Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/9318/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9318/26 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомостей про порушення ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , правил військового обліку; - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо звернення до органів Національної поліції України стосовно ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , здійсненого у вересні 2025 р. (за даними Реєстру 05.09.2025 р., за відповіддю від 05.03.2026 р. (вих. №РО15/2184) 03.09.2025 р.); - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) негайно вилучити (видалити) з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомості про порушення ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , правил військового обліку та про його перебування у розшуку; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) негайно повідомити органи Національної поліції України про виключення відомостей щодо ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з Реєстру та відкликати звернення до поліції; - стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу. Одночасно з позовною заявою представником позивача адвокатом Мандич Л.Л. до Одеського окружного адміністративного суду подано заяву про забезпечення позову, в якій представник просить, як захід забезпечення позову заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти будь-які дії щодо ОСОБА_1 , спрямовані на його затримання, доставлення до РТЦК або органів поліції, складання протоколу про адміністративне правопорушення у зв`язку з відомостями, внесеними до Реєстру «Оберіг», та/або у зв`язку зі зверненням до Національної поліції від вересня 2025 року, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі; - призупинити виконання звернення ІНФОРМАЦІЯ_5 тимчасово (до набрання законної сили рішенням суду у цій справі) до органів Національної поліції щодо ОСОБА_1 (за даними Реєстру 05.09.2025 р., за власним визнанням відповідача 03.09.2025 р.) шляхом направлення до відповідного підрозділу поліції повідомлення про призупинення цього звернення. В обґрунтування заяви представник позивача зазначає, якщо до ухвалення рішення позивача буде доставлено до РТЦК та складено протокол про адміністративне правопорушення, рішення суду про визнання дій протиправними вже не відновить стан, що існував до порушення - провадження буде відкрито і матиме самостійні правові наслідки. Таким чином, невжиття заходів забезпечення фактично унеможливить виконання майбутнього рішення суду, що є самостійною підставою для їх вжиття згідно з ч. 1 ст. 149 КАС України. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №420/9318/26 - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції; постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити та вжити такі заходи: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_6 вчиняти будь-які дії щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , спрямовані на його затримання, доставлення до РТЦК або органів поліції, складання протоколу про адміністративне правопорушення у зв`язку з відомостями, внесеними до Реєстру «Оберіг», та/ або зверненням до Національної поліції від вересня 2025 р., до набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/9318/26; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 тимчасово (до набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/9318/26) призупинити виконання звернення до органів Національної поліції щодо ОСОБА_1 шляхом направлення до відповідного підрозділу поліції повідомлення про призупинення цього звернення. Доводами апеляційної скарги зазначено, що докази, які були додані до заяви про забезпечення позову, у сукупності підтверджують реальну загрозу адміністративного затримання позивача відповідно до ст. 262 КУпАП, що призведе до складання протоколу ще до ухвалення рішення суду. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції жодним чином не оцінив ці докази в ухвалі, обмежившись загальним твердженням про їх недостатність. Крім того, апелянт звертає увагу, що заява про забезпечення позову подавалась одночасно з позовною заявою від 01.04.2026 р., як її невід`ємний додаток. Усі докази містились у розділі IV позовної заяви та були додані до матеріалів справи у повному обсязі разом 16 документів. Також, апелянт вказує, що ухвала суду першої інстанції не містить аналізу зв`язку між заявленими заходами та предметом позову, не оцінює імовірність утруднення виконання рішення без забезпечення, не досліджує збалансованість інтересів сторін. Зазначає, що суд обмежився загальним посиланням на «недостатність доказів» без зазначення того, яких саме доказів бракує і що суд вважає достатнім. Вважає, що відсутність мотивованої оцінки є самостійною підставою для скасування ухвали відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що продовження відстрочки позивача через застосунок «Резерв+» не усуває загрозу, оскільки статус «Розшук» у базах даних поліції може бути знятий виключно після направлення РТЦК відповідного повідомлення до Національної поліції від чого відповідач відмовляється. Таким чином, навіть наявність чинної відстрочки не захищає позивача від адміністративного затримання. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій відповідача, оскільки таке встановлення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу. Також, суд першої інстанції зазначив, що заявник не надав суду доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які він просить застосувати у поданій заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся. З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що вимоги заяви не підтверджені належними та допустимими доказами, суд першої інстанції не знайшов достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або для ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача потрібно буде докласти значних зусиль. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Положеннями ч.1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме: 1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) заборона відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно із ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України. Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті. Колегія суддів зазначає, що сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Колегія суддів наголошує, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19. Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Що ж до посилання апелянта на те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача, оскільки вони базуються на припущеннях, які наразі не підтверджено жодним доказом. Існування порушення прав позивача або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку не має місця. Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав уважати, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р., заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 378 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: І.І. Тарновецький