Постанова КЦС ВС № 466/5784/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Київ справа № 466/5784/23 провадження № 61-15900св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Саксаганської районної у місті ради м. Кривий Ріг, Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2024 року у складі судді Невойта П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити батьківських прав свою матір ОСОБА_2 та стягнути з неї аліменти на себе в розмірі 1/4 усіх видів доходів, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення повноліття. В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що відповідачка є її матір`ю, яка з шести років життя сформувала стосовно неї деспотичне ставлення, основою якого є авторитарне архаїчне уявлення про відсутність у дитини, в тому числі дорослої, будь-яких проявів особистості та особистого простору, безапеляційне підкорення, суворі і жорстокі релігійні канони, які відповідачка довела до «абсурду» навіть у побутових речах. Зокрема, деспотично нав`язувала їй думку, що паспортизація дитини є «актом смертельного гріха», через яке вона ( ОСОБА_1 ) «буде горіти в пеклі». Як наслідок такої поведінки відповідачка була притягнута до адміністративної відповідальності за відмову паспортизації дочки. Внаслідок такої поведінки матері позивачка вимушена була тривалий час перебувати без паспорта і надалі для його отримання без дозволу матері неодноразово звертатися до органів влади, в тому числі до Уповноваженого з прав дитини. Відповідачка вже багато років не працює, веде жебрацький та паразитарний спосіб життя, випрошує час від часу кошти на своє існування у родичів, внаслідок чого позивачка під час спільного проживання з матір`ю була повністю позбавлена можливості належним чином харчуватися та задовольняти найдрібніші свої потреби в засобах гігієни, одязі, тощо. Квартира, де проживала позивачка з матір`ю, є непридатною для проживання, приміщення захламлене сміттям та багато років перебуває в антисанітарному стані. Усі спроби органів опіки та піклування потрапити до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , були безрезультатними, оскільки відповідачка усіляко уникала допуску представників органів опіки та піклування до квартири. Вважає, що наведені обставини опосередковано свідчать про те, що відповідачка має психічні розлади у вигляді шизофренії, марить маячнею, не усвідомлює потреб дитини й того факту, що вона своїм ставленням до власної дочки завдає невимовних страждань, болю та суттєвих психічних травм. Коли позивачка досягла чотирнадцяти років і в неї почала формуватися відокремлена від матері особистість, мати повністю заборонила будь-яку комунікацію із зовнішнім світом, закриваючи її протягом тижнів у квартирі, забороняючи будь-яке, навіть мінімальне, спілкування з однолітками, нехтувала особистим простором, обшукувала її особисті речі, деспотично, агресивно нав`язувала будь-яку свою волю та світосприйняття. Внаслідок довготривалих знущань від своєї матері, постійного голоду і перебування в хронічному стресі, позивачка вимушена була звернутися до органів опіки та піклування для захисту своїх прав, однак у зв`язку з відсутністю належної реакції на протиправну поведінку її матері, вирішила проживати зі своєю старшою сестрою ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . Згодом вони із сестрою переїхала до м. Львова, оскільки мати системно влаштовувала їм сварки за місцем проживання і не давала спокійно жити. Проте і після переїзду на місце проживання до м. Львова мати продовжувала влаштовувати сварки по телефону, а одного разу приїхала до м. Львова, де влаштувала сварку у школі. Відповідачка за освітою є вчителем російської мови та літератури, категорично забороняла і забороняє позивачці спілкуватися українською мовою і робила все можливе, щоб позивачка не навчалася у м. Львові, нав`язувала своє віросповідання та власне розуміння виховання дітей, яке дозволяло батькам застосовувати фізичне насильство стосовно своїх дітей. Додає, що її бажання спілкуватися саме українською мовою стало ще однією причиною переїзду до м. Львова до старшої сестри. Відповідно до наказу Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривий Ріг ради від 02 лютого 2021 року № 16 позивачка була тимчасово влаштована в родину сестри ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Однак після від`їзду ОСОБА_1 із сестрою до м. Львова відповідачка заявила про викрадення позивачки, тому остання була вимушена повернутися до матері, від якої незабаром втекла, оскільки матір була дуже емоційно неврівноваженою та чинила домашнє насильство стосовно неї. Натепер позивачка проживає із своєю старшою сестрою, має свою відокремлену житлову кімнату, гідні умови проживання, а факт певної нормалізації стану після переїзду підтверджується її характеристикою дирекції школи за місцем навчання, хоча така і фіксує залишкові явища у її психіці дитини, що притаманні особам, які зазнавали системного довготривалого насильства в родині. Позивачка зазначала, що відповідачка систематично вчиняє акти насильства стосовно неї, повністю ігнорує всі її потреби як дитини, доводить до нервового спустошення і завдає невиправної шкоди її ментальному та фізичному здоров`ю, на фоні нервових розладів у неї з`явилася хвороба шкіри - псоріаз. Вважає, що наведені нею обставини у своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивачка боїться свою матір і категорично не бажає проживати з нею, яка позбавила її щасливого повноцінного дитинства, а оскільки подальше проживання, спілкування та перебування позивачки в будь-яких відносинах із матір`ю, яка має своєрідне бачення щодо виконання батьківських обов`язків, має руйнівний вплив на всі сфери її життя, зокрема, навчання, розвиток, умови проживання, оформлення документів для подальшого влаштування її майбутнього, без позбавлення відповідачки батьківських прав неможливе, тому позивачка змушена звернутися з цим позовом до суду, який просила задовольнити. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 22 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, задовольнив позов ОСОБА_1 . Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Присудив до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 усіх видів доходів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 червня 2023 року, тобто з дня звернення до суду, і до досягнення дитиною повноліття. Апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, вказав, що з урахуванням встановлених фактичних обставин справи та висновку органу опіки та піклування, а також тієї обставини, що сама дитина - неповнолітня ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення своєї матері батьківських прав, пояснення якої знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами, яких достатньо для того, щоб урахувати думку дитини як того вимагають її інтереси, правильним є висновок місцевого суду про наявність визначених законом підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно позивачки відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України, у зв`язку з ухиленням відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 вчиняла домашнє насильство стосовно своєї дочки ОСОБА_5 , притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, негативно впливає на дочку, що вказує на неналежне виконання відповідачкою батьківських обов`язків, свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками в розумінні вимог закону, при цьому доказів щодо можливості змінити таку поведінку матері стосовно дитини суду не надано. Короткий зміст вимог касаційної скарги 29 листопада 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 713/63/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/15427/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13192/19-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 557/1101/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17, від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/4490/20, від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц. Крім того, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Зазначає, що у судів були наявні підстави для відмови у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог свідомого, винного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків стосовно своєї дитини ОСОБА_6 , недоведеності обставин необхідності застосування крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав, недоведеності неможливості ОСОБА_2 змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків. Суди, задовольнивши позов, не врахували, що задоволення позовних вимог є надмірним втручанням з боку держави до прав та інтересів дитини та не відповідає принципу забезпечення її найкращих інтересів. Суди не врахували, що ОСОБА_4 протиправно викрала ОСОБА_1 і з приводу таких незаконних дій ОСОБА_2 зверталася до органів поліції щодо незаконного викрадення дитини і її утримання та повернення дитини матері. Крім того, ОСОБА_2 неодноразово зверталася до служб у справах дітей м. Кривого Рогу та м. Львова із заявами та скаргами за фактом зникнення дитини, її незаконного утримання ОСОБА_4 та її чоловіком. Разом із тим, державні органи, зокрема органи поліції та служби у справах дітей, не виконали своїх обов`язків та не відновили порушені права ОСОБА_2 . Наведене свідчить про те, що заявниця намагалася захистити свої батьківські права та виконувати батьківські обов`язки, однак це стало неможливим внаслідок неправомірних дій ОСОБА_4 . Провадження у суді касаційної інстанції 18 грудня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2026 року призначив справу до судового розгляду. Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою відповідачки ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 5-6). До переїзду до м. Львова, ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_4 , разом із матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 . Упродовж 2020-2021 років на адресу Служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради, а також до Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області (за місцем постійного проживання дитини) неодноразово надходили звернення як від самої дитини, так і від інших осіб в її інтересах, про неналежне виконання відповідачкою батьківських обов`язків, зокрема, щодо отримання дитиною, як особою, яка досягла 14-річного віку, паспорта громадянина України, перевірки умов проживання дитини та за фактами вчинення домашнього насильства (т. 1, а. с. 8-19, 53-57, 62-74). Під час розгляду звернень неповнолітньої ОСОБА_1 та її рідної сестри ОСОБА_4 , службою у справах дітей тричі здійснювалися спроби обстежити умови проживання дитини, однак потрапити в квартиру жодного разу не вдалося, про що складені відповідні акти. З метою соціального захисту неповнолітньої ОСОБА_1 службою у справах дітей порушені клопотання перед Саксаганським ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків. Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 . ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної до відповідальності за статтею 184 КУпАП (т. 1, а. с. 24). Криворізьким міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді здійснювався соціальний супровід сім`ї ОСОБА_1 , та супровід КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Криворізької міської ради щодо надання інформації про виконання матір`ю обов`язків з виховання та лікування неповнолітньої дочки. 01 грудня 2020 року неповнолітня ОСОБА_1 звернулась до Саксаганського відділення поліції КВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою (а.с.15 т.1) про ухилення її матері від документування паспортом громадянина України та про те, що 13 листопада 2020 року мати забрала документи дочки з онлайн-школи - приватного закладу «Харківська школа І - ІІІ ступенів «Ангстерм» Харківської області, в якій вона навчалась останні два роки, і не подала документи до іншої загальноосвітньої школи, чим порушила право дитини на освіту. Станом на 15 грудня 2020 року неповнолітня ОСОБА_1 не навчалася в жодній школі України, про що надала у відділенні поліції особисті письмові пояснення (т. 1, а. с. 34). Згідно з наказом Служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради від 02 лютого 20201 року № 16 (т. 1, а. с.16) тимчасово, на період розгляду заяви у Саксаганському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про видачу обмежувального припису, неповнолітню ОСОБА_1 влаштовано в сім`ю рідної сестри ОСОБА_4 , 1985 року народження, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Рекомендовано Службі у справах дітей Шевченківського району Львівської міської ради здійснити заходи щодо соціального захисту дитини. 18 січня 2021 року неповнолітня ОСОБА_1 звернулася до Службу в справах дітей Шевченківського району м. Львова з проханням зарахування її до середньої загальноосвітньої школи м. Львова, сприяння в отриманні паспорта громадянина України та притягнення її матері до відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків (т. 1, а. с. 25-27). З 28 січня 2021 року неповнолітня ОСОБА_1 навчалась у середній загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів № 20 м. Львова (т. 1, а. с. 20). За час навчання мати відвідала школу 22 грудня 2021 року з метою отримання інформації щодо відвідування та навчання дочки. Неповнолітня ОСОБА_1 зверталася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо сприяння в оформленні паспорта громадянина України (т. 1, а. с. 28). Паспорт громадянина України у формі ID-картки неповнолітня ОСОБА_1 отримала 06 липня 2021 року, коли дитині вже виповнилося 15 років (т. 1, а. с. 7). Згідно з наданою Львівським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді у листі від 27 травня 2021 року інформацією (т. 1, а. с. 29), 29 грудня 2020 року до міського центру звернулася неповнолітня ОСОБА_1 із запитом про надання психологічної допомоги. Дівчинка повідомила про наявність незадовільних житлово-побутових умов, психологічного насильства з боку матері, що спричинили підвищену тривожність та побоювання щодо власної безпеки. З неповнолітньою ОСОБА_1 було проведено п`ять психологічних консультувань у приміщенні міського центру за адресою: АДРЕСА_5 . Робота з Емілією була спрямована на діагностику, стабілізацію емоційного стану та психологічну підтримку, оскільки дівчинка перебувала у тривожному стані через постійні погрози матері, скаржилася на поганий сон та панічні атаки. 13 грудня 2022 року дитині встановлено діагноз: псоріаз, прогресуюча стадія, змішана форма (т. 1, а. с.126). Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу рішенням від 30 серпня 2021 року, яке набрало законної сили, заяву ОСОБА_4 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Саксаганської районної у місті ради, Саксаганське ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області про видачу обмежувального припису - задовольнити частково. Зобов`язав ОСОБА_2 передати повний комплект ключів від квартири АДРЕСА_6 ОСОБА_1 . Заборонив на строк три місяці ОСОБА_2 наближатися на відстань 50 метрів до ОСОБА_1 . Заборонив на строк три місяці ОСОБА_2 наближатися на відстань 50 метрів до місця перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Заборонив на строк три місяці ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб. 12 липня 2023 року неповнолітня ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання у м. Львові (т. 1, а. с. 127). Наведені в позовній заяві обставини підтверджено показаннями допитаної у судовому засіданні як свідка рідної сестри позивачки - ОСОБА_4 , а факт погроз щодо застосування до позивачки з боку матері фізичної сили підтверджується дослідженими в судовому засіданні у суді першої інстанції телефонними розмовами між позивачкою та відповідачкою. Звертаючись 17 січня 2021 року із заявою до Служби в справах дітей Шевченківського району м. Львова, неповнолітня ОСОБА_1 скаржилася, що кожна зустріч чи дзвінок та будь-яке спілкування з матір`ю закінчується її поганим самопочуттям та сльозами (т. 1, а. с. 33). За висновком Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 08 серпня 2023 року (т. 1, а. с. 116-120) визнано за доцільне позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку зазначено, що в діях ОСОБА_2 вбачається злісне ухилення від виконання батьківських обов`язків, зокрема, не забезпечення обов`язкового здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Перевіряючи твердження дитини, комісією з питань захисту прав дитини встановлено, що після переїзду до м. Львова ОСОБА_1 у 2020-2021 навчальному році навчалася у восьмому класі середньої загальноосвітньої школи № 20 м. Львова, що підтверджується довідкою від 27 липня 2021 року № 35, проте згідно з інформацією Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 07 квітня 2022 року № 4-2607-3148 ОСОБА_1 більше не навчається у середній загальноосвітній школі № 20 м. Львова, оскільки матір забрала документи без її згоди. ОСОБА_1 стверджувала, що попри її бажання, вона не має можливості здобувати повну загальну середню освіту, оскільки її мати не дає на це згоду. Також встановлено, що між неповнолітньою ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_2 склалися конфліктні відносини, вони не можуть досягти порозуміння, в тому числі й щодо здобуття дитиною повної загальної середньої освіти в обраному дитиною навчальному закладі. Крім того, комісія з питань захисту прав дитини звернула увагу, що керується виключно інтересами дитини, яка в категоричній формі не бажає спільно проживати з матір`ю та налагоджувати з нею відносини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення з відповідачки на користь позивачки аліментів не оскаржені, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України в цій частині в касаційному порядку не переглядаються. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Наведеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків. У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Стаття 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 235/1067/24, провадження № 61-13823св24; від 18 березня 2026 року у справі № 466/12944/23, провадження № 61-1214св26. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12 січня 2026 року у справі № 192/2496/24, провадження № 61-13054св25). Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 296/2509/17, провадження № 61-12991св25). Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс29). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23 (провадження № 61-9650св24), судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Суди відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і встановили підстави для застосування до відповідачки такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу як позбавлення її батьківських прав стосовно її дочки. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовна підставі належних та допустимих доказів, наданих сторонами та оцінених судом, встановивши, що ОСОБА_2 вчиняла домашнє насильство стосовно своєї дочки ОСОБА_1 , притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, негативно впливає на дочку, неналежно виконує батьківські обов`язки, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками в розумінні вимог закону і за відсутності доказів щодо можливості змінити таку поведінку матері стосовно дитини дійшов обґрунтованого висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги про те, що матір має бажання виконувати свої батьківські обов`язки та брати активну участь у вихованні дитини, забезпеченні її належним доглядом і освітою, з метою чого зверталася до органів поліції щодо її викрадення ОСОБА_4 та утримання позивачки рідною сестрою з її чоловіком, зверталася до служб у справах дітей м. Кривого Рогу та м. Львова із заявами та скаргами за фактом зникнення дитини спростовуються матеріалами справи, яким надану належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій. ОСОБА_2 вчиняла домашнє насильство стосовно своєї дочки ОСОБА_1 , про що судом стосовно відповідачки було видано обмежувальний припис, притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП за неналежне виконання батьківських обов`язків, виховання дитини відбувалося урозріз з інтересами самої дитини, зокрема, щодо здобуття дитиною повної загальної середньої освіти та формування її світогляду, а також без урахування думки дитини щодо необхідності виконання встановлених у громадянському суспільстві обов`язків з метою реалізації гарантованих державою прав та перешкоджання в отриманні дитиною паспорта громадянина України. Наведене свідчить про недотримання відповідачкою вимог закону, зокрема статті 155 СК України, якою передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності і що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Крім того, суди встановили, що передбачені законом заходи впливу, а саме видача обмежувального припису, притягнення до адміністративної відповідальності не призвели до зміни поведінки ОСОБА_2 стосовно її дочки ОСОБА_1 . Колегія суддів відхиляє посилання заявниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 713/63/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/15427/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13192/19-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 557/1101/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17, від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/4490/20, від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними. У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц). У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами попередніх інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Щодо судових витрат Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович