Постанова Полтавський апеляційний суд № 524/1500/26

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/1500/26 Номер провадження 33/814/566/26Головуючий у 1-й інстанції Гусач О. М. Доповідач ап. інст. Корсун О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Полтава Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., за участю: секретаря судового засідання Пархоменко Ю.І., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його представника адвоката Бірючинського Е.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Бірючинського Е.О., на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчук від 11 березня 2026 року, ВСТАНОВИВ: Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 665 гривень 60 копійок судового збору. За постановою місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 лютого 2026 року о 15 годині 45 хвилин по вул. В. Симоненка в м. Кременчук у порушення вимог п.2.5 ПДР України керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN LT 35», н.з. НОМЕР_1 , із ознаками наркотичного сп`яніння у вигляді: вираженого тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя, та відмовився від проходження огляду на стан названого сп`яніння. В апеляційній скарзі адвокат Бірючинський Е.О. просить скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчук від 11 березня 2026 року та закрити провадженні у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом і його зупинки поліцією, того, що він відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі; ОСОБА_1 не мав ознак сп`яніння; в направленні на медичний огляд на стан сп`яніння не вказано прізвище особи, яка направлялася на цей огляд; метою організації поліцейськими безпідставного огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння в медичному закладі була домовленість із невстановленими військовослужбовцями ТЦК та СП передати їм ОСОБА_1 після завершення процедури огляду на стан сп`яніння; поліцейські припускали, що ОСОБА_1 знаходиться в іншому автомобілі або залишив місце оформлення матеріалів провадження; протокол про адміністративне правопорушення не містить: підпису особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та підписів свідків про відмову ОСОБА_1 від підписання протоколу; підпису, що засвідчує роз`яснення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, положень ст.63 Конституції України, а також інформації, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, надала письмові пояснення на окремому аркуші або відмовилася від надання пояснень; протокол було складено без участі ОСОБА_1 , в результаті чого порушено його право на захист. Також апелянт посилається на те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про виклик свідків у судове засідання з метою з`ясування обставин справи. Суд апеляційної інстанції заслухав думку адвоката та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на підтримку апеляційної скарги, допитав свідка ОСОБА_2 , вивчив матеріали справи, проаналізував доводи апеляційної скарги та дійшов висновку про таке. Статтею 294 КУпАП регламентовано, що судове рішення суду першої інстанції переглядається в межах доводів апеляційної скарги. Виходячи з положень ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно зі ст.245 КУпАП завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Відповідно до п.12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція), в разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного сп`яніння, поліцейський направляє цю особу на огляд до найближчого закладу охорони здоров`я. Приписами п.п.7-8 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп`яніння. З огляду ж на обов`язковість проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини, яке проводиться в закладах охорони здоров`я, огляд на стан наркотичного сп`яніння здійснюється лише в медичному закладі. Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - відмови ним як особою, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними в матеріалах справи належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми та взаємозв`язаними доказами, і є обґрунтованим. Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №592105 15 лютого 2026 року о 15 годині 45 хвилин по вул. В. Симоненка, 1-К в м. Кременчук водій ОСОБА_1 у порушення вимог п.2.5 ПДР України керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN LT 35», н.з. НОМЕР_1 , із ознаками наркотичного сп`яніння у вигляді: вираженого тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя, та відмовився від проходження в установленому законодавством порядку огляду на стан названого сп`яніння в закладі охорони здоров`я (а.с.1). Наведені вище обставини підтверджуються даними відеозаписів, записаних на технічному носієві інформації, з аналізу яких убачається те, що 15 лютого 2026 року о 15 годині 45 хвилин по вул. В. Симоненка, 1-К в м. Кременчук поліцією було зупинено транспортний засіб «VOLKSWAGEN LT 35», н.з. НОМЕР_1 . ОСОБА_1 , перебуваючи на водійському сидінні, демонстрував поліції водійське посвідчення, в ході спілкування з поліцією погоджувався з правильністю ідентифікацією поліцією його як водія автомобіля і тим, що керував транспортним засобом без чинного полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, вказував про високу вартість страхового полісу й те, що краще два рази в рік заплатити штраф, позиціонував себе як водій. На місці події поліцією було встановлено наявність підстав уважати, що водій ОСОБА_1 перебуває в стані наркотичного сп`яніння та повідомлено йому про виявлені в нього ознаки наркотичного сп`яніння у вигляді: вираженого тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя. Однак на багаторазові вимоги поліції щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння із вказівкою про огляд у лікаря-нарколога медичного закладу (а не лише із зазначенням того, що ОСОБА_1 треба проїхати з поліцією, як про це повідомлялось ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційної інстанції) ОСОБА_1 своїми поведінкою та діями категорично відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі, оскільки цілеспрямовано й умисно тривалий час ухилявся від огляду, не здійснюючи жодних дій для проходження огляду та не виконуючи багаторазові вимоги поліції, при тому, що повною мірою усвідомлював зміст вимог щодо проходження в установленому законодавством порядку огляду на стан названого сп`яніння, про що свідчить зміст його відповідей, а також, незважаючи на попередження поліцейського про те, що така поведінка ОСОБА_1 буде розцінена як його відмова від проходження огляду та незважаючи на роз`яснення поліції про те, що вчинення вказаних вище дій тягне за собою складання протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП. Затим ОСОБА_1 вийшов із автомобіля та без жодних повідомлень залишив місце вчинення правопорушення з метою уникнення адміністративної відповідальності (з відеозаписів чітко вбачається відсутність ОСОБА_1 як у салоні керованого ним транспортного засобу так і навколо нього на місці правопорушення). Наведені ж вище поведінка та дії ОСОБА_1 не викликають сумніву в тому, що його позиція полягала в умисній і цілеспрямованій відмові від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. При цьому, поліцейським попередньо було роз`яснено ОСОБА_1 його права, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП. У зв`язку з вчиненим ОСОБА_1 адміністративним правопорушенням, передбачених ч.1 ст.130 КУпАП, далі щодо нього було складено відповідний протокол про адміністративне правопорушення (а.с.8). При цьому, ОСОБА_1 , який згідно з даними довідки начальника ВАП БПП у м. Кременчук УПП у Полтавській області ДПП має посвідчення водія від 2012 року (а.с.6), безумовно розумів наявність у нього передбаченого законодавством обов`язку пройти на вимогу поліцейського в установленому порядку огляд на стан наркотичного сп`яніння і наслідки відмови від проходження згаданого огляду, а саме те, що особи, які вчиняють вказане порушення, несуть відповідальність згідно із законодавством. У силу приписів ч.1 ст.130, ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР України проходження водієм огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу поліцейського, який установив наявність підстав для висновку про перебування водія в стані наркотичного сп`яніння, відповідно до встановленого законодавством порядку є безумовним обов`язком водія, в той час як мотиви відмови особистого характеру від проходження цього огляду не впливають на правильність кваліфікації дій порушника за ч.1 ст.130 КУпАП. Отже, викладені вище докази підтверджують зміст один одного й безперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та об`єктивних обставин не довіряти їм немає. Підстав для висновку про недопустимість, недостовірність чи неналежність цих доказів перевіркою матеріалів справи не встановлено. У судовому засіданні апеляційної інстанції: - ОСОБА_1 зазначив про те, що 15 лютого 2026 року в м. Кременчук він припаркувався в місці біля дороги, куди він під`їхав як водій автомобілем, у салоні якого на пасажирському сидінні перебувала його колега, а він перебував на місці водія. Поліцейські підійшли до нього, коли його транспортний засіб вже стояв, повідомили йому про виявлені в нього ознаки наркотичного сп`яніння, в той же час, вимогу щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі не висували, а лише повідомити, що йому треба проїхати з ними. Затим поліцейські поїхали та він самостійно пройшов огляд на стан сп`яніння в медичному закладі; - свідок ОСОБА_2 повідомила, що вони з ОСОБА_1 є колегами та працюють разом приблизно 1 рік. 15 лютого 2026 року о 15 годині 45 хвилин по вул. В. Симоненка в м. Кременчук вона та ОСОБА_1 сиділи в автомобілі марки «VOLKSWAGEN», спілкувалися. У цей день вони розвозили товар і зупинились у вказаному місці, вона перебувала на пасажирському сидінні транспортного засобу, ОСОБА_1 на місці водія, і затим щодо них підійшли поліцейські. Поліцейські повідомили про наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння і необхідність проходження ним огляду в лікаря-нарколога. ОСОБА_1 відповів, що з ними не поїде, але не відмовлявся від проходження огляду. Поліцейські пішли до свого автомобіля, а ОСОБА_1 «своїм ходом» направився в лікарню проходити огляд. Поліція, коли обходила машину, не помітила водія ОСОБА_1 . Водночас твердження і показання ОСОБА_1 в частині того, що на момент приїзду поліцейських автомобіль, у якому він перебував на місці водія, був припаркований і поліцейські не висували йому вимогу щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, показання свідка ОСОБА_2 у частині того, що під час появи поліції автомобіль, у якому вони перебували, стояв, ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння та поліція, коли обходила машину, не помітила водія ОСОБА_1 , підлягають критичній оцінці, оскільки такі показання повністю спростовуються даними відеофіксації, яка є засобом об`єктивного контролю та містить безсумнівні обставини, твердженнями та поведінкою самого ОСОБА_1 на місці події, який позиціонував себе як водій, погоджувався з правильністю ідентифікації його як водія автомобіля і тим, що він керував транспортним засобом без чинного полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, повідомляв це відразу, без можливості узгодити версію з іншими особами, окрім того, саме після висування поліцією вимог щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння залишив місце правопорушення. Окрім того, такі показання ОСОБА_1 не узгоджуються й із поданою ним же до місцевого суду письмовою правовою позицією щодо обставин справи, в якій він підтвердив те, що був зупинений поліцією та відмовився від проходження огляду з поліцейськими (а.с.16). У контексті наведеного вище підлягає врахуванню і те, що свідок ОСОБА_2 є колегою ОСОБА_1 (працює з ним приблизно 1 рік), а, отже, з урахуванням наведених вище обставин у сукупності, її показання в зазначеній вище частині є такими, що спрямовані на надання допомоги ОСОБА_1 уникнути адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, а показання ОСОБА_1 в указаній вище частині - способом його захисту та спробою уникнути адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Пунктом 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, визначено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Саме ці дискреційні повноваження поліцейського дають йому право самостійно визначати наявність чи відсутність підстав для проведення огляду водія на стан сп`яніння. Як убачається з матеріалів провадження, поліцією було встановлено наявність підстав уважати, що ОСОБА_1 перебуває в стані наркотичного сп`яніння з ознаками такого стану у вигляді: вираженого тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя, які зафіксовано в протоколі про адміністративне правопорушення, направленні на медичний огляд і про наявність яких поліцейський повідомив ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу, що підтверджується відеозаписами (а.с.1, 4, 8). Наявність же ознак наркотичного сп`яніння не є тотожним наявності стану наркотичного сп`яніння, який можливо встановити лише за результатами відповідного огляду на стан названого сп`яніння, та згадані ознаки не вказують на перебування особи, яка керувала транспортним засобом, у цьому стані, але є однією з передумов, які на вимогу поліцейського зобов`язують особу, яка керувала транспортним засобом, пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння відповідно до встановленого законодавством порядку. Однак у порушення вимог закону ОСОБА_1 від проходження такого огляду відмовився. Отже, з урахуванням викладених вище обставин і вимог закону, суд апеляційної інстанції не вбачає належних і достатніх підстав для висновку про безпідставність висування поліцією ОСОБА_1 вимог щодо проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Також перевіркою матеріалів провадження, в тому числі відеозапису не встановлено наявності об`єктивних обставин чи тих істотних порушень вимог законодавства, які би нівелювали обов`язок виконання вимог поліції щодо проходження водієм огляду на стан наркотичного сп`яніння, ставили би під сумнів наявність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Що стосується долучених стороною особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, медичного висновку №49/І від 13 лютого 2026 року, за змістом якого зазначено про те, що ОСОБА_1 не перебуває в стані наркотичного сп`яніння (а.с.17), то суд апеляційної інстанції зауважує наступне. З аналізу змісту відеофіксації та вказаного вище медичного висновку вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до закладу охорони здоров`я та пройшов зазначений вище огляд у медичному закладі після складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення самостійно на підставі власної заяви (за відсутності поліцейського, в порядку самозвернення). Адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, що полягає у відмові особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, є закінченим з моменту відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відповідно до встановленого порядку (в закладі охорони здоров`я). За змістом п.6 розділу Розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, в разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду (на стан сп`яніння) в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення. У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року також передбачено, що, якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Таким чином, із моменту відмови водія ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліції від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння ним було вчинено закінчене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, після чого поліцейський із дотриманням нормативних положень обґрунтовано зафіксував фактичні обставини цього правопорушення в протоколі. Тому проходження ОСОБА_1 самостійно огляду в закладі охорони здоров`я вже після закінчення вчиненого ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і, більше того, після його фіксації у відповідному процесуальному документі суб`єктом владних повноважень, не спростовує наявність у діях ОСОБА_1 події та складу вказаного вище адміністративного правопорушення. В аспекті викладеного вище апеляційний суд також зауважує, що місцевим судом у межах протоколу про адміністративне правопорушення притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, а за відмову від проходження відповідно до встановленого законодавством порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння особою, яка керувала транспортним засобом, що є порушенням вимог п.2.5 ПДР України та утворює самостійну альтернативну форму об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Окрім того, названий вище огляд у медичному закладі не відповідає порядку такого огляду, визначеного в ст.266 КУпАП, положеннях Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, оскільки здійснений без направлення і доставлення ОСОБА_1 для огляду поліцейським (проведено огляд на підставі власної заяви ОСОБА_1 ), а також огляд у медичному закладі й складення висновку за результатами огляду проведено без залучення поліцейського, присутність якого при огляді є обов`язковою. Отже, наявність у матеріалах провадження зазначених вище медичного висновку не впливає на необхідність і правильність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП у даному провадженні. Доводи ж апелянта про те, що в направленні на медичний огляд на стан сп`яніння не вказано прізвище особи, яка направлялася на цей огляд, є неспроможними, оскільки в даному направленні чітко вказано прізвище, ім`я та по-батькові, дату й рік народження водія, який направлявся на медичний огляд ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5). Позбавлені підстав і доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про виклик свідків у судове засідання. З матеріалів справи вбачається, що під час провадження в суді першої інстанції адвокатом було заявлено клопотання про виклик і допит поліцейських ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (якими здійснювалася зупинка ОСОБА_1 й оформлення матеріалів провадження щодо нього), лікаря ОСОБА_5 (якою складався згаданий вище медичний висновок №49/І від 13 лютого 2026 року) (а.с.28). Суд першої інстанції, вирішуючи це клопотання, обгрунтовано виходив із відсутності підстав для задоволення вказаних клопотань, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення, адже перевіркою матеріалів провадження не встановлено та стороною особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не було доведено необхідність і доцільність здійснення допиту поліцейських і лікаря. Усі дії поліцейських, прийняті ними рішення та обставини за їх участю, тобто й ті, які вони сприймали безпосередньо, зафіксовано відеозаписами, які є засобами об`єктивного контролю. Лікарем же ОСОБА_5 надавався медичний висновок №49/І від 13 лютого 2026 року за результатами огляду ОСОБА_1 , який, як установлено вище, звернувся до закладу охорони здоров`я та пройшов цей огляд у медичному закладі після вчинення ним закінченого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення самостійно на підставі власної заяви (за відсутності поліцейського, в порядку самозвернення). Окрім того, лікарем було наведено встановлені ним у ході огляду обставини в медичному висновку. Тому належних і мотивованих підстав для здійснення допиту поліцейських ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та лікаря ОСОБА_5 суд першої інстанції не мав. Посилання в апеляційній скарзі на те, що протокол про адміністративне правопорушення було безпідставно складено без участі ОСОБА_1 та він не містить підписів ОСОБА_1 є необгрунтованими, оскільки, як убачається з відеозаписів, після неодноразового висування поліцією йому вимог щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, ОСОБА_1 після під`їзду до нього інших осіб вийшов із автомобіля та залишив місце вчинення правопорушення з метою уникнення адміністративної відповідальності й така поведінка ОСОБА_1 була пов`язана виключно з його волевиявленням. Водночас можливість реалізації прав, передбачених законодавством, у тому числі тих, про які йдеться в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 мав під час судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, зокрема, можливість особисто та через представника ознайомитися зі змістом направленого до суду протоколу та висловити проти викладених у ньому обставин заперечення, чим сторона особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, й скористалася в повному обсязі у спосіб, який вважала за необхідне. У ході провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, у тому числі в апеляційній скарзі сторона особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, мала можливість навести аргументи, з яких вважала помилковим притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Разом з тим, дані доводи не знайшли свого підтвердження. Таким чином, доводи апеляційної скарги, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови й закриття провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, керуючись ч.7 ст.294 КУпАП, вважає, що постанова місцевого суду в частині накладеного на ОСОБА_1 стягнення підлягає зміні. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є водієм із посвідченням водія серії НОМЕР_2 , що підтверджується даними довідки ВАП БПП у м. Кременчук УПП у Полтавській області ДПП (а.с.6). Із урахуванням положень ст.23, 33 КУпАП, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про необхідність накладення на ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП. Водночас апеляційний суд зауважує, що згідно з положеннями ст.27 КУпАП штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Санкцією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено накладення стягнення на водіїв (осіб, які керували транспортними засобами) у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Положення КУпАП, які регулюють порядок заміни на штраф інших видів стягнень теж розраховують таку заміну, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто зазначені вище положення КУпАП сформульовано однозначно, вони чітко й послідовно вказують на єдиний вимір розміру стягнення у вигляді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При ухваленні оскаржуваної постанови місцевий суд наклав на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень із позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік, проте не вказав про кратний розмір штрафу у співвідношенні до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, як того вимагають приписи КУпАП. Тобто при накладенні стягнення суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права, що є підставою для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції у відповідній частині. Отже, оскаржувану постанову в частині накладеного на ОСОБА_1 стягнення належить змінити та вважати його притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП із застосуванням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП, яка є безальтернативною. Зазначена вище зміна не погіршує становище ОСОБА_1 . Аналогічний підхід викладено в постанові Верховного Суду від 16 грудня 2025 року у справі №707/1509/24 (провадження №51-178км25), яка, з огляду на логіку та зміст правозастосування, є релевантною для врахування у справі, що є предметом апеляційного розгляду. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Бірючинського Е.О., залишити без задоволення. У порядку ч.7 ст.294 КУпАП постанову Автозаводського районного суду м. Кременчук від 11 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 в частині накладеного на нього стягнення змінити. Вважати ОСОБА_1 притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП із накладенням на нього стягнення за цим законом у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. В іншій частині постанову місцевого суду залишити без зміни. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя Полтавського апеляційного суду О.М. Корсун