слід змінити, зменшивши розмір заборгованості що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитсервіс» за кредитним договором №211111-003 від 11.11.20211 до 66709,73 грн. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам. З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн.,сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3633,60 грн. Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (97,15%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (2,85%) отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 2353,36 грн за подачу до суду позовної заяви та з ТОВ «Кредитсервіс» належить стягнути 103,55 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (2353,36-103,55=2249,81) з ОСОБА_1 належить стягнути 2249,81 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору. Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України). Із положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18). На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг). Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Позивач просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн, що підтверджуються копією Договору про надання правової допомоги № 25-01/2023 від 25.01.2023, копією акту приймання-передачі наданих послуг від 18.02.2025, що включає детальний обсяг робіт, та копією платіжної інструкції № 6043 від 18.02.2025. Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та та обсяг виконаної адвокатом роботи, при розгляді даної справи в суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судова колегія прийшла до висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитсервіс» 2000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої інстанції. Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03 грудня 2025 року - змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» - задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531) заборгованість за кредитним договором № 211111-003 від 11.11.2021 року в розмірі 66709 (шістдесят шість тисяч сімсот дев`ять) гривень 73 коп. з яких: сума заборгованості по тілу кредиту - 22851,21 грн, сума заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом - 43858,52 грн, Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути із ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531) судовий збір у розмірі 2249 (дві тисячі двісті сорок дев`ять) гривень 81 коп. Стягнути із ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531) витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: Н.П. Пилипчук В.Я. Яцина