Постанова 4806 № 303/9799/24

Справа № 303/9799/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 травня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді Джуги С.Д., суддів Кожух О.А., Собослоя Г.Г., з участю секретаря судових засідань: Ормош О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гафич Іван Іванович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2025 року у складі судді Гутій О.В., та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2025 року у складі судді Гутій О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в : У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що 31 серпня 2021 року о 21 год. 50 хв. у Закарпатській обл. на автодорозі М-06 Київ-Чоп, 761 + 900 м сталось ДТП за участю транспортного засобу «ОреІ Vіvаго» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу Мегsеdеs-Вепz з номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП ОСОБА_1 , власнику автомобіля Мегsеdеs-Вепz з номерним знаком НОМЕР_2 , завдано матеріальних збитків. Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.11.2021 у справі 303/7015/21 провадження відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Згідно із постановою Закарпатського апеляційного суду від 26.06.2023 по справі №303/7015/21 постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.11.2021 скасовано, визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та закрито провадження у зв`язку зі закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Станом на день подання позовної заяви жодних коштів від Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» в якості виплати страхового відшкодування позивачем не отримано. Виходячи з наведеного, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути на його користь з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» невиплачену частину страхового відшкодування у розмірі 54 756 грн. 56 коп., інфляційні втрати 26 175 грн. 03 коп., пеня 18 930 грн. 77 коп. та 3% річних у розмірі 4 932 грн. 96 коп. та стягнути на його користь з ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром шкоди та виплатою страхового відшкодування в розмірі 70 321 грн. 27 коп. Крім того, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 франшизу у розмірі 2000 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. 00 коп. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (м. Київ, 01133, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 54 756,56 гривень (п`ятдесят чотири тисячі сімсот п`ятдесят шість гривень п`ятдесят шість копійок) та судовий збір в розмірі 1211,20 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, моральну шкоду в розмірі 3000 гривень (три тисячі ) гривень та судовий збір в розмірі 1211,20 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У березні 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Гафич Іван Іванович подав заяву, в якій просив вирішити питання про розподіл судових витрат понесених позивачем на правову допомогу та витрат на оцінку матеріального збитку авто відповідно до ст. 141 ЦПК України. Додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 12000,00 гривень (дванадцять тисяч) гривень витрат, понесених на професійну правничу допомогу та 12000,00 гривень (дванадцять тисяч) гривень витрат пов`язаних з проведенням експертизи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гафич Іван Іванович, просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції неправильно витлумачив законодавство та неправомірно переніс початок відліку строку виконання обов`язку страховика на дату постанови апеляційного суду. Вважає, що фактичне право позивача на виплату страхового відшкодування виникло з моменту звернення до страховика з відповідною заявою та подання документів, а не з моменту постановлення рішення судом. Отже, оскільки страховик не виплатив належні кошти у встановлений законом строк після отримання заяви, відтак він перебував у стані прострочення. Вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування, посилаючись на те, що розмір збитків не перевищує ліміту відповідальності страховика, оскільки це суперечить положенням ст.1194 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково поклав витрати по справі за проведення експертизи та на професійну допомогу виключно на нього, порушивши тим самим вимоги ст. 141 ЦПК України. Вважає, що розмір стягнутих з нього витрат на професійну правничу допомогу є не спів мірним, не пропорційним, не справедливим та незаконним. Зазначає, що представник заявника не мав повноважень на її подання, у зв`язку чим така підлягала залишенню без розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та пояснення відповідача ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині задоволених вимог не оскаржено і не є предметом апеляційного перегляду. Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 31 серпня 2021 року о 21 год. 50 хв. у Закарпатській обл. на автодорозі М-06 Київ-Чоп, 761 + 900 м сталася ДТП за участю транспортного засобу «ОреІ Vіvаго» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу Мегsеdеs-Вепz МL-320 з номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП ОСОБА_1 , власнику автомобіля Мегsеdеs-Вепz з номерним знаком НОМЕР_2 , завдано матеріальних збитків (а.с. 16-22). Постановою Мукачівського міськрайонного суду від 08.11.2021 року у справі 303/7015/21 провадження відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Згідно із постановою Закарпатського апеляційного суду від 26.06.2023 року по справі № 303/7015/21 постанову Мукачівського міськрайонного суду від 08.11.2021 року скасовано, визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження у зв`язку зі закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а.с. 16-22). Таким чином, вина відповідача в скоєні правопорушення встановлена та не підлягає доказуванню. Внаслідок ДТП належний позивачу транспортний засіб Мегsеdеs-Вепz д.н.з. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження та спричинено йому матеріальні збитки. Відповідальність ОСОБА_2 застрахована ТОВ «Страхова компанія «Альфа- Гаран» згідно поліса №АР-0007550771. Згідно із висновком експерта № 21/24 від 12.12.2024 року судової транспортно- товарознавчої експертизи вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Мегsеdеs-Вепz, д.н.з. НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу на момент ДТП, яка сталась 31.08.2021 року, становить 127 077,83грн;вартість відновлювального ремонту, завданого власнику автомобіля марки Мегsеdеs-Вепz, д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням фізичного зносу на момент ДТП, яка сталась 31.08.2021 року, становить 56 756,56 грн (а.с. 69-82). Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення з ТОВ «Страхова компанія «Альфа- Гаран» інфляційні втрати 26 175 грн. 03 коп., пені 18 930 грн. 77 коп. та 3% річних у розмірі 4 932 грн. 96 коп. та у вимогах про стягнення з ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та виплатою страхового відшкодування в розмірі 70 321 грн. 27 коп. суд першої інстанції виходив із недоведеності неправомірності дій страховика щодо невиплати страхового відшкодування, та із того, що розмір збитків не перевищує ліміту відповідальності страховика (130 000). Повністю з такими висновками погодитись не можна виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. У постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц Верховний Суд зазначив, зокрема: «посилання заявника у касаційній скарзі на необхідність позивачем відремонтувати автомобіль та надати акт виконаних робіт у підтвердження понесених збитків суперечить положенням статті 22 ЦК України відповідно до якої збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Зі змісту вказаної норми вбачається, що до збитків належать і витрати, які особа понесе у майбутньому. Крім того, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов`язок потерпілого надати акт виконаних робіт, тоді як розмір понесених збитків підтверджується висновком експертизи.». Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, де зокрема зазначено, що відсутність розрахункового документа за проведене відновлення транспортного засобу (ремонт) не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов`язку та відшкодування реальних витрат, яких зазнав позивач відповідно до статті 22 ЦК України. Матеріалами справи, зокрема висновком експерта № 21/24 від 12.12.2024 року встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Мегsеdеs-Вепz, д.н.з. НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу на момент ДТП, яка сталась 31.08.2021 року, становить 127 077,83грн; вартість відновлювального ремонту, завданого власнику автомобіля марки Мегsеdеs-Вепz, д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням фізичного зносу на момент ДТП, яка сталась 31.08.2021 року, становить 56 756,56 грн. Даний висновок експерта є належним та допустимим доказом по справі, і сторонами не спростований. З врахуванням вищенаведеного, з відповідача ОСОБА_2 , як винної особи у ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, підлягає стягненню на користь позивача різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту) і розміром належного страхового відшкодування зменшеного на розмір франшизи, що становить 70 321,27 грн.( 127 077,83грн.-56 756,56грн.). Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції про відмову у даних вимогах до ОСОБА_2 є помилковими. Разом з тим, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у вимогах до ТОВ «Страхова компанія «Альфа- Гаран» про стягнення інфляційних втрат 26 175 грн. 03 коп., пені 18 930 грн. 77 коп. та 3% річних у розмірі 4 932 грн. 96 коп., з врахуванням наступного. Відповідно до ст.992 ЦК України разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Відповідно до п.36.5ст.36 Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом У постанові від 20 листопада 2019 року по справі № 760/500/16-ц Верховний Суд зазначив, що позивач має довести вину страховика у прострочці виплати страхового відшкодування. При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України). З урахуванням зазначених норм матеріального права, позивач мав довести вину страховика у невиплаті йому страхового відшкодування у тому розмірі, який він вважав необхідним для повного відшкодування шкоди і який було встановлено рішенням суду. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не доведено неправомірних дій щодо виплати страхового відшкодування та прострочення страховика. Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», правомірно та в межах встановленого п.36.2,ст.36 Закону строку на прийняття рішення про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування, прийняло обґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за заявою ОСОБА_1 щодо вищевказаного випадку, оскільки на момент прийняття рішення цивільно правова відповідальність за полісом №АР-0007550771 не настала, оскільки вину ОСОБА_2 (страхувальника ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант») не було встановлено та не було доведено на момент прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, позаяк постановою суду від 08.11.2021 у справі №303/7015/21 провадження відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, а тому у ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» були відсутні підстави для виплати страхового відшкодування. Лише, 26.06 2023 року, на підставі постанови Закарпатського апеляційного суду у справі №303/7015/21 було встановлено та доведено вину ОСОБА_2 у вказаному ДТП, і саме з цього моменту у страховика настав строк для виконання обов`язку з виплати страхового відшкодування і виник обов`язок та підстави для застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» листом №12/4776 від 24.11.2021 року попереджало позивача про необхідність надання ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» документів на підтвердження вини водія забезпеченого транспортного засобу (у разі їх наявності) для здійснення перегляду рішення про виплату страхового відшкодування. Однак, позивач такі не надав, та лише 02.12.2024 року звернувся з позовом до суду, додавши до нього постанову суду від 26.03.2023 року, якою встановлено вину ОСОБА_2 . З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильних та обґрунтованих висновків про відмову у вищевказаних вимогах. Доводи апеляційної скарги позивача у цій частині є безпідставними і не заслуговують на увагу. Щодо додаткового рішення суду від 24 березня 2025 року необхідно зазначити наступне. Матеріалами справи встановлено, що 18.03.2025 року представник позивача подав заяву в якій просив вирішити питання про розподіл судових витрат понесених позивачем на правову допомогу та витрат на оцінку матеріального збитку автомобіля, яке не було вирішено під час ухвалення рішення, з посиланням на те, що позивач поніс витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 12 000 грн. та 12 000грн. витрат на оплату судової експертизи матеріального збитку автомобіля Мегsеdеs-Вепz, д.н.з. НОМЕР_2 . Суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення заявлені витрати стягнув з відповідача ОСОБА_2 . З даними висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки такі не ґрунтуються на законі. Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; пов`язані із проведенням експертизи. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У ч.ч. 4 6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як передбачено ч.ч. 3-5, 8 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо. У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (ИOLIЖ v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77). З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2024 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 28-08/24. Відповідно до переліку робіт та їх вартість, який є Додатком № 1 до Договору № 28-08-24 та акту про надану правову допомогу від 15.09.2024 року вартість робіт становить 12 000,00 грн. Згідно із квитанцією до прибуткового касового ордеру № 09 від 15.09.2024 року ОСОБА_1 сплачено 12 000,00 гривень ОСОБА_5 , призначення платежу згідно договору про надання правової допомоги. Дані витрати є належно обґрунтованими, співмірними, відповідають критеріям реальності (дійсності та необхідності) та розумності. Відповідно до ч.6 та ч.7 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Згідно платіжної інструкції від 29.06.2024 року, позивач ОСОБА_1 у даній справі сплатив вартість виконаних послуг експерта за проведення матеріального збитку автомобіля Мегsеdеs-Вепz д.н.з. НОМЕР_2 , № 21/24 від 12.12.2024 року у розмірі 12 000,00 гривень. Даний розмір витрат є співмірним відповідає критеріям реальності (дійсності та необхідності) та розумності. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. (ч.13 ст. 141 ЦПК України). Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 заявлено до обох відповідачів: ТОВ Страхова компанія «Альфа- гарант», ОСОБА_2 та частково задоволено, понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 000грн. та пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 12 000грн. підлягають стягненню на користь позивача у рівних частинах з обох відповідачів. Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З врахуванням наведеного рішення суду першої інтенції у частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та виплатою страхового відшкодування у розмірі 70 321, 27 гривень підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення даних вимог, рішення суду в частині відмови у заявлених вимогах про стягнення інфляційних втрат, пені, 3% річних підлягає залишенню без змін. Додаткове рішення від 24 березня 2025 року підлягає скасування з ухваленням нового рішення, яким стягнути ТОВ Страхова компанія «Альфа-гарант» та ОСОБА_2 на користь позивача по 6 000 грн. з кожного витрат, пов`язаних з проведенням експертизи та по 6 000 грн. з кожного витрат, понесених на професійну правничу допомогу. За вказаних обставин апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню. Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 149, 150, 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гафич Іван Іванович, задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2025 року у частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та виплатою страхового відшкодування у розмірі 70 321, 27 гривень скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 321, 27 гривень. Рішення суду в частині відмови у заявлених вимогах ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, пені, 3% річних залишити без змін. Додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 6 000 грн. з кожного витрат, пов`язаних з проведенням експертизи та по 6 000 грн. з кожного витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 22 травня 2026 року. Головуючий: Судді: