Постанова 4851 № 520/5428/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2025 р. Справа № 520/5428/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 року (ухвалене суддею Григоровим Д.В.) в справі № 520/5428/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів в сумі 78642,98 грн. у зв`язку порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 08.05.2022 р., відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів в сумі 78642,98 грн. у зв`язку порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 08.05.2022 р., відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та з 08.05.2022 р. був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.05.2022 р. №129. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 р. в справі № 520/21075/24, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 08.05.2022 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", станом на 01.01.2020 р., з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", станом на 01.01.2021 року, з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", станом на 01.01.2022 р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше сплачених сум. Відповідачем було виконано вищевказане рішення 11.02.2025 р., а саме: перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 78642,98 грн., що підтверджується копією виписки надходжень грошових сум від 28.02.2025 р. Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 08.05.2022 р. є протиправною. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (в подальшому - Закон № 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст. 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: -пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно із ст. 6 Закону № 2050-III, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Відповідно до п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення). Згідно із п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами для виплати суми компенсації у справі, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Отже, норми Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації. Таким чином, ст. ст. 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 встановлено, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - Військової частини НОМЕР_1 ) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення. Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 р. в справі 420/7633/20, від 09.08.2022 р. в справі № 460/4765/20, від 02.04.2024 р. в справі 560/8194/20. Судовим розглядом встановлено, що позивачу на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 р. в справі № 520/21075/24, відповідачем 11.02.2025 р. нараховано та виплачено ОСОБА_1 у повному обсязі грошове забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 08.05.2022 р. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі сум грошового забезпечення, дає ОСОБА_1 право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний здійснити нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період з 29.01.2020 р. по 08.05.2022 р., право на які визначено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 р. в справі № 520/21075/24. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 по справі № 520/5428/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський