Постанова 4851 № 520/32556/25

Головуючий І інстанції: Волошин Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 р. Справа № 520/32556/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 520/32556/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 серпня 2023 року по 25 листопада 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 178 437 (сто сімдесят вісім тисяч чотириста тридцять сім) грн 68 коп; зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 серпня 2023 року по 25 листопада 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 178 437 (сто сімдесят вісім тисяч чотириста тридцять сім) грн 68 коп. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 91 999,45 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині задоволення позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходила службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами. Відповідно до витягу з наказу ГУ ДСНС України в Харківській області від 07.08.2023 №379 позивача виключено з кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення з 07.08.2023. У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення) під час проходження служби, позивач зверталася до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі №520/11576/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025, зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 рік, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі № 520/11576/25 відповідачем 25.11.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 91 999,45 грн, що вбачається з відповідної роздруківки про зарахування коштів. Разом з тим, за доводами позивача, відповідач має додатково виплатити йому середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні за період за період з 07 серпня 2023 року по 25 листопада 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 178 437 (сто сімдесят вісім тисяч чотириста тридцять сім) грн 68 коп, однак відповідна виплата йому не була здійснена, що і стало підставою звернення до суду з позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважає за доцільне стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі, що дорівнює розміру недоотриманих позивачем при звільненні коштів, тобто 91 999,45 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Судовим розглядом встановлено, що позивач з 07.08.2023 виключений з кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із наказу ГУ ДСНС України в Харківській області (по особовому складу) від 07.08.2023 №

379. Фактичний остаточний розрахунок щодо грошового забезпечення в належному розмірі проведено з позивачем 25.11.2025 на виконання рішення суду (виплачено індексації грошового забезпечення), що підтверджується матеріалами справи, зокрема, роздруківкою про зарахування коштів у сумі 91 999,45 грн. Інших відомостей щодо виплаченої відповідачем на виконання рішення суду суми матеріали справи не містять. З позивачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення суду у справі № 520/11576/25 лише 25.11.2025, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України. Так, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 08.08.2023 (наступний день після виключення позивача з кадрів ДСНС) по 24.11.2025 (день, що передує дню виплати). При цьому, період затримки в даному випадку має рахуватися саме з 08.08.2023, тобто з наступного дня після звільнення позивача (дата звільнення - 07.08.2023), а не з 07.08.2023, як помилково зазначив позивач. Розраховуючи відповідну суму середнього заробітку судом першої інстанції зазначено наступне. Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати. Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні начисло відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки-розрахунку № 474 від 19.06.2025 вбачається, що за останні два місяці перед звільненням позивачу було виплачено грошове забезпечення (з урахуванням здійсненого перерахунку грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 520/7746/24): у червні 2023 року - 29 578,10 грн, у липні 2023 року - 29 578,10 грн. (а.с. 8-9) Кількість календарних днів у червні 2023 року становило - 30, у липні 2023 року -

31. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 969,77 грн = (29 578,10 грн + 29 578,10 грн) / (30+31). Як зазначено вище, стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не може перевищувати шість місяців такого прострочення. Отже, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (з 08.08.2023 (наступний день, за днем звільнення) - по 08.02.2024 - 185 календарних днів) становить 179 407,45 грн (969,77 грн х 185 днів). При цьому, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві грошового забезпечення суд першої інстанції правомірно врахував те, що впродовж проходження служби (до звільнення зі служби 07.08.2023) та протягом розумного строку після звільнення позивач не ініціював спір щодо перерахунку індексації грошового забезпечення, а звернувся з цього питання вперше 08.05.2025 до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом, тобто через 1 рік та 9 місяців із дня його звільнення, що може свідчити про недобросовісну поведінку позивача та навмисні дії позивача з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за більший період. Зазначені обставини, на переконання суду є достатніми підставами для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 08.08.2023 по 24.11.2025. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі №489/6074/23. При цьому, в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що критерії співмірності, за наявності яких суд може зменшити розраховану суму середнього заробітку, спрямовані саме на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також, суд враховує, що сума недоотриманого позивачем при звільненні грошового забезпечення становить 91 999,45 грн (виплачена на виконання судового рішення у справі №520/11576/25), що є меншою за суму розрахованого в даній справі середнього заробітку, що свідчить про надмірність розрахованої суми середнього заробітку та про неспівмірність такої суми з розміром неотриманих позивачем при звільненні коштів. Отже, колегія суддів, враховуючи обставини справи, не оскарження позивачем визначеної судом першої інстанції суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, поведінку позивача в спірних правовідносинах, розмір недоотриманих позивачем при звільненні коштів у порівнянні з розміром розрахованого в даній справі середнього заробітку, погоджується з висновком суду про стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі, що дорівнює розміру недоотриманих позивачем при звільненні коштів, тобто 91 999,45 грн. Стосовно доводів відповідача щодо строків звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України). Верховний Суд у постанові від 11.02.2021р. у справі №240/532/20, відповідаючи на питання про строк звернення до адміністративного суду у спорах, які пов`язані з публічною службою (у згаданій вище справі спір стосувався стягнення з військової частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України), з-поміж іншого, зазначив, що строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст.122 КАС України і ч.5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо ч.2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ст.122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.1 ст.233 КЗпП України. Ухвалюючи відповідне рішення (постанова від 11.02.2021р. у справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку стосовно застосування ч.1 ст.233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування ч.5 ст.122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019р. у справі №815/2681/17 і від 22.01.2020р. у справі №620/1982/19. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (ч.5 ст.122 КАС України). Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.09.2022 у справі №320/2675/21 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22. А тому, в даному випадку на вимоги про зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 91999,45 грн. розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 5 ст.122 КАС України, який необхідно обраховувати з дня проведення остаточного розрахунку. Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем проведений 25.11.2025, отже строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.01.2025 у справі №320/26833/23. З даним позовом позивач звернулась через систему "Електронний суд" 13.12.2025, тобто в місячний строк, встановлений ст. 122 КАС України а отже строк на звернення до суду не пропущено. Таким чином, враховуючи викладені вище обставини в своїх сукупності, слід дійти висновку щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 520/32556/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко К.В. Мінаєва