Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/9487/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3025/24 Справа № 204/9487/23 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун Ольга Валентинівна на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя першої інстанції Дубіжанська Т.О.), В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2021 року по 01 січня 2023 року, з урахуванням співмірності, в розмірі 70000,00 грн. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального права та без належного дослідження матеріалів справи. Скарга мотивована тим, що внаслідок порушення вчиненого відповідачем, яке полягає у затримці розрахунку при звільненні, у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, за період з 21 січня 2021 року по 17 липня 2022 року, без обмеження будь-яким строком, з 18 липня 2022 року по 01 січня 2023 року, з урахуванням 6 місячного строку. Представник ОСОБА_3 ОСОБА_2 просила рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 70000 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму(3028 х 100 = 302800), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07.03.2018 року по 22.01.2020 року працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське». Звільнений 22.01.2020 року згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. За період роботи на підприємстві відповідача у Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» перед ОСОБА_1 виникла заборгованість по заробітній платі, яка у день звільнення ОСОБА_1 виплачена не була, у зв`язку з чим у 2020 році позивач звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Вищевказані обставини були встановлені у рішенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2021 року по справі № 235/7497/20 (а.с. 11-12), яке набрало законної сили. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2021 року по справі № 235/7497/20 було частково задоволено позовну заяву та стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 52 931,03 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування сум податків і зборів, в розмірі 40042,35 грн. Рішення суду відповідачем було виконано лише 31 травня 2023 року, сплачено 92 973,389 грн. на користь ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 31 травня 2023 року № 1999 (а.с. 6). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 70 000 грн. (за період з 21.01.2021 року по 01.01.2023 року ). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки з ТОВ «Крснолиманське» на користь ОСОБА_4 вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Таким чином статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Така правова позиція викладена в постановіВеликої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2021 року по справі № 235/7497/20 було частково задоволено позовну заяву та стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 52 931,03 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування сум податків і зборів, в розмірі 40042,35 грн. Рішення суду відповідачем було виконано лише 31 травня 2023 року, сплачено 92 973,389 грн. на користь ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 31 травня 2023 року № 1999 (а.с. 6). У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2021 року по справі № 235/7497/20, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі при звільненні за період з 21 січня 2021 року по 01 січня 2023 року. Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач вважає порушеним своє право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. Водночас суд першої інстанції неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково відмовив в задоволенні позовних вимог. Встановлено, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2021 року по справі № 235/7497/20 було частково задоволено позовну заяву та стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 52 931,03 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування сум податків і зборів, в розмірі 40042,35 грн., при цьому судом було встановлено, що середньоденний заробіток позивача на день звільнення склав 1483,05 грн.. Визначена судом сума ніким не оспорювалась. Рішення суду відповідачем було виконано лише 31 травня 2023 року,тобто фактично розрахунок з позивачем проведено 31 травня 2023 року. Законом від 01 липня 2022 року до статті 117 КЗпП України були внесені зміни, з урахуванням яких передбачалася у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Ураховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної компенсації. За таких обставин позивач має право на стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку з моменту ухвалення судового рішення до фактичного розрахунку, а з 01.07.2022 року за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Тобто період затримки, за який позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку складає з 20 січня 2021 року по 01 липня 2022 року та 6 місяців з 01 липня 2022 року по 31 січня 2023 року. Середньоденний заробіток позивача на день звільнення склав 1153,89 грн., зазначена сума ніким не оспорюється. Звертаючись з позовом, позивач вказував, що сума заборгованості по середньому заробітку за час затримки при звільненні складає 720762 грн. 30 коп. із розрахунку 486 робочих днів х 1483,05 грн., однак з урахуванням співмірності просив стягнути 70000 грн. Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Отже, при прийнятті рішення у справі необхідно дотримуватися принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, з чим була пов`язана тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення з вимогою про виплату належної йому суми. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 620/3095/20. За встановлених обставин колегія суддів вважає, оскільки позивач просив стягнути суму середнього заробітку з урахуванням співмірності у розмірі 70000 грн., такі вимоги підлягають задоволенню з дотриманням принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, що тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника пов`язана з специфікою роботи підприємства вугільної промисловості та її фінансовим станом. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За встановлених обставин є підстави для задоволення апеляційної скарги, оскільки при ухваленні судового рішення судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням в справі нового рішення про задоволення позовних вимог та стягненню з відповідача на користь позивача 70000 грн.. Відповідно до положень частини першої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, підлягає стягненню з ТОВ «Краснолиманке» на користь позивача сплачений останнім судовий збір у розмірі 2361,92 грн. Керуючись статтями 141,367,374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун Ольга Валентинівна задовольнити. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 січня 2021 року по 31 січня 2023 року в сумі 70000(сімдесят тисяч) грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2361 грн. 92 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: