Постанова Київський апеляційний суд № 757/37386/22-ц

справа № 757/37386/22 головуючий у суді І інстанції Соколов О.М. провадження № 22-ц/824/8117/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 27 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання інформації недостовірною, її спростування та захист ділової репутації, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд: визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у публікаціях на персональних сторінках ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook про те, що ОСОБА_1 вкрав маслозавод, не сплачує оренду ОСББ за приміщення за адресою АДРЕСА_1 , знущається над мешканцями житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_3 не пізніше десяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 шляхом публікації вступної та резолютивної частини судового рішення на персональних сторінках ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народний депутат України ОСОБА_3 в соціальній мережі Facebook, опублікував дописи негативного характеру, такі, що містять недостовірну інформацію про ОСОБА_1 . Відповідач поширив свою публікацію в ряд груп та спільнот у соціальній мережі Facebook, таких як «ІНФОРМАЦІЯ_18», «ІНФОРМАЦІЯ_19», «ІНФОРМАЦІЯ_20 », «ІНФОРМАЦІЯ_21», « ОСОБА_5 », « ОСОБА_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 », « ІНФОРМАЦІЯ_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_7 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 », « ІНФОРМАЦІЯ_9 », « ІНФОРМАЦІЯ_10 », « ІНФОРМАЦІЯ_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_12 », « ІНФОРМАЦІЯ_13 », « ІНФОРМАЦІЯ_14 », « ОСОБА_4 (новини, люди, проблеми)», «підслухано ОСОБА_7 », таким чином збільшуючи потенційну аудиторію поширеної інформації, цілеспрямовано обираючи місцевість, у якій проживає та веде громадську діяльність позивач. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві та вказує, що судом першої інстанції були порушенні норми процесуального права та залишено поза увагою, що відзив на позовну заяву було подано представником відповідача з пропуском строку. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 14 та ІНФОРМАЦІЯ_2 в соціальній мережі Facebook було опубліковано дописи за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_15 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , ІНФОРМАЦІЯ_17 . Окрім цього, публікація була поширена у ряд груп та спільнот у соціальній мережі Facebook, таких як «ІНФОРМАЦІЯ_18», «ІНФОРМАЦІЯ_19», «ІНФОРМАЦІЯ_20 », «ІНФОРМАЦІЯ_21», « ОСОБА_5 », « ОСОБА_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 », « ІНФОРМАЦІЯ_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_7 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 », « ІНФОРМАЦІЯ_9 », « ІНФОРМАЦІЯ_10 », « ІНФОРМАЦІЯ_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_12 », « ІНФОРМАЦІЯ_13 », « ІНФОРМАЦІЯ_14 », « ОСОБА_4 (новини, люди, проблеми)», «підслухано ОСОБА_7 ». У вказаній публікації зазначено наступний текст: «Мешканців будинку по АДРЕСА_1 відрізають від тепла! Як мені стало відомо, бізнесмен ОСОБА_8 взяв в оренду підвал та половину 1-го поверху приміщення КП «Уманська центральна районна аптека №77 Черкаської обласної ради» за адресою: АДРЕСА_1 Загальна площа приміщення аптеки близько 260 кв. м. Сьогодні мешканці житлового будинку, у якому знаходиться ця аптека, відчули на собі знущання орендаря залишились без тепла. Якісь невідомі особи вдерлись до будинку і без згоди людей позривали замки у підвалі та відрізали труби аптеки від системи централізованого опалення. Зараз люди мерзнуть у своїх квартирах! До того ж, за оренду приміщення Дикун не сплачує ОСББ! Раніше Дикун вкрав маслозавод, а тепер хоче прибрати до своїх рук приміщення аптеки. Йому наплювати на людей. Хоче набити свої кишені. Як народний депутат України, я звернусь до правоохоронних органів щодо проведення перевірки зазначених фактів та притягнення винних до відповідальності! Вимагаю терміново ввімкнути опалення мешканцям будинку по АДРЕСА_1 » Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів належності сторінки у мережі Facebook відповідачу, та не довів, що його право було порушено саме ним. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно із ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Згідно із ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. У пунктах 9, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. В Україні відсутнє окреме правове регулювання (спеціальний закон) Інтернет-ЗМІ. До таких правовідносин підлягають застосуванню: Конституція України, ЦК України, Закони України: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», «Про інформаційні агентства», «Про авторське право і суміжні права» тощо, а також міжнародні стандарти: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прецедентна практика Європейського суду з прав людини, Резолюція Ради ООН «Про сприяння, захист та здійснення прав людини в Інтернет (05.07.2012), Рекомендація КМРЄ щодо посібника з прав людини для Інтернет-користувачів (СМ/Rec(2014)6) тощо. Верховним Судом України, Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивач просить спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18). Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини (частина одинадцята статті 52-1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені .UA здійснюється недержавною організацією, функції якого здійснює об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (частина третя статті 56 Закону України «Про телекомунікації», розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену.UA»). ОП «Український мережевий інформаційний центр» акредитувало Центр компетенції для надання послуг, пов`язаних із фіксацією поширення інформації в Інтернет. Зазначена інформація та вказана правова позиція судам регулярно доводилися у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18; від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19, від 01 грудня 2021 у справі № 742/287/17 та інших. Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підтвердження того, що саме відповідач ОСОБА_3 зі своєї сторінки у соціальній мережі «Facebook» здійснив публікацію та поширив недостовірну інформацію про позивача, до позову було надано скріншоти Інтернет-сторінок з соціальної мережі «Facebook», не засвідчені належним чином. У постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 924/242/18 Верховний Суд виклав висновки про те, що надані позивачем скріншоти (знімки з екрану комп`ютера ) з огляду на положення статті 96, відповідно до якої електронними доказами є інформація в електронному (цифровому) вигляді, яка містить дані про обставини справи, що подаються суду на електронних пристроях, слід розглядати як письмові докази. Процесуальні норми дозволяють подання таких доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов`язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі. Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації». Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається, наведені докази позивачем до суду не надані. Скріншот опублікованих матеріалів у соціальній мережі «Facebook» є належним доказом в разі, якщо буде доведено, що під акаунтом « ОСОБА_9 » поширив оспорену інформацію саме відповідач ОСОБА_3 . Саме цей факт повинен був довести позивач, у тому числі у випадку наявності перешкод для отримання вказаної інформації позивач та (або) за адвокатським запитом його представник, мав можливість заявити клопотання в суді про витребування в ОП «Український мережевий інформаційний центр» даних про власника веб-сайту, реєстратора доменного імені - « ОСОБА_9 ». Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 457/1153/20. Проте позивач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не заявляв клопотання про витребування вказаних даних про власника веб-сайту, а також про огляд і дослідження сторінки відповідача ОСОБА_3 у соціальній мережі «Facebook» та відповідної публікації, інформацію в якій позивач просив спростувати. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, перевіривши та надавши правову оцінку наданим сторонами доказам та заявленим доводам, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що саме відповідач ОСОБА_3 є автором публікації, викладеної у соціальній мережі «Facebook», зі змістом якої не погоджується позивач. Не доведено, що саме ОСОБА_3 поширив оспорювану позивачем інформацію в мережі Інтернет з огляду на те, що мережа «Facebook» є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь-яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок. Оскільки, інтернет-мережа «Facebook» при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікації особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені і інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи. Посилання позивача на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року у справі № 757/11719/22-ц встановлено факт належності особистої сторінки в соціальній мережі «Facebook» саме ОСОБА_3 є безпідставними виходячи з наступного. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17). Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21). Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Крім того, як вбачається з матеріалів справи постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Враховуючи вищевикладене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року у справі № 757/11719/22-ц не є преюдиційними для справи, яка переглядається. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції були порушенні норми процесуального права та залишено поза увагою, що відзив на позовну заяву було подано представник відповідача з пропуском строку, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже, прийняття судом відзиву поза межами встановленого строку, не є порушенням, що тягне за собою обов`язкове скасування рішення та не призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем ОСОБА_3 копії ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви з додатками. Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру правовідносин. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 29 травня 2026 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.