Постанова Київський апеляційний суд № 760/29890/25

Унікальний номер справи 760/29890/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6770/2026 Головуючий у суді першої інстанції О. М. Майстренко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 25 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бондаренка Андрія Олександровича на ухвалу Солом`янського районного суду м.Києва від 11 листопада 2025 року, постановлену у складі судді Майстренко О. М., в примішенні Солом`янського районного суду м.Києва, у с т а н о в и в : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 проводити будівельні, покрівельні та монтажні роботи за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 . В обгрунтування заяви зазначив, що виявив факт незаконного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0004, площею 0,0362 га, зокрема будівельні роботи виконуються потайки у нічний час власними силами та засобами без проведення належних підготовчих робіт, залучення спеціальної техніки та обладнання. Позивач вказав, що збудоване нежитлове приміщення частково потрапляє на належну йому на праві власності земельну ділянку. При цьому влаштування фундамента та основи такої добудови здійснено з підкопом в сторону ділянки позивача. Відповідачем ігноруються вимоги позивача щодо припинення виконання будівельних робіт. Також позивач зазначив, що відповідачем здійснено самовільне облаштування систем каналізації та водовідведення, що не погоджено у встановленому порядку та створює небезпеку забруднення грунтових вод. Всупереч вимог ДБН Б.2.2-12:2019 відстань від будинку позивача до самочинно збудованої будівлі складає близько 6 метрів, при цьому протипожежний розрив має бути 8 метрів. З урахуванням способу виконання та поточної ситуації з постійними обстрілами міста Києва пожежна безпека має виняткове значення, особливо у Солом`ямському районі м. Києва. Згідно численних листів Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ДІАМ зазначається про відсутність документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт за адресою об`єкту самочинного будівництва. За результатом геодезичної зйомки земельних ділянок та сканування території з супутниковою прив`язкою до існуючих будівель та споруд здійснено ідентифікацію та локалізацію об`єкту будівництва, що вказує на його розташування на території новоствореної внаслідок поділу земельної ділянки - кадастровий номер: 8000000000:72:173:0004, площею 0,0362 га. Згідно інформації Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав, власником частини будинку та одноособовим власником земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0004 є ОСОБА_2 (РНОКГІП: НОМЕР_1 ). Ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 11 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) проведення будівельних, покрівельних та монтажних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:173:0004, площею 0,0362 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2489088980000, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з ухвалою суду про забезпечення позову представник ОСОБА_2 - адвокат Бондаренко А. О. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що заходи забезпечення позову вжиті судом без належного з`ясування всіх обставинсправи та є передчасними. Судом при постановленні ухвали про забезпечення позову було враховано виключно інтереси позивача, а інтереси відповідача не враховано взагалі. Також суд дійшов помилкового висновку про необхідність накладення заборони проводити будь-які будівельні роботи, фактично усунувшись від мотивування необхдіності застосування заходу забезпечення позову та того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідач вказує, що заборона проводити будь-які будівельні роботи унеможливлює відновлення будинку після наслідків ворожої атаки, яка спричинила руйнування зовні та всередені будинку. Він силами власної родини усуває наслідки руйнування, яких зазнає його будинок через порушення правил добросусідства самим позивачем, а саме дощова вода, потоки якої були направлені в напрямок ділянки відповідача з даху його будинку, потрапляють на стіну і фундамент ділянки АДРЕСА_1 , що приводить до його руйнування. Представник ОСОБА_2 - адвокат Бондаренко А. О. у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити на підставі викладених у ній доводів. Представник ОСОБА_1 - адвокат Українець М. П., який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на необгрунтованість та безпідставінсть викладених у ній доводів, ураховуючи викладені у відзиві на апеляційну скаргу обставини та заперечення. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами справи виник спір щодо здійснення відповідачем будівництва на сусідній земельній ділянці, яка межує із земельною ділянкою позивача, що може порушувати права та інтереси позивача, вид забезпечення, який просить вжити позивач, є повністю співмірним із заявленими позовними вимогами. Забезпеченням позову у спосіб запропонований позивачем, законних прав та інтересів третіх осіб не порушує, застосований захід не перешкоджає відповідачу користуватись майном. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав. Так, згідно ч. 1ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно п. 2 ч. 1ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3ст. 150 ЦПК України). Згідно з роз`ясненнями викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17). Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вказала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася із такою заявою, позовним вимогам. Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу». У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У справі №910/8298/21 Верховний Суд з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Звертаючись до суду із заявою про застосування заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що відповідач здійснює незаконне самочинне будівництво на суміжній земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0004, площею 0,0362 га, одноособовим власником якої є відповідач, що грубо порушує права та інтереси позивача. У даному випадку колегія суддів зазначає, що на стадії вирішення питання щодо забезпечення позову суд не має права оцінювати обґрунтованість позовних вимог по суті спору, оскільки це суперечить положенням статей 149-151 ЦПК України. Проте, суд зобов`язаний перевірити наявність між сторонами реального спору та ризиків, які можуть ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. З аналізу наданих матеріалів убачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо порушення законних прав позивача (на його думку) як власника нерухомого майна при здійсненні відповідачем будівництва об`єкта на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:173:0004, площею 0,0362 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач у позові вказує, що є власником земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:72:173:0010, площею 0,0764 га, за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 307666800000, яку набуто на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 січня 2021 року. Житловий будинок та господарські будівлі за вказаною адресою набуто на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, № 68, від 25.01.2021, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Маковецькою О. П. та зареєстрованого на праві власності за №30734780000. Територія земельної ділянки з кадастровим номером № 8000000000:72:173:0010 огороджена парканом. З внутрішньої сторони житлового будинку, зокрема, зі сторони вулиці Донської, ділянка та будинок межували з земельною ділянкою 8000000000:72:173:0016. В подальшому, земельна ділянка загальною площею 0,0734 га, кадастровий номер: 8000000000:72:173:0016 по АДРЕСА_1 06 липня 2021 року поділена власниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на частки: 13/25 частин у праві власності - за ОСОБА_3 на підставі державного акта серії КВ №134974, виданого 03.07.2007, реєстрація права: витяг № 2400546780000, реєстр № 1 1727, 12/25 частин у праві власності - за ОСОБА_2 : на підставі держ. акта серії І-КВ №158106, виданого 21.08.2000, реєстрація права: витяг № 2400546780000, реєстр № 1

844. Позивач вказує, що відповідачем будівництво здійснюється господарським способом без складання проектної документації та документально підтверджених розрахунків, на світлинах спірної добудови вбачається виступ та нависання, зміщення центру ваги міжповерхових бетонних перекриттів від основи спірної добудови в бік ділянки позивача. Підставою звернення до суду з даним позовом у справі у справі №760/29890/25 є факт незаконного самочинного (на думку позивача) будівництва на суміжній земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0004, площею 0, 0362 га, одноособовим власником якої є відповідач, яке порушує права та інтереси позивача. Ураховуючи, що між сторонами наявний вказаний спір, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо співмірності заходу зазпечення позову заявленим позивачем позовним вимогам у даній справі. Забезпеченням позову у запропонований позивачем спосіб, законних прав та інтересів третіх осіб не порушує. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити виконання рішення суду у разі його задоволення, колегія суддів вважає, що наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову у даній справі у запропонований позивачем спосіб - шляхом заборони відповідачу проведення будівельних, покрівельних та монтажних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:173:0004, площею 0,0362 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2489088980000, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому суд вірно взяв до уваги, що спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому такі заходи зможуть забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Отже у справі, яка переглядається, судом установлено наявність реального спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі у випадку задоволення позову; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами. Необхідність у застосуванні заходу забезпечення позову до набранням законної сили рішенням суду у даній справі не спростована відповідачем у апеляційній скарзі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів їх визнає необґрунтованими. Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції, з точки зору застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що судом постановлено оскаржувану ухвалу відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер при вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову у кожній справі окремо. Колегія суддів зауважує, про існування необхідності у забезпеченні позову, оскільки не застосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у майбутньому, адже існують ризики того, що у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, може бути утруднено виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Отже, обраний позивачем захід забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже, існує прямий зв`язок між вказаним заходом забезпечення позову і його предметом. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що заходи забезпечення позову направлені не на забезпечення виконання рішення суду по суті спору, а майбутньої мети реалізації прав позивача, проте вказане не спростовує необхідності забезпечення позову, оскільки встановлення юридичних фактів без мети і без відповідних правових наслідків в судовому порядку не передбачено. Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення вказаного позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому залишає її без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бондаренка Андрія Олександровича залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м.Києва від 11 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 10 квітня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна