Постанова Київський апеляційний суд № 373/1009/26

Унікальний номер справи 373/1009/26 Номер апеляційного провадження 33/824/2721/2026 Суддя суду першої інстанції І. О. Опанасюк Суддя у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 21 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л. Д., розглянув у судовому засіданні в залі суду в місті Києві, справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНКОПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, у с т а н о в и в: Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №615043, 14 березня 2026 року о 21 год 30 хв ОСОБА_1 на 90 кілометрі автодороги Київ-Харків, керував мотоциклом «КОВІ», державний номер НОМЕР_2 , без посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 а) ПДР. Посвідчення водія ОСОБА_1 не отримував. Правопорушення вчинено повторно протягом року, оскільки постановою Переясловського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2025 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за скоєння аналогічного правопорушення. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП. Постановою судді Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу. Не погоджуючись з постановою судді ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки під час розгляду даної справи суд неповно з`ясував усі фактичні обставини, не дослідив і не дав належної оцінки наявним у справі доказам, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення, висновки якого не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними і допустимими доказами. Зазначив, що не був належним чином повідомлений про розгляд судом справи, що призвело до позбавлення права надати суду свої пояснення та заперечення. Фактично апелянт був позбавлений права на захист. Також вказав, що приймаючи постанову суддя не взяв до уваги відсутність доказів на підтвердження обізнаності особи, яка притягується до відповідальності про існування попердньої постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, а отже він не усвідомлював, що вже був притягнутий до адміністративної відповідальності на момент інкримінованої події. За таких обставин суддя не звернув увагу на відсутність ключової ознаки повторності - усвідомлення повторного вчинення правопорушення. Крім того суддею не враховано відсутність у діях ОСОБА_1 прямого умислу на повторне порушення. Апелянт вказує на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення інспектор поліції послався на постанову суду, яка була прийнята у справі № 3/373/881/25, водночас такого судового рішення у ЄДРСР не існує. При цьому у довідці, долученій до матеріалів справи вказано вже інший номер справи №373/3289/25. Окрім того суддею не враховано, що справу № 373/3289/25 було розглянуто судом з істотними порушеннями права на захист. Зокрема звернув увагу, що суддя позбавив його права, якого він не отримував, застосувавши позбавлення права керування транспортними засобами до особи, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами. Також ОСОБА_1 просив суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді, посилаючись на те, що постанова за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення не була вручена йому у визначений законом строк. Апеляційну скаргу подано до суду 23.04.2026. З метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на апеляційне оскарження, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, враховуючи, що ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити клопотання ОСОБА_1 та поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови судді Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року, оскільки у матеріалах справи відсутні дані, що спростовували би наведені у клопотанні обставини. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши зібрані по справі докази та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, згідно з частиною першою статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Частиною другою статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до частини п`ятої статті 126 КУпАП повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон направо керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Постановою КМУ від 08.05.1993 №340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» в пункті 2 встановлено, що посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, отриманий після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів в уповноважених підрозділах територіальних органів з надання сервісних послуг МВС - територіальних сервісних центрах МВС. Приписами статті 24 КУпАП передбачено, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення як позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання). Частиною другою статті 30 КУпАП визначено, що позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. Відповідно до п.п. «а» п. 2.1 Правил дорожнього рухуводій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Таким чином, частина 5 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч.2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП). При апеляційному перегляді не встановлено порушень судом першої інстанції статей 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив. Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, при наведених у постанові обставинах, відповідає матеріалам справи, ґрунтується на наявних у ній доказах. Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та його винуватість підтверджується наступними доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії серії ЕПР1 №615043; довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення; постановою Переяславського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2025 у справі №373/3289/25; рапотром поліцейського взводу №2 роти №1 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП сержанта поліції Д. Шелиста від 15.03.2026; довідкою про неотримання посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність у апеляційного суду відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення у справі складений з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП, тому підстави для визнання протоколу недопустимим доказом у суду відсутні. Матеріалами справи повністю підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що полягає у керуванні транспортним засобом повторно протягом року, не маючи права керування транспортними засобами. При цьому суд ураховує, що ОСОБА_1 , після складання постанови серія ЕПР1 №404431 від 27.05.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП висновків для себе не зробив, і знову свідомо продовжив керувати ТЗ, не маючи права керування ними. Вказану постанову у встановленому порядку оскаржено не було, а отже вона є законною, а тому суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП України. ОСОБА_1 , вказуючи на необізнаність притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, предбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, не зазначив суду причин з яких він після складення стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення не поцікавився розглядом останнього. Також не вказав суду у зв`язку із чим він не маючи права керування транспортними засобами, не отримувавши посвідчення водія, у порушення норм закону вчинив дії щодо повторного керування транспортним засобом не аючи права на таке керування. А тому апеляційний суд вважає, що пересуваючись на транспортному засобі 14 березня 2026 року та достовірно розуміючи, що не має права керування мотоциклом, ОСОБА_1 умисно повторно порушив ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП України. Факт вчинення вказаного правопорушення, за обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, які повністю узгоджуються між собою. Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Застосований суддею суду першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень. Будь - яких обґрунтованих відомостей, які б ставили під сумнів достовірність та належність зібраних у справі доказів, вказували про порушення вимог ст. 266 КУпАП під час їх отримання, а також об`єктивність поліцейських у справі, суду не надано, їх зацікавленість під час провадження у справі стосовно особи, яка притягується до адміністративної відповідальності не встановлена. Наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність у апеляційного суду відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. У відповідності зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Дії ОСОБА_1 обґрунтовано кваліфіковані за ч. 5 ст. 126 КУпАП. Надавши належну оцінку наявним в матеріалах справи та дослідженим судом доказам відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 повторно притягується до адміністративної відповідальності протягом року за ст. 126 КУпАП, що відрізняється підвищеною суспільною небезпекою при керуванні транспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом. За таких обставин, суддя суду першої інстанції, приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, в повному обсязі врахував вимоги ст. ст. 245, 280 КУпАП, які встановлюють завдання у справах про адміністративні правопорушення, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону та повністю доводять вину ОСОБА_1 у порушенні п. 2.1 а) Правил дорожнього руху та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, а тому застосування принципу «поза розумним сумнівом» у даній справі є безпідставним та недоречним, оскільки повністю суперечить встановленим судами першої і апеляційної інстанції обставинам справи, які повністю доводять вину у вчиненні адміністративного правопорушення, що йому інкримінується. Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення судом першої інстанції повно і всебічно встановлені фактичні обставини правопорушення на підставі наявних в матеріалах справи і досліджених в судовому засіданні доказів, які оцінені судом першої інстанції в їх сукупності, у відповідності з вимогами ст.ст. 251, 252 КУпАП, що відображено у мотивувальній частині постанови суду. Доводи апеляційної скарги щодо неврахуванням суддею суду першої інстанції обставин не отримання ОСОБА_1 посвідчення на право керування транспортними засобами апеляційний суд оцінює критично з огляду на наступне. Так, у законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами. Таке право особа набуває внаслідок проходження відповідного навчання, отримання навиків водіння, що дає підстави відповідним органам для видачі посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії. Оскільки законом не передбачено альтернативного застосування стягнення за вчинення зазначеного правопорушення, тому суд першої інстанції, з дотриманням вимог ч. 5 ст. 126 КУпАПобґрунтовано застосував щодо ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на певний строк. Стаття 30 КУпАП(із змінами та доповненнями) не перешкоджає застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Зазначене кореспондується з правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року (справа №702/301/20), згідно якого особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 достеменно знав про заборону керувати транспортним засобом, не отримавши при цьому посвідчення водія, і наслідки за таке порушення, адже його вже було притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Слід зазначити і те, що ОСОБА_1 взагалі не отримував посвідчення водія, проте навмисно порушує Закон та керує транспортним засобом, ігноруючи заборони, а тому він цілком обґрунтовано позбавлений права на одержання права керування транспортними засобами на п`ять років, що відповідає диспозиції ст.126 КУпАПта санкції ч. 5 цієї статті. Стаття 30 КУпАПне перешкоджає застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія, Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею Правил дорожнього рухув майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Підхід щодо неможливості призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст. 33, ч. 5 ст. 126 КУпАП. Доводи апеляційної скарги, що судом допущено розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є самі по собі підставою для скасування правильної та законної постанови суду, з огляду на те, що процесуальні права ОСОБА_1 були в повній мірі відновлені під час розгляду справи в апеляційному суді, оскільки апеляційним судом поновлено процесуальний строк подання апеляційної скарги, і оскільки він мав безперешкодне право брати участь в судовому засіданні та надавати пояснення. Загалом доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із прийнятою суддею постановою, та свідчать про намір уникнути відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, проте висновків судді вони не спростовують. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у справі зібрано достатньо доказів на підтвердження факту порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху та наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, що відповідає встановленим фактичним обставинам справи, а тому постанова судді судупершої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для її скасування та закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, про що заявляються вимоги в апеляційній скарзі, відсутні. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд п о с т а н о в и в: ОСОБА_1 поновити пропущений строк на апеляційне оскарження постанови судді Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Л. Д. Поливач