Постанова 4852 № 160/2601/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/2601/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року (суддя Кучугурня Н.В.) у справі №160/2601/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 , через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2019 по 16.01.2023 включно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2019 по 16.01.2023 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 19.11.2013 по 21.06.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . У період проходження військової служби нарахування індексації позивачу здійснювалось не у повному обсязі. Також при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Рішеннями суду у справах №160/23079/21 та №160/23076/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. 30.11.2022 на виконання рішення суду у справі №160/23079/21 позивачу виплачено 84638,93 грн, 17.01.2023 позивачу було виплачено 36642,79 грн на виконання рішення суду у справі №160/23076/21. З огляду на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, позивач зазначає, що має право на нарахування та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.06.2019 по 16.01.2023. Наведені обставини і стали підставою для звернення до суду з цим позовом. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2019 по 16.01.2023 включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 16913,26 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив із встановлених обставин справи, які свідчать, що при звільненні позивача не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що за висновком суду є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні за період з 22.06.2019 по 16.01.2023 включно у розмірі 16913,26 грн із застосуванням принципу співмірності з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Скаржник зазначає, що фактично суд першої інстанції при визначенні розміру відсоткової частки заборгованості керувався нормами статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19.07.2022 (розраховано середній заробіток за весь період прострочення за 1305 днів), а при визначенні суми середнього заробітку належного позивачу до виплати почав керуватись нормами статті 117 КЗпП України у редакції, що почала діяти після 19.07.2022 (розраховано середній заробіток за 182 дні). Таким чином, скаржник вважає, що судом першої інстанції застосовано дві редакції КЗпП України до вирішення даного спору, при тому, що на момент звільнення позивача норм статті 117 КЗпП України у редакції, що почала діяти після 19.07.2022 не існувало. Також скаржник зауважує, що Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямопропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Виходячи з такого принципу, за розрахунком скаржника належна позивачеві сума середнього заробітку за час затримки розрахунку має складати 353383,32 грн. Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, зазначаючи, що статтею 117 Кодексу законів про працю України прямо визначено, що період розрахунку відшкодування за час затримки не може бути більшим як за шість місяців. Також відповідач погоджується з судом першої інстанції, що до цих правовідносин слід застосовувати принцип співмірності, у зв`язку з чим середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у сумі 16913,26 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем в частині незадоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_2 з 19.11.2013 по 21.06.2019 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 і був зарахований на грошове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 . Позивач, з`ясувавши, що йому не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 21.06.2019, а також при звільненні не проведено розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, звернувся до суду з відповідними позовами. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі №160/23076/21, яке набрало законної сили 01.03.2022, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 у справі №160/23079/21, яке набрало законної сили 27.09.2022, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.06.2019 включно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум. 30.11.2022 на виконання рішення суду у справі №160/23079/21 позивачу виплачено 84638,93 грн, 17.01.2023 на виконання рішення суду у справі №160/23076/21 - виплачено 36642,79 грн. Таким чином, загальна сума, виплачена на виконання рішень суду і яка не була виплачена позивачу у день звільнення зі служби з Військової частини НОМЕР_1 , становить 121281,72 грн. Порушення відповідачем строків остаточного розрахунку при звільненні стало підставою для звернення позивача із позовом до суду у цій справі. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (п. 242 Положення). Таким чином, як правильно зазначено судом першої інстанції, при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою. Оскільки спеціальним законодавством у сфері проходження військової служби не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення законодавства про працю, зокрема, статей 116 та 117 КЗпП України, як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах, зокрема, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 20.05.2020 у справі №816/1640/17. Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (також в редакції на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, індексація грошового забезпечення, на які мав право позивач, що підтверджено наведеними вище рішеннями суду, які набрали законної сили, повинні бути виплачені у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. В даному випадку, період затримки у виплаті позивачу усіх належних сум при звільненні тривав з 22.06.2019 (наступний день за датою звільнення позивача) по 16.01.2023 включно (остаточний розрахунок з позивачем проведений 17.01.2023), що складає 1305 днів. Отже, спірні правовідносини охоплюють період, який виник як до внесення змін статті 117 КЗпП України (з 22.06.2019 до 19.07.2022), так і після 19 липня 2022 року (з 19.07.2022 по 16.01.2023). Стосовно застосування норми статті 117 КЗпП України в редакції, що діяла до змін, введених Законом №2352-ІХ, суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц і саме такий підхід застосований судом першої інстанції при вирішенні спору у цій справі. Одночасно судом першої інстанції враховано, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, відповідно до якої час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Тому, за висновком суду першої інстанції, належна до сплати сума визначена за 182 дні затримки і складає 527,14 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 182 дні = 95939,48 грн. Одночасно, застосовуючи принцип співмірності, суд першої інстанції виходив з того, що істотність частки компенсації за невиплату в повному обсязі грошового забезпечення в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 121281,72 грн / 687917,70 грн (сума виплаченого грошового забезпечення на виконання рішень суду/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 17,63%. І таким чином, суд встановив, що сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 17,63%, складає: 527,14 грн (середньоденний заробіток позивача) х 17,63% х 182 (кількість робочих днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 16913,26 грн. Суд апеляційної інстанції вважає такий розрахунок помилковим, оскільки застосований судом першої інстанції підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку з огляду на те, що діюча на той час редакція статті 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 23 травня 2024 року у справі №560/11616/23 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, який суд першої інстанції взяв до уваги, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ. В той же час редакція статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року та після 19 липня 2022 року має зовсім інший правовий зміст в частині обчислення строку виплати середнього заробітку та відповідно його розміру, адже до 19 липня 2022 року працівник мав право на виплату середнього заробітку за весь час затримки, проте після 19 липня 2022 року такий строк обмежений шістьма місяцями. За висновком Верховного Суду у вказаних вище справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що в спірному випадку період з 22.06.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Період з 19.07.2022 по 16.01.2023 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Відтак у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 10.04.2024 №360/380/23, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22. Порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки про щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 - колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 32155,34 грн (за квітень 2019 року 16077,67 грн, за травень 2019 року 16077,67 грн.). Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 527,14 грн ((16077,67 грн + 16077,67 грн = 32155,34 грн) / 61 день = 527,14 грн). З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.06.2019 по 18.07.2022 включно становить 591978,22 грн (527,14 грн х 1123 дні затримки). При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а. В даному випадку, як встановлено вище, на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справах №160/23079/21 та №160/23076/21 відповідачем нараховано та виплачено позивачу належні йому до виплати суми у загальному розмірі 121281,72 грн. Відтак, істотність частки компенсації за непроведену індексацію та невикористані календарні дні додаткової відпустки в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 121281,72 грн / 591978,22 грн (сума компенсації за непроведену індексацію/ середній заробіток за час затримки розрахунку) х 100 = 20,49%. Таким чином, з урахуванням принципу справедливості та співмірності сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 22.06.2019 по 18.07.2022, становить: 527,14 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 20,49% (частка компенсації за непроведену індексацію) х 1123 календарних днів = 121296,34 грн. В свою чергу, за період з 19.07.2022 по 16.01.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком, та правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку при звільнені становить 527,14 грн х 182 календарні дні = 95939,48 грн. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, який підлягає відшкодуванню позивачу у цій справі становить 217235,82 грн, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині, які зумовлені неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, однак допустив неправильне застосування норм матеріального права при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №160/2601/23 скасувати в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 16913,26 грн. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2019 по 16.01.2023 включно у розмірі 217235,82 грн. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №160/2601/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко