Постанова 4814 № 526/2967/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 526/2967/25 Номер провадження 22-ц/814/1401/26Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. розглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 листопада 2025 року, ухвалене суддею Киричком С. А., повний текст рішення складено 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - В С Т А Н О В И В: 16.09.2025 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просила суд розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Гадяцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №147; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі (сплачений судовий збір) у розмірі 1211,20 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.11.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстровано Гадяцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №147. Від шлюбу дітей не мають. З 21.07.2015 сторони не проживають разом, сім`я перестала існувати. За глибоким переконанням позивача, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає. У подальшому ОСОБА_2 не бажає продовжувати подружні відносини з відповідачем і бажає розірвати шлюб. Спору щодо поділу спільного сумісного майна подружжя немає. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, укладений 09.11.2018 у Гадяцькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис №147 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1211,20 грн. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду, яке набрало законної сили. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сім`я розпалася через несумісність поглядів на сімейні відносини і відновити подружні стосунки неможливо, так як в родині позивача та відповідача втрачена основа сім`ї, почуття довіри, поваги та любові один до одного, а тому суд не може примусити сторони до збереження подружніх відносин, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки та може бути припинено внаслідок волевиявлення як одного так і обох з подружжя шляхом його розірвання. Подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що має істотне значення, тому позов підлягає задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що тимчасові непорозуміння, які виникли між сторонами, не є достатньою підставою для розірвання шлюбу, адже сімейне життя нерідко стикається з кризовими періодами, які за умови взаємної роботи над стосунками можна подолати. Вважає, що шлюб ще має перспективи для збереження. Сторони разом прожили сім років, мають спільне минуле, спільні інтереси та цінності. До офіційної реєстрації шлюбу, тривалий час проживали разом, що свідчить про міцність взаємин та усвідомлений вибір створити сім`ю. Розірвання шлюбу з підстав нетривалих непорозумінь суперечить як інтересам відповідача, так і інтересам позивача, яка піддавшись емоціям, прийняла поспішне рішення. Не погоджується з рішенням суду першої інстанції, адже одружений з ОСОБА_2 не один рік, тому не готовий до розлучення, дуже прагне зберегти сім`ю. Для ОСОБА_1 дружина є невід`ємною частиною його життя. Жодних підстав для розірвання шлюбу відповідач не вбачає, тому вважає, що така поведінка та бажання дружини розірвати дружню родину, суперечить її дійсній волі. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 обгрунтовував, що розрив сімейних стосунків на даному етапі є передчасним, а конфлікт між сторонами носить здебільшого побутовий, емоційний характер, який може бути урегульований шляхом переговорів та спільної роботи над подоланням непорозумінь. Висловлював готовність до конструктивного діалогу, проходження сімейного консультування та інших дій, спрямованих на відновлення нормальних подружніх взаємин. Саме тому, наполягав на наданні строку на примирення. Попри це, суд першої інстанції, без належного мотивування відмовив у задоволенні клопотання про надання строку на примирення. Суд фактично обмежився виключно посиланням на відповідь на відзив, подану позивачем, у якій вона наполягала на розірванні шлюбу. Водночас, зазначена відповідь за своїм змістом є імпульсивним та поспішним рішенням, ухваленим на емоційному тлі, що не може слугувати достатньо обгрунтованою підставою для відмови у наданні законодавчо гарантованого строку на примирення. Рішення суду першої інстанції не містить переконливих аргументів, чому клопотання було відхилено, хоча воно безпосередньо стосувалося суті спору та могло істотно вплинути на кінцевий результат розгляду справи, а також забезпечувало реальну можливість збереження сім`ї. На переконання ОСОБА_1 , відмова суду першої інстанції у наданні строку на примирення є передчасною та необгрунтованою. Суд першої інстанції не дослідив реальних причин конфлікту між сторонами, не дав належної оцінки готовності відповідача працювати над відновленням сімейних стосунків, а також не врахував, що припинення шлюбу не повинно відбуватися формально, без з`ясування всіх можливостей для його збереження. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, просить справу розглянути без її участі. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 09.11.2018 у Гадяцькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис №147 (а.с. 3). Від спільного шлюбу дітей немає. Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції не вбачав обгрунтованих підстав для надання строку для примирення подружжю. Судом першої інстанції врахована позиція позивача, відповідно до якої позивач наполягає на розірванні шлюбу та категорично заперечує проти надання строку на примирення. Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору. Здійснення судом заходів до примирення подружжя, у тому числі надання сторонам строку на примирення, є правом суду, а не обов`язком. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.05.2019 у справі №442/6319/16-ц та від 11.06.2019 у справі №605/434/18. Згідно з положенням ст. 56 СК України, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч.3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу. Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Згідно ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. За приписами ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Відповідно ч.2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного позову є розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Гадяцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №147. Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з частиною 1 статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі статтею 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання його права вимагати розірвання шлюбу. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №369/7035/18, провадження №61-1658св20. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. При цьому, Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Згідно з частиною 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, тобто надання строку для примирення сторін, є правом, а не обов`язком суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.11.2018 у справі №761/33261/16-ц (провадження №61-33349св18) викладено висновок щодо застосування статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09.11.2018 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , зареєстроване та видане Гадяцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 09.11.2018 (а.с. 3). Від вказаного шлюбу сторони малолітніх та неповнолітніх дітей не мають. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сім`я розпалася через несумісність поглядів на сімейні відносини і відновити подружні стосунки неможливо, так як в родині позивача та відповідача втрачена основа сім`ї, почуття довіри, поваги та любові один до одного, а тому суд не може примусити сторони до збереження подружніх відносин, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки та може бути припинено внаслідок волевиявлення як одного так і обох з подружжя шляхом його розірвання. Подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що має істотне значення. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вжив необхідних та достатніх заходів для збереження сім`ї, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що збереження шлюбу можливе і його збереження не буде суперечити інтересам позивача та спільним дітям сторін. Крім того, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11.03.2026 надано подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на примирення тривалістю два місяці (а.с. 62-65). 11.05.2026 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 , в якій остання просить взяти до уваги, що наданий строк на примирення не приніс жодних результатів та що ОСОБА_1 не було вчинено жодних дій, спрямованих на збереження сім`ї, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів зазначає, що з моменту звернення позивача з даним позовом до моменту постановлення даного судового рішення сторони мали достатньо часу для примирення, однак такого не відбулося, сторони не примирилися. З огляду на те, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, вважає, що із відповідачем вони чужі люди, тривалий час не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільного господарства, тому відмова у розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання шлюбу між подружжям, відповідає вимогам закону та ґрунтується на фактичних обставинах справи. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58). Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 травня 2026 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов