Постанова 4855 № 580/2394/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2394/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 971220160044 від 05.02.2025 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 30.01.2025 року, пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського районну Черкаської області, № 869/02-19 від 15.11.2024, № 885/02-19 від 25.11.2024, № 884/02-19 від 25.11.2024, № 883/02-19 від 25.11.2024, № 882/02-19 від 25.11.2024, № 881/02-19 від 25.11.2024. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 971220160044 від 05.02.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2025 про перехід на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору через неефективний захист прав позивача. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 26 травня 2026 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 30.01.2025 позивач звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про перехід на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, за наслідками розгляду якої Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення про відмову № 971220160044 від 05.02.2025, зазначивши, що довідки від 25.11.2024 № 881/02-19, № 882/02-19, № 883/02-19, № 884/02-19 та № 885/02-19 не відповідають вимогам Постанови КМУ від 14.09.2016 №

622. За результатами розгляду ЕПС встановлено, що згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 30.05.1988 ОСОБА_1 працювала на державній службі з 29.11.1995 до 04.07.2001. З 05.07.2001 до 28.03.2014 працювала на посадах в органах місцевого самоврядування, час перебування на яких не зараховується до стажу державної служби, у зв`язку із чим зазначило про відсутність права на призначення пенсії відповідно Закону України "Про державну службу". Вважаючи вказане рішення відповідача про відмову у здійсненні переведення на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Згідно п. 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до пункту 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII) для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV (60 років), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Мінімальний розмір страхового стажу для жінок становить 30 років (частина перша статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Таким чином, право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII мають право, зокрема, жінки, які досягли 60 років та мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку, а також загальний страховий стаж 30 років. З матеріалів справи вбачається, що 30.01.2025 позивач звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про перехід на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, за наслідками розгляду якої Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення про відмову № 971220160044 від 05.02.2025, зазначивши, що довідки від 25.11.2024 № 881/02-19, № 882/02-19, № 883/02-19, № 884/02-19 та № 885/02-19 не відповідають вимогам Постанови КМУ від 14.09.2016 №

622. За результатами розгляду ЕПС встановлено, що згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 30.05.1988 ОСОБА_1 працювала на державній службі з 29.11.1995 до 04.07.2001. З 05.07.2001 до 28.03.2014 працювала на посадах в органах місцевого самоврядування, час перебування на яких не зараховується до стажу державної служби, у зв`язку із чим зазначило про відсутність права на призначення пенсії відповідно Закону України "Про державну службу". Під час надання оцінки вказаним підставам для відмови позивачу у переведенні на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", колегія суддів зазначає таке. Згідно з пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (була чинною до 01.05.2016) до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25.03.2016, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Згідно з приписами статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" до сьомої категорії відносяться посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад. Матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 07.05.2001 до 28.03.2014 працювала на посаді спеціаліста 2 категорії у Байбузівській сільській раді, тобто на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", тому зазначений період роботи підлягає зарахуванню до стажу державної служби позивача. За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області у частині незарахування періоду з 07.05.2001 до 28.03.2014 до стажу державної служби позивача є протиправним. Щодо періоду роботи у відділеннях Ощадбанку СРСР з 11.08.1981 до 07.05.1988, колегія суддів зазначає наступне. Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_3 позивач у період з 11.08.1981 до 07.05.1988 працювала контролером сберкаси № 8224/015 та старшим контролером філії № 015 Черкаського відділення Ощадбанку СРСР № 8224. Відповідно до пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, Республіканського банку Криму, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України. У додатку до Порядку обчислення стажу державної служби міститься Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби. У вказаному Переліку, зокрема, наявні такі установи: Держбанк СРСР, Зовнішекономбанк СРСР, Будбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР, їх республіканські банки (контори), крайові, обласні (міські) управління, а також міські і районні відділення. Разом з тим, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області не містить жодного правового обґрунтування щодо не врахування вказаного періоду роботи до стажу державної служби позивача. Крім того, посилання у рішенні про те, що довідки від 25.11.2024 № 881/02-19, № 882/02-19, № 883/02-19, № 884/02-19 та № 885/02-19 не відповідають вимогам Постанови КМУ від 14.09.2016 № 622 також жодним чином не обґрунтовані. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, які висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених Головним управлінням Пенсійного фонду в Харківській області в основу рішення № 971220160044 від 05.02.2025 на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України колегія суддів констатує, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки у рішенні не визначено жодного правового обґрунтування щодо врахування періоду роботи у відділеннях Ощадбанку СРСР до стажу державної служби позивача та обставин невідповідності довідок від 25.11.2024 № 881/02-19, № 882/02-19, № 883/02-19, № 884/02-19 та № 885/02-19 вимогам Постанови КМУ від 14.09.2016 №

622. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування, у зв`язку із чим є за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 971220160044 від 05.02.2025. Також, колегія суддів звертає увагу, що задоволення позовних вимог, шляхом зобов`язання повторно розглянути заяву позивача від 30.01.2025 про перехід на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення не є ефективним захистом прав позивача у розумінні приписів КАС України, адже фактично спрямовує спір з цими правовідносинами на нове коло із тим самим наслідком, адже відповідач вже висловив позицію про відсутність права на призначення пенсії відповідно Закону України "Про державну службу". Ефективний захист прав позивача досягається, шляхом обрання належного та ефективного способу захисту, передбаченого законом або договором, а в разі потреби - такого, що не суперечить закону, але відповідає інтересам позивача. Отже, вимоги апелянта є обґрунтованими та підлягають задоволенню, саме шляхом зобов`язання відповідача призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 30.01.2025 року, пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського районну Черкаської області, № 869/02-19 від 15.11.2024, № 885/02-19 від 25.11.2024, № 884/02-19 від 25.11.2024, № 883/02-19 від 25.11.2024, № 882/02-19 від 25.11.2024, № 881/02-19 від 25.11.2024. За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Підсумовуючи, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини наявності правових підстав для призначення пенсії позивача, здійснення нарахування та виплати, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення. У відповідності до ст. 317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю та ухвалює нове судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з недодержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято судове рішення з недодержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимог задоволенню. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 971220160044 від 05.02.2025 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 30.01.2025 року, пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського районну Черкаської області, № 869/02-19 від 15.11.2024, № 885/02-19 від 25.11.2024, № 884/02-19 від 25.11.2024, № 883/02-19 від 25.11.2024, № 882/02-19 від 25.11.2024, № 881/02-19 від 25.11.2024. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.