Постанова 4873 № 920/656/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" грудня 2025 р. Справа№ 920/656/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Мальченко А.О. Тищенко А.І. при секретарі судового засідання Нечасний О.Л. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.12.2025 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Окружної прокуратури міста Суми на ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 (повний текст підписано 13.08.2025) у справі №920/656/23 (суддя Заєць С.В.) за позовом Виконувача обов`язків керівника Окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сумської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Агро 2022" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Дочірнє агролісогосподарське підприємство «Миколаївський агролісгосп» за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки ВСТАНОВИВ: 19.06.2023 прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Агро 2022" (код ЄДРПОУ 44468526) на користь держави в особі Сумської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 14005581) земельну ділянку з кадастровим номером 5924782200:04:002:0546, що знаходиться за межами населених пунктів Сумської міської територіальної громади. А також просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Агро 2022" (код ЄДРПОУ 44468526) на користь прокуратури Сумської області (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2684 грн судового збору, сплаченого за пред`явлення цього позову. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 20.06.2023 відкрито провадження у справі № 920/656/23 та призначено підготовче засідання. Залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №920/656/23 позов прокурора залишено без розгляду. Залишаючи позов прокурора без розгляду, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором не виконано вимоги ухвали від 05.08.2025 щодо надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову. Частиною 11 ст. 176 ГПК України закріплено граничний строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали та не може бути продовжений судом в порядку ч. 2 ст. 119 ГПК України, оскільки його максимальна межа визначена ГПК України. Враховуючи те, що ухвалою суду 05.08.2025 встановлений максимальний строк, передбачений ГПК України для усунення недоліків, то такий строк сплив 12.08.2025. Суд зобов`язав прокурора здійснити передбачені Законом №4292-ІХ дії з метою забезпечення подальшого справедливого вирішення спору з дотриманням вимог Закону. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, прокурор 21.08.2025 звернувся до суду з апеляційною скаргою (документ сформовано в системі «Електронний суд» 21.08.2025), в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 позовну заяву прокурора залишено без розгляду на підставі п. 8 ч.1 ст. 226 ГПК України у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції послався на те, що 09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон України № 4292-IX), яким доповнено ст. 164 ГПК України частиною шостою такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви» Апелянт посилається на те, що станом на дату звернення з позовом до суду діяла редакція ст. 164 ГПК України, що складалася з п`яти частин, якою визначено перелік документів, що додаються до позовної заяви. Також, скаржник зазначає, що питання добросовісності чи недобросовісності набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. Таким чином, у випадку встановлення обставин недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України, а у разі встановлення обставин добросовісності - відмовляє у задоволенні позову, застосовуючи ч. 5 ст. 390 ЦК України, з огляду на невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/656/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою керівника Окружної прокуратури міста Суми на ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №920/656/23. Матеріали справи №920/656/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі №920/656/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Окружної прокуратури міста Суми на ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №920/656/23, розгляд справи призначено на 13.10.2025. 13.10.2025 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці. Після виходу судді Мальченко А.О. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 розгляд справи №920/656/23 призначено на 03.11.2025. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 розгляд справи №920/656/23 відкладено на 08.12.2025. Під час апеляційного провадження до справи від відповідача отримано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Явка представників сторін Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав викладених у апеляційній скарзі, оскаржувану ухвалу просив скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Позивач, відповідач та треті особи в судове засідання апеляційної інстанції 08.12.2025 не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини їх неявки суду не відомі. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача, відповідача та третіх осіб обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні 08.12.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 05.08.2025 позовну заяву (вх.№2197) залишено без руху; прокурору надано строк для усунення недоліків позовної заяви - упродовж 5 (п`яти) днів з дня оголошення даної ухвали та зазначено спосіб усунення недоліків позовної заяви - шляхом подання до суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову. Відповідно до довідки про доставку електронного листа ухвалу Господарського суду Сумської області від 05.08.2025 про залишення позовної заяви без руху по справі №920/656/23 було доставлено одержувачу - Окружній прокуратурі міста Суми в її електронний кабінет - 06.08.2025, 17:26. 08.08.2025 через систему «Електронний суд» керівником Окружної прокуратури міста Суми надано до суду заяву (вх.№3754) про усунення недоліків, у якій викладено письмові пояснення щодо виконання ухвали суду від 05.08.2025. Зі змісту вказаних вище пояснень слідує, що прокурор заперечує про наявність недоліків позовної заяви, які зазначені судом в ухвалі від 05.08.2025 та вважає, що наявні підстави для продовження розгляду справи №920/656/23. За висновками суду першої інстанції, на день постановлення даної ухвали, прокурором не виконано вимоги ухвали від 05.08.2025 щодо надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову. Інших клопотань чи заяв про усунення недоліків від прокурора не надходило. Частиною 11 ст. 176 ГПК України закріплено граничний строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали та не може бути продовжений судом в порядку ч. 2 ст. 119 ГПК України, оскільки його максимальна межа визначена ГПК України. Враховуючи те, що ухвалою суду 05.08.2025 встановлений максимальний строк, передбачений ГПК України для усунення недоліків, то такий строк сплив 12.08.2025. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «ФПК «ГРОСС» проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «Гержик проти України») суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 ГПК України. Конвенція в першу чергу також гарантує «процесуальну» справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103). З огляду на практику ЄСПЛ, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства, а рішення суду не буде відповідати критеріям законності. Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження. Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30). Крім того, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022 та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який на даний час продовжено. 02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану. Так, згідно з пунктами 5 рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через засідання до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя; справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження. Враховуючи вищевикладене, справа розглядається колегією суддів в розумний строк. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 05.08.2025 позовну заяву залишено без руху; прокурору надано строк для усунення недоліків позовної заяви - упродовж п`яти днів з дня оголошення даної ухвали та зазначено спосіб усунення недоліків позовної заяви - шляхом подання до суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову. Відповідно до довідки про доставку електронного листа ухвалу Господарського суду Сумської області від 05.08.2025 про залишення позовної заяви без руху по справі №920/656/23 було доставлено одержувачу - Окружній прокуратурі міста Суми в її електронний кабінет - 06.08.2025, 17:26. 08.08.2025 через систему «Електронний суд» керівником Окружної прокуратури міста Суми надано до суду заяву (вх.№3754) про усунення недоліків, у якій викладено письмові пояснення щодо виконання ухвали суду від 05.08.2025. Суд першої інстанції дослідив, що прокурор заперечує про наявність недоліків позовної заяви, які зазначені судом в ухвалі від 05.08.2025 та вважає, що наявні підстави для продовження розгляду справи №920/656/23. Отже станом на день постановлення даної ухвали, прокурором не виконано вимоги ухвали від 05.08.2025 щодо надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову. Інших клопотань чи заяв про усунення недоліків від прокурора не надходило. Враховуючи те, що ухвалою місцевого господарського суду від 05.08.2025 встановлений максимальний строк, передбачений ГПК України для усунення недоліків, то такий строк сплив 12.08.2025. На думку місцевого господарського суду, він обґрунтовано зобов`язав прокурора здійснити передбачені Законом №4292-ІХ дії з метою забезпечення подальшого справедливого вирішення спору з дотриманням вимог Закону. З системного аналізу вказаних норм закону №4292-ІХ, які мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Відтак суд першої інстанції, відповідно до приписів Закону №4292-ІХ, очікує від учасників справи вчинення обов`язкових дій, спрямованих виключно на забезпечення дотримання порядку розгляду справи та ефективного захисту порушених прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави за наслідками її розгляду. Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне. 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача» № №4292-IX від 12.03.2025, яким, зокрема, внесено зміни до ст.ст. 164, 174, 238 ГПК України, а також до ст.ст. 388, 390, 391 ЦК України, якими передбачено нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі обов`язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду. Так, статтю 164 ГПК України доповнено частиною шостою такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Частину 2 статті 174 ГПК України доповнено абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму». Законом №4292-ІХ також доповнено статтю 390 ЦК України частиною п`ятою наступного змісту: «

5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Законом №4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу». Як вбачається з матеріалів даної справи, позовна заява подана прокурором до набрання чинності Законом №4292-ІХ, а тому остання не містить доказів внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду. Як вказує прокурор, у даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та позовної заяви, ТОВ «Суми- Агро 2022» набуло у власність спірну земельну ділянку як внесок до статутного капіталу, що не є відплатним правочином. Такий спосіб передачі майна не супроводжується зустрічним майновим наданням, а тому виключає кваліфікацію як відплатного набуття. Крім того, оспорювана земельна ділянка розташована на землях, що використовуються для ведення лісового господарства, і накладається на територію, передану у користування СДАП «Сумський агролісгосп». У зв`язку з цим відповідач, виявивши мінімальну обачність, міг і повинен був знати про обмеження щодо правового статусу такої землі. Окрім цього, як встановлено у преюдиційному рішенні від 11.04.2019 у справі № 587/465/17 (постановою Верховного Суду від 29.12.2022 залишено без змін) земельна ділянка з кадастровим номером 5924782200:04:002:0546, повністю накладається на площі земельних ділянок, переданих у користування СДАП «Сумський агролісгосп». Відповідач, отримуючи у власність спірну земельну ділянку, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Аналогічні правові висновки щодо кваліфікації набувача як недобросовісного викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18). Таким чином, відповідач, хоча й не володів безпосередньою інформацією, проте мав об`єктивну можливість знати, що спірна земельна ділянка є землями державної власності, які не можуть передаватись без згоди їх постійних користувачів, у зв`язку з чим він не є добросовісним набувачем. Як вказує прокурор, за відсутності ознак відплатності набуття та при наявності обставин, які свідчать про недобросовісність набувача, положення Закону № 4292-ІХ про обов`язковість компенсації не можуть бути застосовані до даних правовідносин. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність. Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У ч. ч. 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також на захист інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною; обраний позивачем спосіб захисту є концентрованим виразом тієї міри державного примусу, за допомогою якої досягається бажаний правовий результат і нівелюються наслідки порушення. У цьому контексті господарське судочинство, керуючись принципом верховенства права та процесуальної економії, передбачає відкриття провадження за відсутності підстав для залишення без руху/повернення або відмови протягом п`яти днів з дня надходження заяви (ст. 176 ГПК), що окреслює межі перевірки на стартовій стадії. Із системного аналізу вищевказаних норм Закону №4292-ІХ випливає, що внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду є умовою ухвалення рішення по суті саме у справах про витребування від добросовісного набувача і не встановлює універсальної процесуальної умови прийняття позовної заяви та відкриття провадження у будь-якому віндикаційному позові. Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, це є виключним правом позивача. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 22.02.2024 у справі № 990/150/23) суд на підготовчій стадії перевіряє лише процесуальну належність звернення, а не підміняє волевиявлення позивача іншим способом захисту. Засадничі принципи права мають імперативний характер, коли прямо закріплені в законі. Верховенство права (ст. 8 Конституції України) та принцип диспозитивності (ст. 14 ГПК України) зобов`язують суд розглядати справу лише за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі поданих доказів, сприяючи реалізації процесуальних прав сторін, але зберігаючи об`єктивність та неупередженість. Велика Палата Верховного Суду підкреслила (постанова від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)), що сам позивач визначає, які позовні вимоги заявляти; суд позбавлений можливості формулювати їх замість позивача чи відмовляти у розгляді лише з формальних міркувань, якщо заявлено потенційно ефективний спосіб захисту. Інакше це призводить до необґрунтованого затягування вирішення спору. Водночас на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію встановленим під час розгляду фактам і застосувати належні норми матеріального права, не змінюючи предмета позову та обраного способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Якщо суд дійде висновку, що до спірних відносин підлягають застосуванню інші норми, це питання вирішується при розгляді по суті, а не на стадії відкриття провадження. Таким чином, підсумовуючи наведене, колегія суддів зауважує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду послідовно виходить із того, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як перевірка належності відповідачів і обґрунтованості вимог - обов`язок суду під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження; на підготовчій стадії суд перевіряє формальну відповідність заяви закону, не нав`язуючи іншого способу захисту. Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони; саме так її тлумачено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14. Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що не є добросовісною особа, яка знала або мала знати про набуття майна всупереч закону (постанова від 22.06.2021 у справі № 200/606/18). У контексті набуття права власності на нерухоме майно «недобросовісність» означає, зокрема, ігнорування очевидних ознак незаконності або невиявлення розумної обачності щодо правомірності набуття. Підстави набуття права власності визначає ст. 328 ЦК України (договір, закон, рішення суду тощо). Спеціальні правила віндикації встановлені статтями 387, 388 ЦК України: якщо майно вибуло поза волею власника воно може бути витребуване навіть від добросовісного набувача; якщо ж майно вибуло за волею власника його можна витребувати лише від недобросовісного набувача. Отже, добросовісність є юридично значущою умовою збереження права за набувачем і, відповідно, предметом доказування у спорі про витребування. Тягар доведення добросовісності набуття покладається на набувача. Велика Палата Верховного Суду (постанова від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц) прямо зазначила: саме набувач має довести, що він не знав і не міг знати, що майно відчужено особою без належних повноважень; при цьому наявність у Державному реєстрі речових прав записів про арешт/заборону відчуження, інформації в ЄДРСР про судовий спір щодо цього майна тощо виключає добросовісність або принаймні вимагає від покупця підвищеної обачності. Як свідчать матеріали справи, прокурор звернувся з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) у ТОВ «Суми-Агро 2022», при цьому прокурором було вказано, що добросовісність набувача заперечується. Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор звернувся з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, оспорюючи добросовісність набувача. Відтак питання про застосування механізму ч. 5 ст. 390 ЦК (попередній депозит і компенсація добросовісному набувачеві) може постати лише у разі встановлення судом добросовісності відповідача під час розгляду справи по суті та на етапі ухвалення рішення, але не як передумова допуску позову до розгляду. Нав`язування позивачу іншого підходу чи інструменту захисту на стартовій стадії суперечить принципу диспозитивності, межам ст. 176 ГПК і стандарту доступу до правосуддя, з огляду на що висновки суду першої інстанції у цій частині є передчасними. Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вимога ч. 6 ст. 164 ГПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України), і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 174 ГПК України, оскільки системний аналіз ч. 6 ст. 164 та ч. 2 ст. 174 ГПК України у взаємозв`язку з ч. 5 ст. 390 ЦК України свідчить, що внесення вартості майна на депозит суду є умовою постановлення рішення по суті у справах про витребування від добросовісного набувача, а не універсальною процесуальною умовою прийняття позовної заяви на стадії прийняття позову. Натомість у цій справі суд першої інстанції перетворив вимогу про внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду на передумову доступу до правосуддя, що суперечить приписам процесуального закону і фактично зміщує межі стадій розгляду. Посилання місцевого суду на Прикінцеві та перехідні положення Закону №4292-ІХ не змінює цього висновку. Перехідні норми не встановлюють безумовної вимоги внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду в усіх віндикаційних справах і не наділяють суд повноваженнями створювати кваліфікаційну умову для відкриття провадження на стадії прийняття заяви; вони застосовні у вузькій ситуації витребування від добросовісного набувача і розкриваються через механізм ч. 5 ст. 390 ЦК саме під час постановлення рішення. Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна. Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21). Аналізуючи аргументи сторін, що викладені в апеляційній скарзі та відзиві, колегія суддів наголошує, що обставини добросовісності/недобросовісності набувача досліджуватимуться та встановлюватимуться судом безпосередньо під час розгляду справи по суті. Колегія суддів зазначає, що в разі якщо суд встановить добросовісність набувача, та незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок, суд першої інстанції, з урахуванням зворотної дії в часі вищенаведеного закону, має право відмовити в задоволенні позову прокурору про витребування на користь держави земельних ділянок, який не забезпечив захист прав добросовісних набувачів, шляхом внесення на депозит суду вартості земельних ділянок, які просить витребувати. Разом з тим залишення без розгляду позову, який був поданий у відповідності з діючими процесуальними нормами на час подачі такого позову є порушенням права позивача на доступ до суду, такий позов має бути розглянутий по суті на підставі поданих сторонами доказів та з урахуванням перехідних положень Закону № 4292-ІХ. Окремо колегія суддів зауважує на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2025 по справі № 127/8274/24, де вказано, що: - обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню; - у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються; - питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29). З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційну скаргу керівника Окружної прокуратури міста Суми на ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №920/656/23 слід задовольнити,ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №920/656/23 скасувати, а матеріали справи №920/656/23 повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Розподіл судових витрат Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України), а понесені судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті судом першої інстанції. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу керівника Окружної прокуратури міста Суми на ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №920/656/23 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №920/656/23 скасувати.

3. Матеріали справи №920/656/23 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови підписано 28.05.2026. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.О. Мальченко А.І. Тищенко