Постанова 4809 № 394/274/26

ПОСТАНОВА іменем України 19 травня 2026 року м. Кропивницький справа № 394/274/26 провадження № 22-ц/4809/1044/26 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І., за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоархангельська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мелєзгінов Юрій Валерійович, на ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2026 року у складі судді Запорожця О.М., В С Т А Н О В И В : У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини. Одночасно з поданням позовної заяви, позивач також надав заяву про забезпечення позову, в якій просив зобов`язати ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у справі забезпечити спілкування неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 засобами відеозв`язку через мережу Інтернет за допомогою будь-якого з програмних застосунків WhatsApp, Viber, Telegram, Signal щосуботи та щонеділі у період часу з 18.00 год до 22.00 год за київським часом протягом 60 хвилин та зобов`язати ОСОБА_2 отримати телефон Redmi Note 12S Onyx Black 8GB RAM 256 GB ROM, IMEI НОМЕР_1 із сім картою, номер телефону НОМЕР_2 , для передання неповнолітній ОСОБА_3 , що буде направлений за допомогою національного оператора поштового зв`язку Укрпошта для забезпечення спілкування неповнолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 . Свої доводи мотивував тим, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Зазначав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. З метою запобігання втрати емоційного контакту з донькою, погіршення між ними відносин, на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, враховуючи, що забезпечення позову у визначений спосіб є співмірним із заявленими вимогами та відповідає інтересам дитини просив задовольнити заяву про забезпечення позову. Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено цивільний позов ОСОБА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у справі забезпечити спілкування неповнолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 засобами відеозв`язку через мережу Інтернет за допомогою будь-якого з програмних застосунків WhatsApp, Viber, Telegram, Signal щосуботи та щонеділі у період часу з 18.00 год до 21.00 год за київським часом протягом 60 /шести десяти/ хвилин (виключно при наявності бажання дитини та з урахуванням її вільного часу); зобов`язання ОСОБА_2 отримати телефон Redmi Note 12S Onyx Black 8GB RAM 256 GB ROM, IMEI НОМЕР_1 із сім картою, номер телефону НОМЕР_2 , для передання неповнолітній ОСОБА_3 , що буде направлений за допомогою національного оператора поштового зв`язку Укрпошта, для забезпечення спілкування неповнолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 . Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мелєзгінов Ю.В., подала апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила вказану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу у цій справі про відмову у задоволенні заяви позивача. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Відповідно до ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. За таких обставин заходи забезпечення позову за змістом є тотожними позовним вимогам, а тому не відповідають найкращим інтересам дитини та не можуть бути застосованими. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Мелєзгінов Ю.В. підтримав доводи поданої апеляційної скарги та просив її задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про день, місце і час розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів постановила розглядати справу при такій явці на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши письмові докази по справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням віку дитини та того, що дитина разом із матір`ю проживає у Республіці Польща, а батько в Україні, зазначений вище графік та спосіб спілкування буде достатнім для забезпечення прав та інтересів дитини і позивача та уможливить фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з такого. Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року, ратифіковану Законом України N 166-V20.09.2006, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Європейський суд з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania», заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) вказав, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, п. 76). Відповідно до частин першої-другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з пунктом третім частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії у разі, якщо спір виник із сімейних правовідносин. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 липня 2022 року у справі №354/1616/21. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц. У постанові від 11 березня 2024 року у справі № 686/1849/23 Верховний Суд зазначив, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20 вказав на те, що забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків. Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21. У постанові від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про встановлення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, а також зміну місця проживання дитини, сприяння відновленню стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним. Звертаючись до суду з позовом позивач, як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що відповідачка свідомо перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, не надає інформації щодо дитини та умови її проживання і потреби, що може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі. Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у її вихованні. Апеляційний суд звертає увагу, що забезпечуючи позов у справах, які стосуються інтересів дітей, суд має враховувати найкращі інтереси дітей, проте заходи забезпечення позову повинні застосовуватися у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. У справі, що переглядається, позивач у поданій заяві про забезпечення позову просив суд встановити заходи забезпечення позову, які полягають у забезпеченні відеодзвінків з використанням доступних електронних комунікаційних засобів, спрямованих на усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини на час вирішення по суті спору. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Отже, батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Європейський суд з прав людини у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті. Проте між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що будь-хто з батьків, який на час вирішення справи проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з дитиною, а інший, з ким дитина проживає, не має права перешкоджати їх спілкуванню та участі у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається в інтересах дитини. Вирішуючи питання щодо обсягу та способу забезпечення позову, апеляційний суд виходить із необхідності забезпечення балансу між правами батька на спілкування з дитиною та інтересами самої дитини, які є пріоритетними у цій категорії спорів. Наявність конфлікту між батьками не повинна обмежувати кожного з них у праві спілкування з дітьми до вирішення судом остаточного рішення у спірних питаннях, крім випадків, коли таке спілкування не відповідатиме інтересам дитини та негативно відобразиться на її фізичному та психоемоційному стані. Стосовно доводів сторони відповідача про те, що заходи забезпечення позову, який просив застосувати позивач, є тотожними позовним вимогам, колегія суддів зазначає таке. У справі, що переглядається, суд, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з дитиною, чим і було обумовлено звернення до суду. Відповідно до ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Тотожними вважаються позови, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У позовних вимогах позивач просить суд зобов`язати відповідачку не чинити перешкоди у спілкуванні з дітьми та забезпечити можливість зустрічатися з дитиною та регулярно дистанційно спілкуватися без будь-яких обмежень, отже, судова колегія доходить висновку, що заяву про забезпечення позову не можна вважати тотожною заявленим позовним вимогам у повному обсязі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що визначений судом порядок спілкування батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи те, що цей спір виник із сімейних правовідносин. Тривалий розгляд справи без можливості спілкування дітей з батьком може призвести до втрати емоційного контакту з дитиною, що, у свою чергу, ускладнить чи зробить неможливим виконання можливого судового рішення про задоволення позову, оскільки може призвести до втрати емоційного контакту з дитиною. Крім того, заходи забезпечення мають тимчасовий характер та діють до набрання рішенням у справі законної сили. Отже, суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення заяви. Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене вище колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не убачається. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мелєзгінов Юрій Валерійович, залишити без задоволення, а ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2026 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року. Головуючий суддя О.І. Чельник Судді C.М. Єгорова С.І. Мурашко