Постанова 4812 № 473/6270/25

28.05.26 22-ц/812/825/26 Провадження № 22-ц/812/825/26 ПОСТАНОВА Іменем України 19 травня 2026 року м. Миколаїв справа № 473/6270/25 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання Колосовою О.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 28 січня 2026 року під головуванням судді Лузан Л.В., повне судове рішення складено цього ж дня, У С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі ТОВ «ФК «Процент») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач зазначав, що 19 вересня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 19448 строком на 730 днів, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику кредит у сумі 9000 грн 00 коп. зі сплатою 1,00% від суми кредиту за кожен день користування. Відповідач умови кредитного договору не виконував, у зв`язку з чим: утворилась заборгованість по нарахованим і несплаченим процентам за період з 19 вересня 2024 року по 24 жовтня 2025 року у розмірі 36 000 грн 00 коп., яку позивач просив стягнути. Також просив стягнути 10 000 грн витрат на правову допомогу. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 вказував, що позивачем не підтверджено факт виконання умов кредитного договору, а саме надання грошових коштів позичальнику. В матеріалах справи відсутні оригінал кредитного договору, детальний розрахунок заборгованості, графік погашення кредитних коштів. Крім цього вказував на те, що він перебуває під наглядом лікаря-психіатра, у зв`язку з чим не завжди міг належним чином оцінити правові та фінансові наслідки укладення кредитного договору, зокрема обсяг взятих на себе зобов`язань, умови повернення коштів, відповідальність за порушення договору. Також вказував, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договорів, які ставлять споживача у невигідне становище, є несправедливими і не підлягають застосуванню. З урахуванням викладеного просив відмовити у задоволенні позову. У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відзиву, вказуючи на те, що матеріали справи містять усі необхідні належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, зокрема надання відповідачу кредитних коштів, наявності та розміру заборгованості за кредитним договором, відповідач зі свого боку не спростував вказаних обставин, не надав відповідних розрахунків. Також звертав увагу на те, що кредитний договір був укладений між сторонами в електронній формі, позичальник ознайомився з його умовами та підписав за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором № 19448 від 19 вересня 2024 року, що утворилася станом на 24 жовтня 2025 року, а саме заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 36000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» судові витрати у розмірі 5422 грн 40 коп. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному позивачем розмірі, що підлягає стягненню. Також суд вважав, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу 10000 грн, є завищеним, а тому дійшов висновку, що співмірними є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, альтернативно: визнати пп. 1.2, 1.3, 3.3, 5.15.2, 8.7 Договору несправедливими та нікчемними і обмежити стягнення сумою тіла кредиту 9 000 грн; скасувати стягнення судових витрат 5 422,40 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на порушення судом права на справедливий суд, а саме права подати заперечення на відповідь на відзив. Так, позивач подав відповідь на відзив виключно через «Електронний суд», водночас суд не перевірив факту належного отримання ним цього процесуального документу. Рішення було ухвалено за його відсутності, попри наявність поважних причин неявки в судове засідання, а саме, в день судового засідання спостерігалися складні погодні умови густий туман та сильна ожеледиця та враховуючи його фізичний стан (інвалідність III групи з дитинства) та відсутність особистого транспорту, прибуття до суду за таких умов було неможливим та небезпечним для життя. Крім того, через відсутність прямих контактів секретаря судового засідання у нього не було і технічної можливості завчасно повідомити суд про поважність причин неявки безпосередньо перед початком засідання. Суд всупереч вимог ч. 3 ст. 223 ЦПК України не відклав розгляд справи, а розглянув справу за його відсутності, хоча це була лише перша його неявка, зумовлена об`єктивними причинами. Апелянт звертає увагу, що розгляд справи без його участі унеможливив надання суду доказів невигідних умов договору, його скрутного матеріального стану та клопотань про зменшення нарахувань. Суд не витребував суттєвих доказів: виписку психіатра; аудіозаписи МФО; докази надання паспорту споживчого кредиту, докази оцінки кредитоспроможності; матеріали досудового врегулювання, не надав оцінки жодному аргументу відзиву на позовну заяву. Звертає увагу, що паспорт, який поданий позивачем до суду, він ніколи не бачив, оскільки до і після підписання договору паспорт споживчого кредиту був технічно недоступний у кабінеті МФО, на електронну пошту він також не надходив. Ненадання паспорту споживчого кредиту є самостійною підставою для визнання договору недійсним. На думку апелянта, використання серверного HSM для автоматичного підписання кредитних договорів порушує оцінку кредитоспроможності, принцип відповідального кредитування тощо. Договір, підписаний роботом без перевірки позичальника, є дефектним правочином. Зауважує, що на момент підписання договору він перебував у стані, що унеможливлював повне усвідомлення наслідків, так як перебуває на психіатричному обліку, у жовтні 2024 проходив лікування у психіатричній лікарні м. Миколаєва. Оспорюваний договір був укладений у стані крайньої фінансової скрути та безвиході, так як єдиним його доходом є пенсія по інвалідності III групи з дитинства - 2 980 грн., що ледь досягає прожиткового мінімуму. Вся пенсія спрямовувалася на погашення існуючих зобов`язань перед п`ятьма банками. Кредит отримано під 2686.54% річних (1% на день) з метою перекредитування та спроби створення пасивного доходу через інтернет-стартап для покращення матеріального стану сім`ї. Через невиконання зобов`язань стартап платформою він залишився без коштів та без можливості сплатити борг. Крім того ОСОБА_1 вказує, що він звертався до позивача з листом-проханням про реструктуризацію боргу та списання неустойки, повідомивши про наявність заборгованостей перед іншими банками на суму понад 200 000 гривень та свій стан здоров`я, однак позивач проігнорував його тяжке становище, чим порушив принцип добросовісності. На думку апелянта, встановлена договором реальна процентна ставка є очевидно несправедливою, не відповідає засадам розумності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві, а тому вважає, що стягнення з нього відсотків є неприпустимим та підлягає скасуванню, або значному зменшенню на підставі ст. 233 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Процент» посилалось на безпідставність клопотань відповідача про долучення нових доказів та призначення експертиз на стадії апеляційного перегляду з огляду на положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Так, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, скористався своїм правом на правову допомогу та подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву. Усі медичні довідки про стан здоров`я відповідача та фінансові звіти об`єктивно існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції. Відповідач не був позбавлений процесуальної можливості зібрати їх та подати разом із відзивом, або заявити відповідні клопотання про витребування доказів чи призначення експертиз у встановлений процесуальним законом строк. Щодо доводів апелянта про кабальність договору та недійсність правочину, то вказані твердження не можуть бути предметом розгляду в межах даної справи. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, вимоги про визнання правочину недійсним на підставі ст. 225 чи ст. 233 ЦК України підлягають розгляду виключно шляхом пред`явлення самостійного або зустрічного позову. Тоді як відповідач із зустрічним позовом до ТОВ «ФК «Процент» не звертався. Також зауважує, що перебування особи на обліку в медичному закладі само по собі не є доказом недієздатності чи нездатності усвідомлювати значення своїх дій у момент підписання договору. Щодо процедури укладення електронного договору та використання електронного підпису відповідач маніпулює фактом швидкого формування протоколу накладення електронного підпису («6 секунд»), стверджуючи, що договір укладено «роботом», без оцінки кредитоспроможності. Кредитний договір № 19448 від 19.09.2024 року укладено в електронній формі з додержанням вимог Закону України «Про електронну комерцію». Використання апаратних серверних модулів для генерації та валідації електронних документів з боку фінансової установи є стандартною технологічною процедурою, яка забезпечує цілісність даних і жодним чином не спростовує факту свідомого волевиявлення відповідача, який попередньо пройшов процедуру реєстрації, ідентифікації та верифікації в системі. Належним доказом виконання позивачем зобов`язань є наявна в матеріалах справи виписка по рахунку відповідача в АТ КБ «ПриватБанк» про зарахування коштів у сумі 9 000,00 грн., що відповідачем не спростовується. Окремо наголошує на тому, що відповідач раніше вже був клієнтом ТОВ «ФК «Процент», укладав аналогічний кредитний договір №17803 від 27.08.2024 із позивачем на суму 7000,00 грн. та успішно погасив заборгованість за ним. Зазначений факт підтверджує, що відповідач був достовірно та повно обізнаний із процедурою отримання кредиту, правилами кредитування фінансової установи, наслідками невиконання зобов`язань. Доводи відповідача про нарахування «подвійних відсотків» (1% + 1% штрафних) та порушення вимог Закону України «Про споживче кредитування» не відповідають фактичним обставинам справи. Кредитний договір укладено 19.09.2024 року та на цю дату в повному обсязі діяли імперативні обмеження максимальної денної процентної ставки, встановлені п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими денна ставка не може перевищувати 1%. Відповідно до умов укладеного договору, розмір процентів становить 1,0% на день. Жодних штрафних санкцій чи пені (неустойки) позивачем не нараховувалося та судом не стягувалося. Таким чином, посилання відповідача на ст. 551 ЦК України та судову практику щодо зменшення розміру неустойки є помилковим. Безпідставними є твердження відповідача про порушення судом ст. 223 ЦПК України через розгляд справи за його відсутності. Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та реалізував своє право на захист шляхом подання письмового відзиву, доводи якого були досліджені судом. Неявка сторони, належним чином повідомленої про судове засідання, не перешкоджає розгляду справи. Відповідь на відзив направлялася позивачем через підсистему «Електронний суд», що є належним способом надсилання документів згідно з процесуальним законодавством. З урахуванням викладеного позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. за подання відзиву на апеляційну скаргу, на підтвердження яких буде надано акт приймання-передачі наданих послуг та копію платіжної інструкції. У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказує, що твердження позивача, про належний спосіб надсилання відповіді на відзив є помилковим, оскільки належним способом було б надіслання відповіді на відзив поштою на адресу відповідача, так як він не мав кабінет в підсистемі «Електронний суд». Значна частина доказів долучених до апеляційної скарги не існувала на момент розгляду справи судом першої інстанції, а відтак наявні підстави передбачені ч. 3 ст. 367 ЦПК для прийняття нових доказів. Твердження позивача про обізнаність його з умовами кредитування, так як ним погашено попередній кредитний договір не заслуговують на увагу, оскільки договір було погашено лише за рахунок кредитних коштів від інших мікрофінансових організацій. Реального доходу для погашення не існувало. Кабальність умов договору підтверджується тим, що сума відсотків перевищує у чотири рази суму самого кредиту. Вважає, що визнання договору недійсним не потребує зустрічного позову, оскільки зменшення розміру неустойки є самостійним процесуальним правом суду в поточному провадженні. Просить відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення 3000 грн. витрат на правничу допомогу, або суттєво зменшити, оскільки відзив на апеляційну скаргу не є розумним і співмірним зі складністю справи, крім того він є особою з інвалідністю з доходом 3000 грн та стягнення 3000 грн становить 53% його місячного доходу. В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з`явилися, разом з апеляційною скаргою позивач подавав заяву, у якій просив розглянути справу без його участі та задовольнити апеляційну скаргу. Також відповідач ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав клопотання: про витребування в ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» лог-файли ІКС та документацію HSM-модуля, документи оцінки кредитоспроможності для порівняння з Кредитним звітом УБКІ та Економічним висновком, документи щодо Паспорту кредиту. Також просив про призначення судових фінансово-економічної, комп`ютерно-технічної та психіатрично/психологічної експертизи. Крім того просив витребувати від психіатричної установи м. Миколаєва виписку про стан його здоров`я та долучити нові докази: кредитний звіт УБКІ від 18.09.2024, складений відповідачем висновок щодо кредитоспроможності, протокол перевірки КЕП від 01.03.2026, довідку про перебування на психіатричному обліку, довідки про доходи, лист до МФО від 12.10.2024, скріншоти помилки Паспорту кредиту. Вирішуючи клопотання апелянта колегія суддів дійшла наступного. Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими: докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду; суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23. Зазначене також підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19; постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/, від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22). Отже, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подано до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603). Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18). Між тим відповідач не надав доказів неможливості подання вищевказаних клопотань у суді першої інстанції. Крім того апеляційний суд враховує, що згідно частини першої статті 76, частини другої статті 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, зокрема з передбачених статтями 225, 233 ЦК України підстав, ОСОБА_1 не заявляв, а тому документи щодо стану здоров`я відповідача та його майнового стану, як і висновок психіатричної експертизи не є предметом доказування у цій справі. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотань відповідача. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Судом першої інстанції установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 19 вересня 2024 року між ТОВ «ФК Процент» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №19448 в інформаційно-комунікаційній системі на сайті https://procent.com.ua відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (п. 6.1. Договору). Відповідно до п. 1.1. Договору, товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 9000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим Договором. Згідно із п. 1.2. Договору, процентна ставка за користування кредитом становить 1% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 365,00%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та застосовується у межах строку визначеного п. 1.3 Договору. Пунктом 1.3 Договору визначено, що строк надання кредиту та строк дії Договору становить 730 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування, згідно Додатку № 1 до Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 20 днів. Відповідно до п. 4.2 Договору, нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту у Додатку 1 цього договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 9 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. Згідно із пп. 2.4.1 Договору, позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом, штрафні санкції (у разі наявності) та повернути кредит. Згідно квитанції №42676-82278-11744 від 19 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Процент» перерахувало на платіжну картку № НОМЕР_1 кошти за договором №19448 від 19.09.2024 року на умовах фінансового кредиту, також даний факт підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 за період 19.09.2024 року по 24.09.2024 року, яка надійшла до суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на запит суду за клопотанням позивача. Вказаний факт відповідач не заперечував. За такого суд першої інстанції правильно встановив, що ТОВ «ФК «Процент» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору. Разом із тим відповідачем обов`язки по своєчасному поверненню передбачених кредитним договором платежів виконувались неналежним чином. Відповідно до наданого позивачем розрахунку відповідачу нараховано заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами за період з 19 вересня 2024 року по 24 жовтня 2025 року у розмірі 36 000 грн 00 коп. Відповідач доказів погашення вказаної заборгованості не надав. Встановивши, що ОСОБА_1 не виконує належним чином умови кредитного договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги, що суд не витребував докази: виписку психіатра; аудіозаписи МФО; докази надання паспорту споживчого кредиту, докази оцінки кредитоспроможності; матеріали досудового врегулювання, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач в суді першої інстанції не заявляв клопотань про витребування доказів судом. Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на несправедливість умов договору щодо розміру процентної ставки. Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною 3 цієї статті. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо. За такого суд не в праві давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Однак при розгляді даної справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами. Посилання апеляційної скарги на тяжке матеріальне становище, стан здоров`я, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняють позичальника від виконання зобов`язань за договором щодо повернення тілу кредиту та нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Позовних вимог про стягнення неустойки ТОВ «ФК «Процент» не заявляло. Посилання ОСОБА_1 на те, що на момент підписання договору він перебував у стані, що унеможливлював повне усвідомлення наслідків, так як перебуває на психіатричному обліку, колегією суддів не приймається, оскільки зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним з передбаченої статтею 225 ЦК України підстави ОСОБА_1 не заявляв. Не було заявлено ОСОБА_1 і зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним з передбаченої статтею 233 ЦК України підстави, а том його посилання в апеляційній скарзі на укладання кредитного договору під впливом тяжких для нього обставин та на вкрай невигідних умовах не можуть бути враховані з огляду на встановлений статтею 13 ЦК України принцип диспозитивності цивільного судочинства. При цьому, сам факт перебування особи на психіатричному обліку або проходження лікування не свідчить автоматично про відсутність у нього цивільної дієздатності чи неможливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Абзацом першим частини першої статті 10 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець зобов`язаний з урахуванням встановлених законодавством вимог, використовуючи свої професійні можливості, оцінити кредитоспроможність споживача, враховуючи, зокрема, строк, на який надається споживчий кредит, суму кредиту, доходи споживача, мету отримання кредиту, а також інформацію про виконання споживачем зобов`язань за кредитними операціями, включаючи зобов`язання перед іншими кредитодавцями. Оцінювання кредитоспроможності споживача здійснюється на підставі достатньої інформації, отриманої від споживача, та, за необхідності, на основі інформації, законно отриманої з інших джерел. Кредитодавець зобов`язаний здійснювати оцінювання кредитоспроможності на підставі внутрішньої політики з оцінки кредитоспроможності з урахуванням ризик-орієнтованого підходу. Разом із тим вказаний Закон не містить заборони укладання такого договору у разі невиконання викладених вимог, окрім встановленої абзацем другим частини першої статті 10 Закону України «Про споживче кредитування» заборони укладання договору про споживчий кредит з особами, включеними до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, якщо у зазначеному Реєстрі міститься інформація про використання такими особами кредитних коштів для внесення ставок. За такого посилання апелянта на те, що позивач не повинен був укладати з ним кредитний договору з огляду на його неплатоспроможність, є безпідставними. Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що позивач безпідставно не розглянув його заяву про реструктуризацію заборгованості, оскільки відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають валютні кредитні договори та договори, укладені до 24 лютого 2022 року, тоді як за іншими кредитними договорами реструктуризація можлива тільки за взаємною згодою обох сторін правочину. Доводи апелянта, що суд не перевірив факту належного направлення позивачем та отримання ним відповіді на відзив на позовну заяву заслуговують на увагу, але не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ТОВ «ФК «Процент» та не може бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на порушення процесуальних прав відповідача в зв`язку із розглядом справи без його присутності, що позбавило позивача права надати докази, заявити клопотання. Так, з матеріалів справи вбачається відповідач в судове засідання в якому ухвалювалось рішення не з`явився, клопотань про відкладення не надходило. Враховуючи, що відповідач був повідомлений належним чином про судове засідання та повторно не з`явився, то відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд мав вирішити справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. При цьому колегія суддів враховує, що відповідачем було реалізовано право на подання відзиву на позовну заяву, в якому було детально висловлена позиція щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Процент». Твердження ОСОБА_1 про наявність поважних причин неявки в судове засідання, та неможливість завчасно повідомити суд про поважність причин неявки з урахуванням норм п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України не мають правового значення, до того ж позивач не надав жодних доказів з приводу даних обставин. За такого, розгляд справи за відсутності відповідача не призвів до порушення його процесуальних прав. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. За такого не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на скасування стягнутих судом першої інстанції судових витрат. До того ж, як вбачається суд першої інстанції, враховуючи категорію справи, витрачений час адвоката, співмірність і складність справи, зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000 грн. Відповідно до ч. 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2026 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги. З огляду на результати апеляційного перегляду з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 2 906 грн 88 коп. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд У Х ВА Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2026 року без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 2 906 грн 88 коп. (дві тисячі дев`ятсот шість гривень вісімдесят вісім копійок). Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді: Т.В. Серебрякова Н.О. Тищук Повна постанова складена 27 травня 2026 року