Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/2211/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2211/25 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаль М.І., Штульман І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про: - визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 08.10.2024р. по 23.01.2025р., відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України; - зобов`язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 08.10.2024р. по 23.01.2025р., відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2024р. № 277 його було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Проте, остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 23.01.2025р., що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час неповного розрахунку при звільненні, з дня звільнення 07.10.2024р. по день фактичного розрахунку 23.01.2025р. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2024р. по 23.01.2025р. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. В апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідальність за статтею 117 Кодексу Законів про працю України настає за наявності вини роботодавця у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні. Враховуючи приписи наведених у скарзі нормативно-правових актів, а також з огляду на сформовану практику функціонування бюджетного процесу в державі, механізм надходження бюджетних коштів до військової частини є багатоступеневим і складним. Попри всі вжиті заходи з боку військової частини НОМЕР_1 , спрямовані на своєчасне забезпечення фінансування, реалізація цього процесу передбачає проходження кількох етапів узгодження, погодження та затвердження. Також увесь процес виплати грошової компенсації за невидане речове майно є багатоступеневим, чітко регламентованим і передбачає дотримання процедур фінансового та документального контролю. У зв`язку з цим оперативність реалізації зазначених дій об`єктивно обмежена часовими рамками, притаманними кожному з етапів. ійськова частина 3041 діяла у межах розумних строків, з урахуванням усіх необхідних процедур та особливостей воєнного стану, який, своєю чергою, впливає на документообіг і координацію між підрозділами. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів. Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд. Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Відповідно до копії витягу з наказу № 277о/с від 07.10.2024р. припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою гранатометника взводу реагування 1-ї спеціальної комендатури 1-го батальйону охорони, звільненого відповідно до підпункту «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 № 43о/с у запас (у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), 07 жовтня 2024 року. Проте, виплата компенсації вартості за не отримане речове майно в сумі 35221,17 грн. була проведена лише 23 січня 2025 року, що підтверджується випискою з особового рахунку в установі банку АТ КБ «ПриватБанк». Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ). Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. За судовою практикою, компенсація за неотримане речове майно відноситься до грошового забезпечення військовослужбовця. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153, передбачає обов`язок провести повний розрахунок із військовослужбовцем до його виключення із списків особового складу військової частини. Подібне правило встановлено статтею 47 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби), відповідно до якої роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. За вимогами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульоване нормами спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Зазначене питання врегульоване Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII, норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв`язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби. Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин. За приписами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Зазначене підтверджує обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України за період з дня звільнення 07 жовтня 2024 року по день фактичного розрахунку 23 січня 2025 року. При цьому суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги зобов`язального характеру, обмежився лише зазначенням періоду, за який підлягає виплаті середнє грошове забезпечення, не здійснивши розрахунку конкретного розміру суми, що підлягає стягненню, хоч процитував постанови Верховного Суду, згідно з якими, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівникові при звільненні компенсації за невикористані дні відпусток), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такий підхід не забезпечує повного та ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки відсутність у рішенні визначеного грошового еквівалента позбавляє можливості його фактичного виконання. Визначення лише часових меж без конкретизації суми відшкодування суперечить положенням статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка вимагає ухвалення судом рішення, що є зрозумілим і підлягає безумовному виконанню. Відтак суд, задовольняючи позовні вимоги у частині зобов`язання відповідача провести виплату, мав визначити конкретний розмір грошової компенсації, що відповідає обставинам справи, розміру середнього грошового забезпечення та періоду затримки розрахунку, чого зроблено не було. З довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.02.2025р. вбачається, що середньомісячний заробіток ОСОБА_1 на день звільнення складає 23215,27 грн, а середньоденне грошове забезпечення - 783,10 грн. Кількість днів, впродовж яких на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку, - 108 календарних днів. Розмір середнього заробітку позивача за цей період становить 84 574, 80 грн (783,10 грн х 108 календарних днів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оцінюючи характер спірних правовідносин, причини тривалості затримки, поведінку сторін та ступінь вини відповідача, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами звільненого військовослужбовця та державного органу, який здійснює фінансування в умовах воєнного стану та обмеженого бюджетного ресурсу. Тому, враховуючи принцип співмірності та розумності, тривалість затримки остаточного розрахунку, співвідношення між сумою невиплачених у день звільнення коштів та розміром середньомісячного грошового забезпечення, проведення повного розрахунку без необґрунтованих надмірних зволікань, колегія суддів дійшла висновку, що сума у розмірі 23 000 грн є справедливою та достатньою компенсацією середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, яка відповідає принципам добросовісності, пропорційності та узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду. Тому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково. Змінити резолютивну частину рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2024 року по 23 січня 2025 року, доповнивши словами «у сумі 23 000, 00 гривень». В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Кобаль М.І. Штульман І.В.