Постанова КЦС ВС № 462/35/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 року м. Київ справа № 462/35/24 провадження № 61-5635св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - Львівська міська рада, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року у складі судді Постигач О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позов мотивовано тим, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - приміщення літ. «Б-1» загальною площею 54,9 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2353597946101, перебуває у власності ОСОБА_1 . Позивач вказував, що 27 серпня 2010 року Господарський суд Львівської області у справі № 19/117 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Авто Центр» (далі - ТзОВ «Захід Авто Центр») до Львівської міської ради про визнання права власності ухвалив рішення, яким визнано право власності за ТзОВ «Захід Авто Центр» на приміщення будівлі магазину літ. «Б-1» площею 52,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 27 вересня 2010 року Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвало за ТзОВ «Захід Авто Центр» право власності на вказане приміщення на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27 серпня 2010 року у справі № 19/117. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 23 грудня 2010 року право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ПП «Світ-плюс» на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2010 року № 1694. 20 квітня 2011 року право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2011 року № 492. 05 квітня 2011 року Львівський апеляційний господарський суд прийняв постанову у справі № 19/117, якою скасував рішення Господарського суду Львівської області від 27 серпня 2010 року та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ТзОВ «Захід Авто Центр». Згідно з інформацією управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 17 травня 2023 року № 4-2401-6573 містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2353597946101, Львівська міська рада та її виконавчі органи не надавали. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 12 травня 2023 року у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва не має інформації про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовності об`єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до листа управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 15 червня 2023 року № 4-2403-8031 інформації щодо прийнятих Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування приміщення будівлі магазину літ. «Б-1» загальною площею 54,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 немає. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,0059 га на АДРЕСА_1 шляхом розміщення споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передання у власність або користування (оренду) земельної ділянки, чим порушує право власності Львівської міської територіальної громади на земельну ділянку, Львівська міська рада просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення нежитлової будівлі літ. «Б-1» площею 54,9 кв. м, з припиненням права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Б-1», площею 54,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року позов задоволено. Усунено перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення нежитлової будівлі літ. «Б-1» площею 54,9 кв. м, реєстраційний номер 2353597946101, з припиненням права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Б-1», площею 54,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . реєстраційний номер 2353597946101. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не має будь-яких первинних правовстановлюючих документів, які підтверджували б відповідне речове право на користування земельною ділянкою, на якій зареєстровано спірну нежитлову будівлю. Спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності за відсутності договору оренди земельної ділянки та зареєстроване за відповідачем без дотримання встановленої законом процедури отримання дозвільних документів для початку виконання будівельних робіт та документів, які засвідчують прийняття побудованого нерухомого майна в експлуатацію, що передує реєстрації права власності на це майно. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд також вказав, що наявність спірного самочинного будівництва, порушує право Львівської міської ради як власника земельної ділянки на АДРЕСА_1 на володіння, користування та розпорядження такою ділянкою, тому вона звернулася за захистом свого права у спосіб усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення нежитлової будівлі літ. «Б-1», площею 54,9 кв. м, з припиненням права власності ОСОБА_1 на цю нежитлову, що не є віндикаційним позовом, а є негаторним позовом, позовна давність на який не поширюється. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 30 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо позиції позивача, який, заявляючи вимоги про припинення права власності відповідача, лише намагався витребувати спірну земельну ділянку з володіння відповідача та уникнути застосування до спірних правовідносин статтей 387 і 388 ЦК України щодо неможливості витребування спірного майна у добросовісного набувача. Така процесуальна поведінка призводить до виникнення прецеденту щодо позбавлення добросовісного володільця правового захисту, наданого йому не лише статтями 387 і 388 ЦК України, а й загалом матеріальним і процесуальним правом, що є абсолютно неприйнятним. Львівська міська рада була повідомлена та була учасником розгляду справ про визнання права власності на будівлю магазину літ. «Б-1» площею 52,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що право власності на зазначену нежитлову будівлю вперше було зареєстроване за ТзОВ «Захід Авто Центр» ще 27 вересня 2010 року, тоді як постанова Львівського апеляційного господарського суду у справі № 19/117 була ухвалена 05 квітня 2011 року. Вважає, що Львівська міська рада, усвідомлюючи та будучи повідомленою про наявність спору щодо визнання права власності на зазначену будівлю, «забуває» про такий спір та протягом усіх цих років не порушує питання про усунення перешкод в користуванні шляхом знесення, проте лише у 2024 році подає позов вже до добросовісного набувача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Заявник звертає увагу на строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, і вважає незастосування його судом у цій справ неприйнятним. Аргументи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Залізничного районного суду м. Львова. 06 жовтня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи Львівська міська рада є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду Львівської області від 27 серпня 2010 року у справі № 19/117 за позовом ТзОВ «Захід Авто Центр» до Львівської міської ради про визнання права власності визнано право власності ТОВ «Захід Авто Центр» на приміщення на: вул. Симоненка, 10, площею 316,4 кв. м; вул. Антонича, 2, площею 57,1 кв. м; вул. Городоцькій, 243, площею 130,8 кв. м; АДРЕСА_1, площею 52,3 кв. м; вул. Лисенецькій, 5, площею 46,5 кв. м; вул. Кульпарківській, 226, площею 180,9 кв. м; просп. Чорновола, 97, площею 55,9 кв. м; вул. В. Великого, 35а, площею 34,2 кв. м; вул. Я. Гашека, 17, площею 97,7 кв. м; вул. Пасічній, 43, площею 52,5 кв. м. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2011 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 27 серпня 2010 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. У цій постанові Львівський апеляційний господарський суд установив, що на момент придбання ТзОВ «Захід Авто Центр» торговельних павільйонів за договорами купівлі-продажу вони не були приміщеннями. Відповідач, що їх відчужував, не мав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на це майно як на приміщення. Державна реєстрація права власності на спірне майно як на об`єкт нерухомості не проводилася. Тому позовні вимоги ТзОВ «Захід Авто Центр» про визнання права власності на приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 52,3 кв. м є безпідставними та не підлягають задоволенню. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29 грудня 2023 року власником нежитлової будівлі літ. «Б-1» на АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , який зареєстрував своє право власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2011 року. Відповідно до довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 27 квітня 2021 року № 1137, виданої ОСОБА_1 , внаслідок переобмірів загальна площа приміщення будівлі магазину літ. «Б-1» змінилася з 52,3 кв. м на 54,9 кв. м. Згідно з листом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 17 травня 2023 року, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва - нежитлової будівлі (павільйону) за адресою: АДРЕСА_1 не надавалися. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради від 17 травня 2023 року у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва немає інформації про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 Згідно з листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 15 червня 2023 року, інформації щодо прийнятих Львівською міською радою ухвал про передання у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування приміщення будівлі магазину літ. «Б-1» загальною площею 54,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2353597946101, в управлінні земельних ресурсів немає. Інформації щодо підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання згоди на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для обслуговування приміщення будівлі магазину літ. «Б-1», реєстраційний номер 2353597946101, в управлінні земельних ресурсів немає. Відповідно до листа Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування Львівської міської ради від 28 вересня 2023 року спеціалісти управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування за участю представників управління архітектури та урбаністики, Залізничної районної адміністрації провели обстеження земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_1 . В результаті обстеження встановили, що громадянин ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку комунальної власності орієнтовно площею 0,0059 га для обслуговування нежитлової споруди на АДРЕСА_1 . Станом на дату проведення обстеження земельної ділянки немає відповідних рішень органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та немає вчинених правочинів щодо такої земельної ділянки. Мотиви, якими керується Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98). У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом», означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту. Суди установили, що рішення про виділення спірної земельної ділянки орган місцевого самоврядування не приймав, а здійснене на ній будівництво є самочинним. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано в статті 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18). З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати, як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки. Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі в разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою. Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні нею. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зробила висновок, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не факту державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації його права власності додаткові юридичні обмеження. Отже, здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва спірного об`єкта нерухомості порушує права Львівської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірний об`єкт побудований. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 34)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 34)). Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 35)). У пунктах 111-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зроблено висновок, що «якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно». За наведених підстав колегія суддів відхиляє аргументи заявника про те, що належним способом захисту порушеного права у цій справі є віндикаційний позов. У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне врахувати і правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 924/820/21 та від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19, у яких, у свою чергу, врахований висновок, зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). З наведеного випливає, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. При цьому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Вказане спростовує аргументи ОСОБА_1 щодо пропуску позивачем позовної давності. Установивши, що відповідач на спірній земельній ділянці побудував об?єкт нерухомості, який є самочинним будівництвом, чим створив власнику земельної ділянки - Львівській міській раді перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення спірного нерухомого майна. Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун І. А. Воробйова М. Є. Червинська