Постанова Полтавський апеляційний суд № 553/3623/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/3623/25 Номер провадження 22-ц/814/2071/26Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р.І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Панченка О.О., Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Вовненко Оксани Вікторівни на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 13 січня 2026 року ухвалене у складі головуючого судді Тимчук Р.І., повний текст судового рішення складено дати не вказано у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Зміст позовних вимог 01 вересня 2025 року ТОВ «Коллект Центр», в особі представника Ткаченко М.М., через систему «Електронний суд», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2106740575796 від 08.03.2021 року у розмірі 63043,12 грн., яка складається з наступного: 5600,00 грн. сума заборгованості за кредитом та 57443,12 грн. сума заборгованості за відсотками, та судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 16000,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Подільського районного суду м. Полтави від 13 січня 2026 року позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 2106740575796 від 08.03.2021 року у розмірі 63043,12 грн та судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн., а всього 68456,52 грн. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Вовненко О.В. подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення Подільського районного суду міста Полтави від 13 січня 2026 року у справі скасувати в частині: стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 55 651,12 грн (різниця між заявленими 57 443,12 грн та визнаними 1 792,00 грн); розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 600,00 грн та заборгованість за відсотками, нарахованими в межах строку кредитування, у розмірі 1 792,00 грн, а всього 7 392,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 55 651,12 грн відмовити. В іншій частині, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн рішення суду залишити без змін. Здійснити новий розподіл судових витрат, а саме - судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції, що припадає на задоволену частину позовних вимог (11,73%) у розмірі 284,15 грн, віднести на рахунок держави (компенсувати за рахунок Державного бюджету України), у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Стягнути з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у суді апеляційної інстанції, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 061,60 грн 31.03.2026 представник ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.М. подала до Полтавського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Полтави від 13 січня 2026 року без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно вимог частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на ціну позову та зазначені норми закону, дана справа має розглядатися у письмовому провадженні без повідомлення її учасників. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Встановлені обставини справи Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 08.03.2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансових послуг № 2106740575796 «Стандартний». Відповідно до п. 1.1. договору від 08.03.2021 року № 2106740575796 «Стандартний»товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 5600 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил. Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів. Згідно п. 1.9. договору, граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік. Відповідно до п. 1.10. договору позичальник сплачує товариству комісію, пов`язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі за його юридичне оформлення, у розмірі 784 грн. Комісія не нараховується та не підлягає стягненню з позичальника у разі, якщо позичальник повертає суму кредиту та сплачує нараховані проценти у термін, зазначений в договорі. ТОВ «Служба миттєвого кредитування» свої зобов`язання за договором про надання фінансових послуг № 2106740575796 «Стандартний» від 08.03.2021 року виконало належним чином, перерахувавши грошові кошти у розмірі 5600 грн. відповідачу. 01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2106740575796 «Стандартний» від 08.03.2021 року, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2106740575796 «Стандартний» від 08.03.2021 року, Таким чином, право вимоги за договором про надання фінансових послуг №2106740575796 «Стандартний» від 08.03.2021 року перейшло до ТОВ «Коллект Центр», що підтверджується Договором №10-01/2023 від 10.01.2023 та актом прийняття-передачі Реєстру боржників за Договором №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року, позивач є новим кредитором боржника - відповідача. Судом встановлено, що відповідач, порушуючи умови договору, свої зобов`язання в частині погашення заборгованості за кредитом належним чином не виконав. Сума заборгованості за договором про надання фінансових послуг №2106740575796 «Стандартний» від 08.03.2021 року становить 91391,44 грн. з яких 5600 грн. тіло кредиту та 85791,44 грн. проценти на дату відступлення права вимоги. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 63043,12 грн., яка складається з 5600 грн. сума заборгованості за кредитом та 57443,12 грн. сума заборгованості за відсотками. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг у спосіб, передбачений Законом України «Про електронну комерцію». Встановивши, що відповідач пройшов процедуру ідентифікації в системі та підписав договір одноразовим ідентифікатором, суд визнав правочин укладеним у письмовій формі. Суд дійшов висновку, що позивач довів факт передачі коштів позичальнику шляхом надання довідки платіжного оператора про безготівковий переказ на вказану в договорі картку. Судом встановлено, що право грошової вимоги перейшло до ТОВ «Коллект Центр» на підставі належно оформлених договорів факторингу та відступлення прав вимоги. Враховуючи відсутність доказів погашення заборгованості з боку відповідача, суд визнав вимоги про стягнення тіла кредиту та відсотків обґрунтованими. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги. Судом встановлено факт укладення 08.03.2021 договору №2106740575796 від 08.03.2021 року який підписано в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписані електронним підписом позичальника через одноразовий ідентифікатор L7, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства. Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом. У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису. Доказів того, що персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від імені відповідача, останнім суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржував правомірність укладеного договору. Отже, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 08.03.2021 року договору про надання фінансових послуг № 2106740575796 «Стандартний» та його підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно безпідставності нарахування відсотків з моменту призову на військову службу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - «військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів , - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. Законом встановлені пільги для таких двох категорій військовослужбовців: - які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; - які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час дії особливого періоду. Важливим є період, за який не здійснюється нарахування неустойки (штраф, пеня) та процентів за користування кредитом, а саме: - для військовослужбовців, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; - військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів Згідно роз`яснень Національного банку України від 14.06.2024р. вих. № 14 0005/45882 щодо практичних аспектів реалізації вимог законодавства, в доповнення до №14-0005/41125 від 28.05.2024р., вбачається, що пільги військовослужбовцям (а також їх дружинам (чоловікам)), які перебувають на інших видах військової служби (окрім як за мобілізацією), відповідна пільга таким військовослужбовцям надається лише за період їхньої безпосередньої участі у зазначених заходах в особливий період. Проте на момент укладення кредитного договору відповідач не набув статусу військовослужбовця і на нього не розповсюджувалися пільги відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Нарахування відсотків здійснювалось до 07.03.2022 року, в той час, як відповідач був призваний на військову службу з 22.03.2022 року. Відповідно до положень ст .ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Надавши докази успішної транзакції на картку, вказану відповідачем, позивач виконав свій обов`язок. Водночас, відповідач, будучи власником рахунку, мав безперешкодний доступ до банківської виписки, проте не надав її суду на спростування факту зарахування коштів, що розцінюється судом як відсутність доказів на підтвердження його заперечень. Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки заборгованості не є документами первинного бухгалтерського обліку, а тому позивачем не доведено факт надання грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором про надання фінансових послуг №2106740575796 «Стандартний» від 08.03.2021 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, відповідачем не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору. У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ні первісний кредитор, ні позивач не є банками та на них не розповсюджується дія Закону України «Про банки та банківську діяльність». Кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Отже, твердження відповідача в частині ненадання позивачем виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку не заслуговують на увагу. Позивач об`єктивно позбавлений можливості надати такі виписки, оскільки не є банком в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». З огляду на викладене заборгованість ОСОБА_1 підтверджена належними доказами. Розрахунки заборгованості відповідають умовам договорів щодо платності кредиту та здійснений в межах строку кредитування (1 рік), що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо обмеження нарахування процентів строком дії договору. Заперечень щодо арифметичної правильності, як і контррозрахунку відповідачем не подано. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Щодо судових витрат За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не задовольняє вимоги апеляційної скарги не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вовненко Оксани Вікторівни залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Полтави від 13 січня 2026 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року. Головуючий суддя: О.О. Панченко Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак