Постанова 4851 № 520/30635/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 р. Справа № 520/30635/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Львівської обласної військової адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 року (ухвалене суддею Полях Н.А.) по справі № 520/30635/25 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної військової адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівської обласної військової адміністрації, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної військової адміністрації, яка полягають у не розгляді зверненні (скарги) ОСОБА_1 від 13.06.2025 р. УМ-18944780, відповідно до вимог ч. 2. ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» в термін передбачений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»; зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію розглянути скаргу ОСОБА_1 від 13.06.2025 р. УМ-18944780, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправними дії Львівської обласної військової адміністрації щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 13.06.2025 р. № УМ-18944780 з порушенням вимог ч. 2 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян»; зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.06.2025 р. № УМ-18944780 з дотриманням вимог ч. 2 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян»; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що звернення позивача вважається таким, що надійшло безпосередньо до Львівської обласної державної адміністрації/військової адміністрації. Звернення УМ-18944780 від 13.06.2025 р. не надходило безпосередньо до відповідача, а скеровано Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим відповідач вважає, що голова Львівської обласної військової адміністрації був позбавлений можливості здійснити його розгляд. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . 13.06.2025 р. позивач через Урядовий контактний центр (Урядова "гаряча лінія" 1545) звернувся до Львівської обласної військової адміністрації зі скаргою №УМ-18944780 стосовно припинення вибіркового надавання особам з інвалідності внаслідок війни ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичних виробів, тощо та усунути умови, які сприяли та сприяють вибірковому наданню особам з інвалідністю внаслідок війни ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичних виробів та допоміжних засобів реабілітації у Львівській області. До звернення долучено копію посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни. На вказане звернення позивач отримав відповідь від 24.06.2025 р. за підписом директора департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації Наталії Літвінської, відповідно до якої Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації (далі департамент) розглянув звернення на урядову «гарячу лінію» від 13.06.2025 р. № УМ-18944780, зареєстроване в департаменті № 100.31-980/0/25 від 14.06.2025 р. та повідомив, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани та особи з інвалідністю внаслідок війни мають право, зокрема, на безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів. Станом на 24.06.2025 р. до департаменту не надходили звернення зі скаргами від громадян цих категорій населення про позбавлення їх озвучених пільг в закладах охорони здоров`я Львівської області. У випадку наявності фактів та доказів щодо безпідставної відмови чи вибіркового надання пільг особам з інвалідністю внаслідок війни в закладах охорони здоров`я Львівської області, просимо повідомити про це департамент для вжиття відповідних заходів реагування. У разі незгоди з наданою відповіддю, маєте право оскаржити її у встановленому законодавством порядку. Позивач, посилаючись на неналежний розгляд його скарги, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належним розглядом звернення позивача від 13.06.2025 р. УМ-18944780, як особи інвалідністю внаслідок війни, мало бути розглянуто першим керівником Львівської обласної військової адміністрації особисто, а не директором департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, тому скарга позивача розглянута не у спосіб, визначений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян». Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм ст. 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 р. № 393/96 (в подальшому - Закон № 393/96). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно ст. 3 Закону № 393/96, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до ст. 4 Закону № 393/96, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Статтею 5 Закону № 393/96 визначено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 393/96, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Судовим розглядом встановлено, що предметом розгляду даної справи є правомірність надання відповідачем відповіді від 13.06.2025 р. № УМ-18944780 за підписом директора департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації Наталії Літвінської. При цьому, позивачем не оскаржується зміст наданої відповіді, однак позивач вказує, що така відповідь надана не уповноваженою особою. Відповідно до ст. 16 Закону № 393/96, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто. Статтею 19 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Таким чином, аналізуючи наведені норми Закону № 393/96, суд апеляційної інстанції зазначає, що скарги осіб з інвалідністю внаслідок війни, яка відповідає вимогам Закону №393/96 повинна бути прийнята, всебічно та повно розглянута особисто першим керівником державного органу, до якого вона подана. Як вказав Конституційний Суд України, з огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров`я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов`язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги (абзац десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другого сенату) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019). Одним із проявів такої поваги з боку держави до осіб, які отримали інвалідність внаслідок війни, є передбачена ч. 2 ст. 15 Закону № 393/96-ВР гарантія розгляду їхніх заяв (клопотань) особисто першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Судовим розглядом встановлено, що позивач 13.06.2025 р. звернувся через Урядовий контактний центр (Урядова "гаряча лінія" 1545) до Львівської обласної військової адміністрації зі скаргою №УМ-18944780 від 13.06.2025 р. До вказаної скарги позивач додав копію посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни серії НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною відміткою в кінці тексту документу та позначкою про прикріплені до нього файли. У відповідь на звернення позивача від 13.06.2025 р. Департаментом охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації надано лист від 24.06.2025 р. №100.31-1053/0/2-25 за підписом директора департаменту Наталія Літвінська. Тому, оскільки позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни, він має право на особистий розгляд його скарги першими керівниками органів державної влади. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач допустив неналежний розгляд скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 р., оскільки така скарга розглянута не першим керівником державного органу, що є порушенням наведених вище вимог ч. 2 ст. 16 Закону № 393/96, відповідно до яких пропозиції (зауваження), зокрема, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів особисто. Суд апеляційної інстанції не приймає посилання відповідача на те, що до Львівської обласної державної адміністрації скарга позивача не надходила, а скерована Львівським обласним контактним центром на розгляд до Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, що є окремою юридичною особою, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено, що скарга позивача від 13.06.2025 р. №УМ-18944780 адресована Львівській обласній військовій адміністрації, що підтверджується змістом скарги та зазначеного адресата при його поданні через Урядовий портал. Крім того, зазначене підтверджується і реєстраційною карткою звернення ОСОБА_1 . Подання звернення через Урядовий портал не змінює адресата звернення та не впливає на юридичну природу такого звернення, оскільки Урядовий портал є виключно технічним засобом реалізації конституційного права на звернення, а не окремим суб`єктом владних повноважень чи самостійним адресатом звернень. Таким чином, скарга, подана через Урядовий портал і адресована Львівській обласній військовій адміністрації, вважається такою, що надійшла саме до цього органу, незалежно від особливостей внутрішньої реєстрації чи автоматичного розподілу між структурними підрозділами. Суд апеляційної інстанції зазначає, що внутрішній порядок документообігу, маршрутизації звернень або визначення виконавця звернення є виключно сферою відповідальності самого органу влади та не може покладатися на заявника і не може впливати на обсяг його прав. Неналежна організація внутрішнього розподілу звернень не може бути підставою для звільнення органу від виконання покладених на нього законом обов`язків. Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, навіть за умови наявності статусу окремої юридичної особи публічного права, не є самостійним суб`єктом владних повноважень у відносинах розгляду скарг, адресованих Львівській обласній державній адміністрації. Таке управління діє в системі Львівської обласної військової адміністрації, від її імені та в межах делегованих повноважень, і не може підміняти собою керівника органу, на якого законом прямо покладено обов`язок розгляду відповідної категорії скарг, заяв, звернень. Отже, розгляд скарги позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни, Департаментом охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації є розглядом скарги неуповноваженою посадовою особою, що свідчить про порушення встановленого законом порядку та компетенції. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що звернення позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни розглянуто не у спосіб, визначений вимогами ч. 2 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян». Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дії Львівської обласної військової адміністрації щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 13.06.2025 р. № УМ-18944780 з порушенням вимог ч. 2 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян»; зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.06.2025 р. № УМ-18944780 з дотриманням вимог ч. 2 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян». Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівської обласної військової адміністрації залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 по справі № 520/30635/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич