Постанова 4852 № 160/27996/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/27996/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 року (головуючий суддя Сліпець Н.Є.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , 29.09.2025 року звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні; - стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 238 708,17 грн. В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходила службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та була звільнена наказом від 25.08.2021 № 323 з 26.08.2021 року. На виконання рішення суду у справі №160/6949/25, відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення на суму 151143,27 грн тільки 26.08.2025 року. Зважаючи на виявлену затримку у виплаті, позивач звернувся до ГУ ДСНС з проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні. Однак, відповідач надав письмову відмову, посилаючись на відсутність правових підстав для вчинення означених дій, що і стало безпосередньою причиною звернення позивача до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 151 143,27 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Так, рішення суду про виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем виконано вчасно, отже відсутні підстави для компенсації втрати частини доходів. Вважає, що ст. 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Також, виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичної виплати не може перевищувати 6 місяців. Вказує, що на виконання рішення суду відповідач добровільно нарахував і виплатив позивачці кошти. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , проходила службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та була звільнена наказом від 25.08.2021 № 323 з 26.08.2021 року. Не отримавши своєчасно розрахунок при звільненні із органів ГУ ДСНС, позивач звернувся до суду із відповідною позовною заявою. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №160/6949/25 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії: - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2019 року у належному та повному обсязі; - зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44: з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум за січень 2016 травень 2017; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 у фіксованому обсязі на рівні 80 914,88 гривень 88 копійок, за вирахуванням раніше сплачених сум за грудень 2018 грудень 2019. На виконання вказаного рішення суду (Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №160/6949/25), відповідачем було нараховано та виплачено позивачу суму коштів в розмірі 151 143,27 грн, що підтверджується скріншотом з мобільного банкінгу про надходження коштів від 26.08.2025 о 10:56. Водночас, при виплаті перерахованої індексації грошового забезпечення, на думку позивача, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналіз вищенаведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата роботодавцем належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто відповідальність за порушення вимог законодавства про працю може бути покладена виключно на роботодавця, який здійснює нарахування та виплату належних працівникові суми при звільненні. Матеріалами справи підтверджується, що позивача було звільнено з військової служби 26.08.2021. Спірні правовідносини щодо розміру індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 31.12.2019 були вирішені при ухваленні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 по справі №160/6949/25. При цьому, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 р. в адміністративній справі №160/6949/25 набуло законної сили 24.02.2026 р. Натомість, іще до набрання рішенням суду законної сили відповідачем було здійснено остаточний розрахунок з позивачем, а саме 26.08.2025 в розмірі 151 143,27грн. Тобто до набрання законної сили рішенням у справі №160/6949/25 відповідач самостійно у добровільному порядку здійснив розрахунок з позивачем. Вказане дає підстави для висновку, що відповідач не допустив порушення будь яких строків щодо виплати позивачу, оскільки до набрання рішенням законної сили здійснив відповідні виплати. Отже остаточний розрахунок з позивачем було здійснено відповідачем невідкладно після усунення спору щодо відповідних виплат. Як наслідок, позов не підлягає задоволенню оскільки матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №160/6949/25 відповідачем (без зволікань та да набрання законної сили вказаним рішенням суду) було нараховано та виплачено позивачу суму коштів в розмірі 151 143,27 грн, що підтверджується скріншотом з мобільного банкінгу про надходження коштів від 26.08.2025 о 10:56. Суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи та припустився помилкового висновку про можливість часткового задоволення позову. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Вищезазначене є мотивом для врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини спростовують доводи, що викладені позивачем. Доводи апеляційної скарги відповідача спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування. Керуючись 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 року скасувати. Прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 27.04.2026 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко