Постанова 4815 № 569/12164/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 року м. Рівне Справа № 569/12164/25 Провадження № 22-ц/4815/816/26 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Бучко Т.М. Рішення суду першої інстанції (скороченим текстом) ухвалено: 16 січня 2026 року у м. Рівне Рівненської області без фіксування судового засідання технічними засобами Повний текст рішення складено: 23 січня 2026 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" адвоката Якимчук Ольги Михайлівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" про захист прав споживача і стягнення переплати за послуги з постачання природного газу, в с т а н о в и в: У червні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" (далі ТОВ "Рівнегаз Збут" або товариство) про захист парв споживача і стягнення 7 273, 83 гривні переплати за послуги з постачання природного газу. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що вона є споживачем природного газу, постачання якого здійснювалось відповідачем до будинку АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 . З 01 травня 2022 року всіх побутових споживачів ТОВ «Рівнегаз Збут» переведено до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Внаслідок неналежного упорядкування споживачів переведено минулою датою та, зважаючи на відсутність будь-якої інформації про такі дії з боку державних органів, товариство продовжувало по 08 червня 2022 року постачати природний газ, а споживачі й надалі проводили оплату за надані послуги. В зв`язку з цим у неї виникла переплата за спожитий газ у розмірі 7 273,83 гривні. Починаючи з 2022 року, ОСОБА_1 постійно зверталася до ТОВ «Рівнегаз Збут» з вимогою повернути кошти, проте відповіді на її звернення надано не було, а кошти не повернуто. Востаннє зверталася з такою скаргою 18 березня 2025 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ "Рівнегаз Збут" на користь ОСОБА_1 переплату за спожитий природний газ в сумі 7 273, 83 гривні та 968, 80 гривень судових витрат. У поданій через свого представника адвоката Якимчук О.М. апеляційній скарзі товариство, вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову. Обґрунтовуючи її, зазначалося про те, що всупереч обставинам оплати позивачем послуг із спожитого природного газу оператором ГРМ Акціонерним товариством "Рівнегаз" (далі АТ "Рівнегаз") у порушення своїх зобов`язань об`єми газу з лютого 2022 ркоу по березня 2022 року по об`єкту споживання газу відображалися на рівні 40 м3 за лютий і 79, 18 м3 за березень. При цьому з квітня 2022 року об`єми газу по об`єкту надання послуг з газопостачання відображалися на рівні "0". Тому невідображення спожитих об`ємів газу АТ "Рівнегаз" для ТОВ "Рівнегаз Збут" по особовому рахунку споживача і призвело до такого показника. На думку заявника, стягнута судом переплата це оплата за фактично спожитий газ у ТОВ "Рівнегаз Збут", об`єм якого відображено у іншого постачальника. При цьому ОСОБА_1 не вживалися заходи із відображення спожитих обсягів природного газу, до АТ "Рівнегаз" вона не зверталася, чим також не виконала свої зобов`язання щодо фіксування та передачі інформації по показниках лічильника обліковій організації, якою є АТ "Рівнегаз". Отже, саме АТ "Рівнегаз" грубо не виконало свої обов`язки щодо належного обліку природного газу, а також і сама позивач щодо передачі показників лічильника газу оператору ГРМ. Крім того, Міністерство енергетики України своїм наказом від 08 червня 2022 року №198 у порушення положень ст. 58 Конституції України щодо зворотної дії нормативно-правових актів з 01 травня 2022 року змінило існуючого постачальника на іншого ТОВ "ГПК "Нафтогаз України". Ця обставина згодом призвела до масового звернення споживачів до відповідача щодо повернення коштів у зв`язку з переплатою. 11 грудня 2023 року Рівненською торгово-промисловою палатою видано Сертифікат №5600-23-4556 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено факт форс-мажору у ТОВ "Рівнегаз Збут" та підтверджено винятковість обставин і підстав, за яких затримується повернення переплат споживачам, які тривають і по час вирішення спору. Також 28 лютого 2022 року Торгово-промисловою палатою України оприлюднено лист №2024/02.0-7.1 про те, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). При цьому заявник зауважує, що ТОВ "Рівнегаз Збут" жодним чином не перешкоджає у поверненні коштів споживачу за умови документального підтвердження з долученням копій платіжних документів на суму переплати. За наведеного вважає заявлені вимоги ОСОБА_1 передчасними. У поданому відзиві представник ОСОБА_1 адвокат Павлюк І.А., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Відповідно до ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як з`ясовано судом, ТОВ «Рівнегаз Збут» з 01 липня 2015 року до 30 квітня 2022 року надавало послуги з постачання природного газу до будинку АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) на умовах укладеного з ОСОБА_1 . Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2500 (далі Типовий договір) та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2496 (далі Правила постачання). Станом на 16 січня 2026 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 споживача ОСОБА_1 обліковувалася переплата в сумі 7 786, 26 гривні, про що свідчить наданий особисто відповідачем письмовий доказ про фінансовий стан особового рахунку. 18 березня 2025 року позивач звернулася до ТОВ "Рівнегаз Збут" зі скаргою, де просила повернути переплату за постачання газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 на її банківський рахунок, який був указаний в заяві на повернення коштів. Доказів повернення позивачу переплатиза постачання природного газу матеріали справи не містять. Вважаючи, що її суб`єктивні цивільні права на належну оплату наданих послуг з постачання природного газу порушуються відповідачем, у червні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ТОВ "Рівнегаз Збут" про стягнення 7 273, 83 гривні надлишково оплачених відповідних послуг. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості вимог позивача, адже сукупністю доказів у справі підтверджено те, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 , обліковується переплата за спожитий природний газ у сумі 7 273, 83 гривні. Оскільки правова підстава для оплати ОСОБА_1 наданих послуг саме товариству є відсутньою, тому спірні грошові кошти повинні бути повернуті споживачу. З такими висновками погоджується колегія суддів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України збов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції постачальником. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання (п.1.1, 1.3 Типового договору). Згідно з п.2.1 Типового договору за цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Пунктом 6.2 Типового договору передбачені обов`язки постачальника, зокрема, забезпечити безперервне постачання природного газу в порядку та на умовах, передбачених цим договором; відшкодовувати збитки, понесені споживачем у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (п.8.1 Типового договору). Постачальник відшкодовує споживачу збитки, понесені споживачем у зв`язку з припиненням постачання газу споживачу оператором ГРМ на виконання неправомірного доручення постачальника, в обсягах, передбачених Правилами постачання (п.8.3 Типового договору). Відповідно до пункту 10.1 Типового договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства (п.10. 4 Типового договору). Згідно з пп.4 п.11.5 Типового договору дія договору припиняється у разі реєстрації споживача в Реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи у порядку, визначеному Правилами постачання та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493. У такому випадку дія цього договору припиняється наступного дня після реєстрації споживача в Реєстрі іншого постачальника. Відповідно до п.15 розділу ІІІ Правил постачання природного газу постачальником починається з дня реєстрації споживача в Реєстрі споживачів постачальника. У випадку зміни постачальника природного газу постачання здійснюється на наступний день після реєстрації споживача в Реєстрі споживачів постачальника. При цьому постачальник зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дня реєстрації споживача у своєму Реєстрі споживачів повідомити його про дату, з якої постачальник здійснює постачання природного газу споживачу. За положеннями п.24 розділу ІІІ Правил постачання у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу протягом п`яти робочих днів після отримання такої вимоги. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним. Конструкція цієї статті, як і загалом норми глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно. У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі 910/13271/18 зазначено, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України). Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Разом з тим наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень ст. 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати. Зокрема, з огляду на положення ст.ст. 11, 202, 509, 626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Отож набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України. Сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Такий висновок щодо застосування норм ст. 1212 ЦК України викладено у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскільки з 01 травня 2022 року ТОВ «Рівнегаз Збут» не здійснює постачання природного газу, у т.ч. за об`єктом газопостачання до будинку АДРЕСА_1 , а у позивача наявна переплата в розмірі 7 273, 83 гривні, що визнається відповідачем, за послуги, які фактично не надавалися, тому спірні кошти є безпідставно набутим майном. Тобто до правовідносин, що виникли та існують між сторонами, підлягають застосуванню норми статті 1212 ЦК України. Правова підстава для оплати позивачем наданих послуг саме відповідачу відсутня, а, отже, спірні кошти мають бути повернуті ОСОБА_1 . Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність вини ТОВ "Рівнегаз Збут" у виникненні та існуванні спірної переплати у розмірі 7 273, 83 гривні, то колегія суддів з ними погодитися не може. Так, відповідно до ст.ст. 11, 626, 633, 634 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки правовідносини між сторонами виникли з договору про надання послуг на постачання природного газу, який припинився 01 травня 2022 року, внаслідок чого виникла переплата наданих споживачем грошових коштів ТОВ "Рівнегаз Збут", тому вина третьої особи, яка не брала безпосередньої участі у правовідносинах між сторонами, не впливає на вирішення кондиційного позову та право ОСОБА_1 стягнути на свою користь спірну суму. Не можна погодитися і з аргументами заявника про існування обставин непереборної сили, з огляду на що виключається цивільно-правова відповідальність товариства. Так, згідно із ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо. Між тим, визнання Рівненською торгово-промисловою палатою у своєму Сертифікаті №5600-23-4656 від 11 грудня 2023 року обставин непереборної сили не свідчить про відсутність у ТОВ "Рівнегаз Збут" підстав для повернення спірних грошових коштів, адже заборгованість у розмірі 7 273, 83 гривні обліковувалася станом на момент припинення договірних відносин між сторонами 01 травня 2022 року. Тобто до 01 травня 2022 року форс-мажорних обставин, наявність яких встановлено 11 грудня 2023 року Рівненською торгово-промисловою палатою, ще не існувало. При цьому зазначеним Сертифікатом чітко визначено термін дії обставин непереборної сили: дата настання 08 червня 2022 року; дата закінчення тривають на 11 грудня 2023 року. Покликання відповідача на російську військову агресію проти України, введення на території України воєнного стану не містять причинно-наслідкового зв`язку між обставиною/подією і неможливістю виконання товариством своїх конкретних зобов`язань, адже сторони у справі не знаходяться на території, де з моменту звернення позивача за оплатою спірних грошових коштів, велися бойові дії чи є тимчасово окупованими Російською Федерацією. Разом з тим усупереч своїм же доводам заявник звертає увагу на те, що спірні грошові кошти будуть повернуті споживачу, проте лише у порядку черговості і за наявності документального підтвердження, тобто ним визнається сам факт наявності їх переплати ОСОБА_1 . Не заслуговують на увагу твердження автора апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права. Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було. При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції і покликання заявника про неправильне застосування норм матеріального права. В решті аргументи ТОВ "Рівнегаз Збут" відхиляються колегією суддів як необґрунтовані. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" - адвоката Якимчук Ольги Михайлівни залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В.Боймиструк Н.М.Ковальчук