Постанова 4857 № 140/2194/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/2194/23 пров. № А/857/8335/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н. В., Мікули О.І. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року (суддя - Смокович В.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Луцьк, дата складання повного тексту - не зазначено), в адміністративній справі №140/2194/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про стягнення середнього грошового забезпечення за невчасний розрахунок при звільненні, встановив: У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив 1) стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із його середнім заробітком у розмірі 1341000,00 грн.; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 09 липня 2016 року по 28 грудня 2022 року. Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи, що правові підстави для задоволення позову відсутні, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позову. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9859,96 грн. з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, суд неповно з`ясував фактичні обставини, що мають значення для справи, а прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд першої інстанції при зменшенні розміру грошової компенсації належним чином не аргументував, чим порушив право позивача на мире володіння належною йому заробітною платою. Вважає скаржник, що згідно з практикою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Однак, суд першої інстанції не мотивував прийняте ним рішення в частині підстав зменшення присудженого позивачу грошового відшкодування. На переконання апелянта, в усіх можливих випадках проведення розміру розрахунку суми, яка підлягає відшкодуванню в користь позивача, ніяким чином не може становити 9859,96 грн.. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 25.04.2023 року скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9859,96 грн. з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті, ухваливши в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі: 444454,56 грн., розмір якої розрахований виходячи з розрахунку: 350,24 грн. х 1269 календарних днів. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому зазначає, що вказана апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити частково. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 07 липня 2016 року по 08 липня 2019 року, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 № 4941 від 10 жовтня 2022 року (а.с. 10). Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2019 №144 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 08 липня 2019 року був виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (а.с. 12). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі №140/6790/22, яке набрало законної сили 30.12.2022, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця) (а.с. 52). На виконання рішення суду відповідачем 28.12.2022 на банківський рахунок позивача було перераховано 67454,61 грн, що підтверджується випискою по банківському картковому рахунку (а.с. 15). Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом до адміністративного суду. За правилами, що визначені частиною 1 статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги за відсутності підстав виходу за такі межі. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, вважає, що суд першої інстанції невірно провів розрахунок суми стягнення з відповідача в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає цілком погоджується з висновком суду першої інстанції, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з позивачем як військовослужбовцем повинен був відповідачем повністю проведений розрахунок. Матеріалами справи підтверджується, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2019 №144 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На виконання рішення суду у справі №140/6790/22 відповідач 28.12.2022 перерахував на банківський рахунок позивача 67454,61 грн недоплачене грошове забезпечення (індексацію грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України. Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Як правильно встановив окружний суд, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у належному розмірі, що встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі №140/6790/22, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Оскільки виплату індексацію грошового забезпечення не виплачено в день виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку і тому, відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022 року, позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення), але не більш як за шість місяців. Відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні лише 28.12.2022. Тобто, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 9859,96 грн., застосовуючи принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача. Колегія суддів вважає такий розмір не обґрунтованими з урахуванням наступного. Згідно із п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам". Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 28.12.2022, а не при виключенні останнього із списків частини 08.07.2019, то строк затримки розрахунку складає 1268 календарних днів (з 09.07.2019 наступний день після звільнення до 27.12.2022 - день який передує дню виплати). Водночас, суд першої інстанції вірно врахував внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), згідно з якими відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 09.07.2019 (наступний день після звільнення з військової служби) по 08.01.2020 тривалістю 184 календарних днів. Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2019 рік (а.с. 11) за два останні повні місяці перед звільненням (травень - червень 2019 року) йому нараховано грошове забезпечення у сумі 10749,45 грн. за травень 2019 року та 10614,97 грн. за червень 2019 року, що за два місяці становить 21364,42 грн.. Кількість календарних днів служби позивача у травні-червні 2019 року становила 61 день. Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 350,24 грн в день (21364,42 грн грн/61 календарні дні). Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача, має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 64444,16 грн (середньоденний заробіток - 350,24 грн х 184 календарні дні). При цьому, судом враховується, що відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця. Враховуючи, що розрахований судом середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача у розмірі 64444,16 грн. не перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (67454,61 грн.), тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника зайвим застосував до відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача. Таким чином, судова колегія вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення) становить 64444,16 гривень. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції в оскарженій частині ухвалено рішення з частковим порушенням норм матеріального права, а тому на підставі приписів статті 317 КАС України рішення окружного суду необхідно змінити, а саме, в абзаці третьому резолютивної частині цього рішення суду замінити суму «9859,96 грн.» на «64444,16 грн.. Враховуючи, що у решта частині рішення суду першої інстанції не оскаржене сторонами в апеляційному порядку, тому підстав для його скасування чи зміни у іншій частині відсутні. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року в адміністративній справі №140/2194/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за невчасний розрахунок при звільненні - змінити, а саме, в абзаці третьому резолютивної частині цього рішення суду замінити суму «9859,96 грн. (дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень дев`яносто шість копійок)» на «64444,16 грн. (шістдесят чотири тисячі чотириста сорок чотири гривні 16 копійок)». У решта частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року в адміністративній справі №140/2194/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин О. І. Мікула