Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3751/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 р. Справа № 520/3751/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) у справі №520/3751/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 належних грошових виплат, компенсацій та перерахунків; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невидане речове майно за нормою №1 Бойовий єдиний комплект (за винятком виданих фуфайок та шкарпеток) на підставі талону атестата №76 з урахуванням актуальних закупівельних цін МОУ станом на період невидачі (або середньоринкових цін) за період служби з 16 березня 2022 року по 16 листопада 2023 року; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням поранення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (зі змінами); - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 грн. (пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні та/або у відпустці для лікування після тяжкого поранення) за травень та червень 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 (зі змінами); - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок вислуги років з урахуванням періодів служби в МВС України з 15.08.1995 по 14.02.2003 та в МНС України з 14.02.2003 по 11.04.2008 (загалом 12 років 7 місяців 27 днів на загальних підставах), а також служби в ЗСУ з 16.03.2022 по 16.11.2023 з коефіцієнтом 1:3, внаслідок чого загальна вислуга років становитиме 17 років 7 місяців 27 днів для нарахування військової пенсії за вислугою років та визначення розміру грошового забезпечення відповідно до ст.9 Закону №2011-XII, здійснити перерахунок заробітної плати з дня призначення до дня виплати, з урахуванням нової вислуги, та стягнути на користь ОСОБА_1 різницю. Ухвалою від 27.02.2026 позовну заяву залишено без руху та строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом з належним обґрунтуванням причин його пропуску та доказами поважності таких причин. На виконання вимог ухвали суду, позивачем подано заяву, в якій, посилаючись на поважність причин пропуску звернення до суду, останній просив поновити строк звернення до суду. В обґрунтування заяви послався на досудове врегулювання спору шляхом неодноразових звернень до відповідача, а також , що він є учасником бойових дій та в 2023 році отримав поранення, що завадило йому звернутися до суду у встановлений законодавством строк. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 позовну заяву повернуто позивачу. ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просив скасувати ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог скарги посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24), а відтак необґрунтованості висновків суду про порушення строку звернення до суду з позовною заявою, оскільки з прийняттям цього рішення застосуванню підлягає попередня редакція ч.1 ст.233 КЗпП України, яка не обмежує строк звернення позивача до суду із заявленими ним вимогами. Крім того, зазначає, що ініціювання неодноразових звернень в досудовому порядку зумовлені саме об`єктивною неможливістю з`ясування, які види грошового забезпечення не були виплачені позивачу. Вказує, що отримання запитуваної інформації зумовлена необхідністю формування правової позиції по справі та загалом відсутність вказаної інформації унеможливлювала ініціювання судового процесу спрямованого на захист та відновлення своїх прав шляхом обґрунтованого та вмотивованого позовного провадження. Просить врахувати, що позивач є учасником бойових дій, має поранення, яке вплинуло на його фізичні можливості та неможливість вчасного звернення до суду з позовом. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, просив залишити скаргу без задоволення, а вказану ухвалу без змін. Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод своєчасного звернення до суду , а тому відсутні підстави поновлення такого строку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За приписами ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно ч.ч.1,2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.ч.3,5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебували на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. У постанові від 05.02.2020 року у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 19.08.2021 у справі № 500/955/19, від 25.05.2023 у справі № 640/16276/21. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є колишнім військовослужбовцем, звільнився з військової служби 16.11.2023, до суду з вимогами щодо стягнення грошової компенсації за речове майно, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн., перерахунку вислуги років та заробітної плати, з урахуванням нової вислуги років звернувся 23.02.2026. Зважаючи на зміст спірних правовідносин, для таких вимог, крім компенсації за неотримане речове майно, передбачений тримісячний строк для звернення до суду згідно ч.2 ст.233 КЗпП України. Щодо вимог грошової компенсації за неотримане речове майно. Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Спеціальним строком звернення до суду з відповідними вимогами є місячний строк, визначений ч.5 ст.122 КАС України. Наведене вище також узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.11.2025 у справі №260/1942/24. Відтак, до вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації за невидане речове майно передбачено місячний строк звернення до суду, передбачений ч.5 ст.122 КАС України. Водночас, колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 23.02.2026, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за речове майно, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн., перерахунку вислуги років та заробітної плати, з урахуванням нової вислуги років; а також з пропуском місячного строку стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації за невидане речове майно. Доводи апелянта щодо вчинення ним дій досудового врегулювання спору, які зумовлені саме об`єктивною неможливістю з`ясування, які види грошового забезпечення не були виплачені позивачу, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду. Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач звільнившись 16.11.2023 з військової служби, 26.12.2023 звертався до відповідача з рапортами про виплату компенсації за неотримане речове майно, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн. за червень 2023 року, що фактично свідчить про обізнаність позивача про порушення своїх прав щодо неотримання зазначених виплат. При цьому, колегія суддів враховує, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. У свою чергу, ані КАС України, ані інші нормативно-правові акти з приводу публічної служби не містять норм щодо обов`язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах, зокрема про компенсацію вартості за неотримане речове майно, або про обов`язковість досудового врегулювання спорів між суб`єктами владних повноважень та особами публічної служби. Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24), з прийняттям якого застосуванню підлягає попередня редакція ч.1 ст.233 КЗпП України, яка не обмежує строк звернення позивача до суду із заявленими ним вимогами, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне. Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Встановлено, що ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними. Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.01.2026 у справі №420/20606/24 В даному ж випадку, 16.11.2023 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини. Зазначене вказує про поширення на позивача приписів ч.2 ст.233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з заявленими вимогами та не суперечить принципу юридичної визначеності. Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.02.2026 у справі №400/11972/24. Посилання скаржника на наявність у нього статусу учасника бойових дій, а також поранення, яке вплинуло на його фізичні можливості та неможливість вчасного звернення до суду з позовом до суду, колегія суддів вважає такими, що не доводять беззаперечно обставин відсутності у позивача об`єктивної можливості на протязі значного строку (більш ніж два роки після звільнення зі служби 16.11.2023) звернутися до суду з позовом. Окрім того, судом першої інстанції враховано та не спростовано позивачем, що позивач у жовтні 2025 р. звертався до суду першої інстанції з позовом у справі №520/26812/25 щодо зарахування до вислуги років позивача періодів служби в МВС/МНС (1995-2008) та Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), що фактично свідчить про можливість позивача вчиняти дії щодо захисту своїх прав, у тому числі, що стосувалися звільнення з військової служби. Колегія суддів зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.04.2023 у справі №380/14933/22. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення позивача до суду з позовом. Позивачем таких доказів ні до суду першої інстанції , ні до суду апеляційної інстанції не надано. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду з позовом протягом встановлено законодавством строку. Згідно п.1 ч.4 ст.169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві. Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Положеннями ч.2 ст.123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав повернення позовної заяви ОСОБА_1 . Посилання в апеляційній скарзі про те, що повернення позовної заяви в описаних скаржником обставинах є непропорційним втручанням у право позивача на доступ до суду, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та такі, що не спростовують правильності висновків суду. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №520/3751/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова