Постанова 4824 № 761/9885/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2026 року м. Київ Справа № 761/9885/21 Провадження № 22-ц/824/1527/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та апеляційними скаргами ОСОБА_2 , подані адвокатом Кантеміром Василем Івановичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року, ухвалених у складі судді Савицького О. А.,- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якому з врахуванням заяви збільшення розміру позовних вимоги просила в порядку поділу спільного майна подружжя: - визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частку домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086, площею 0,2654 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; - визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; - визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 ; - стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію вартості частки у праві спільної власності в розмірі 2 277 037,25 грн; - стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , в розмірі 30 550,00 Євро. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що за час перебування у шлюбі сторонами було придбано вищезазначене спірне майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в порядку встановленому законодавством. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не вбачається можливим, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав. У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя, у якому просив: - визнати за ним право особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; - визнати за ним право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; - визнати об`єктами спільної сумісної власності: 1/2 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086, площею 0,2654 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 ; - в порядку поділу спільного майна подружжя: визнати за ним право особистої приватної власності на транспортний засіб марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 ; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086, площею 0,2654 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію вартості частки у праві спільної власності в розмірі 470 874,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_1 і зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 : - визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 03 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2803; - визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086, площею 0,2654 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу домоволодіння від 03 жовтня 2008 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. та зареєстрованого в реєстрі за № № 2806, 2809; - визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050331880000, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору інвестування будівництва нежилого приміщення в блоці соціально-побутового обслуговування населення за будівельною адресою: Артилерійський провулок 7-9, м. Київ, від 14 квітня 2023 року № 4/3н, та довідки про виконання умов договору від 18 січня 2005 року № 10-05; - визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 475 867,41 грн, з яких: 1 464 063,41 грн - грошова компенсація вартості частки у спільному майні подружжя; 11 804,00 грн - витрати зі сплати судового збору. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 11 350,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що 1/2 частини домоволодіння загальною, площею 77,2 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 19 березня 2012 року, і 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0079, площею 0,1327 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набута нею на підставі договору дарування земельної ділянки від 29 березня 2012 року та виданого на цій підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 470253 від 11 лютого 2009 року, є її особистою приватною власністю, та не підлягає поділу як спільне майно подружжя. Гаражний бокс № 58 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1651177580000, підстава набуття права власності на який у ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про право власності від 09 жовтня 2008 року, набутий підчас його шлюбу з ОСОБА_4 , не є об`єктом права спільної сумісної власності, а тому не підлягає поділу як спільне майно подружжя, оскільки зазначений гаражний бокс був побудований за кошти ОСОБА_2 на виконання умов договору від № 25 від 14 жовтня 1997 року, укладеному між СП «Партнер» і ОСОБА_2 . Суд уважав, що не знайшли підтвердження під час розгляду справи твердження сторони ОСОБА_1 , що вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2002 року до 29 серпня 2003 року. Суд взяв до уваги той факт, що 120 000,00 грн за придбання нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050331880000, з 247 937,32 грн були сплачені від імені ОСОБА_2 до укладення ним шлюбу з ОСОБА_1 , а решта грошових коштів було внесено вже після укладення шлюбу. Врахувавши, що 120 000,00 грн становлять 48,4 % від 247 937,92 грн, суд уважав, що саме вказаний відсоток у нежитловому приміщенні, загальною площею 90,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050331880000, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а інша частина - 51,6 % в цьому приміщенні належать сторонам як спільне майно подружжя, що підлягає поділу між ними. Суд не взяв до уваги посилання сторони ОСОБА_1 щодо необхідності при поділі спільного її з ОСОБА_2 майна враховувати вартість транспортного засобу марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 , визначену у доданому нею до первісного позову звіту від 22 червня 2020 року, виходячи з того, що він проведений без огляду самого транспортного засобу, з використанням порівнянь з аналогічними транспортними засобами, без врахування його фактичного стану. Крім того, з моменту оцінки пройшло майже п`ять років, що має вплив на його вартість, з врахуванням того, що він перебуває постійно у користуванні ОСОБА_2 . Суд взяв до уваги звіт про оцінку вказаного транспортного засобу від 29 серпня 2024 року, яку провів експерт-оцінювач ТОВ «Центр оцінки та консалтингу нью вей», наданий ОСОБА_2 , яка проведена на підставі реального огляду транспортного засобу експертом-оцінювачем з врахуванням його фактичного стану на час проведення цього огляду. З врахуванням викладеного, судом використовується зазначений звіт як доказ фактичної ринкової вартості транспортного засобу, що підлягає поділу як спільне майно сторін. Крім того, суд не взяв до уваги вартість квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , на якій наполягала сторона ОСОБА_1 , що визначена відповідно до наданого нею звіту від 12 січня 2022 року у розмірі 61 100,00 Євро, оскільки, як зазначено у самому звіті, він ґрунтується на припущеннях, без повного огляду досліджуваного об`єкта, а також не може використовуватись перед третіми особами, оскільки він несе виключно інформативну функцію для замовника при майбутній операції з купівлі-продажу. При вирішенні питання поділу спільного майна сторін набутого ними під час шлюбу суд використав вартість зазначеної квартири, що вказана в договорі відчуження цієї квартири ОСОБА_2 , оскільки інших доказів на підтвердження цієї вартості не надано. Суд не вбачав підстав для застосування строку позовної давності, про який заявила сторона ОСОБА_2 в питанні поділу транспортного засобу марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 , оскільки ОСОБА_2 не довів, що з моменту порушення права ОСОБА_1 , якщо таке порушення мало місце, сплинуло понад три роки. Урахувавши, що частки подружжя у спільному майні набутому під час шлюбу є рівними, суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості компенсації для рівності часток в поділеному їх спільному майні 859 728,41 грн, виходячи з того, що у порядку поділу спільного майна між сторонами передано у власність ОСОБА_1 майно на суму 622 791,50 грн, а у власність ОСОБА_2 - на суму 2 342 248,32 грн. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи у сумі 17 387,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Урахувавши прийнятих судом до уваги доказів під час ухвалення рішення та поданих ОСОБА_1 доказів на підтвердження понесення витрат, врахувавши заяву ОСОБА_2 про зменшення розміру судових витрат. суд уважав, що загальний розмір понесених ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з розглядом справи складає 17 387,00 грн. 01 липня 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Кантемір В. І. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 1 114 102,56 грн, як вартості половини від 51,6 % у нежитловому приміщенні, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1050331880000, як частки у спільному майні подружжя; здійснити перерозподіл судових витрат та виправити арифметичні помилки; в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга, з урахуванням доповнень, мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні справи допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Вказує, що висновок про те, що з квитанцій неможливо достовірно встановити хто саме особисто проводив оплати та на якій підставі не відповідає обставинам справи, оскільки сплата коштів батьками в інтересах дітей, або сплата коштів дітьми в інтересах батьків є буденним явищем. У квитанціях чітко зазначено платника, а в матеріалах справи не має будь-яких доказів на спростування цієї інформації. Договір інвестування укладався ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , половина суми оплачувала мати ОСОБА_2 до укладення шлюбу, а інша половина сплачувалась матір?ю ( ОСОБА_5 ) за рахунок своїх заощаджень, але вже під час перебування сина у шлюбі. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є державним службовцем і у своїх щорічних деклараціях не вказувала це майно, тобто вона не визнавала його спільною сумісною власністю. Крім того, вона ніколи ним не цікавилась, комунальні послуги за це майно не сплачувала. Жодних доказів, які спростували б внесення 07 травня 2004 року ОСОБА_5 140 000,00 грн в інтересах свого сина немає, відповідно, віднесення судом 51,6 % цього об?єкта до спільної сумісної власності та стягнення з ОСОБА_2 компенсації за половину від 51,6 % є помилковим. Заявник вказує, що помилковим є використання судом довідки про надання інформаційно-консультаційних послуг «Інформація про орієнтовну вартість нерухомого майна» від 23 травня 2024 року, зробленої на замовлення ОСОБА_1 для встановлення вартості нежитлового приміщення АДРЕСА_5 , загальною площею 90,7 кв. м, оскільки в матеріалах справи є висновок експерта, зробленого ТОВ «Український центр судових експертиз» від 18 травня 2020 року № 2-18/05 на замовлення ОСОБА_1 , де вказано, що експерт повідомлений про кримінальну відповідальність, а висновок складено відповідно до статтей 102, 106 ЦПК України для подання його до суду. Відповідно до цього висновку, ринкова вартість вказаного нежитлового приміщення становить 2 831 600,00 грн, відповідно вартість 51,6 % становить 1 461 105,60 грн, а половина від цієї частки, яка підлягає компенсації на користь ОСОБА_1 повинна становити 730 552,80 грн. У довідці, яка взята судом до уваги, чітко вказано про неможливість проведення незалежної оцінки зазначеного об?єкта нерухомості. Звертає увагу на наявність у рішення суду арифметичних помилок. У доповненнях до апеляцінйої скарги заявник звертає увагу на те, що підпис ОСОБА_5 у паспорті і на трьох квитанціях від 07 травня 2004 року є ідентичними. 17 липня 2025 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року та ухвалити у справі нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що вимогу про визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований на АДРЕСА_6 , гараж № НОМЕР_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1651177580000 суд не вирішив. Вказує, що судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгодження дій для вичерпання конфлікту. Відсутність у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачу не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості її частки у праві спільної власності у розмірі 2 277 037,25 грн є вимогою, яка узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 т(провадження № 14-182цс21). Крім того, відповідач володіє достатньою кількістю нерухомого майна, що робить можливу виплату компенсації. У частині висновків суду першої інстанції щодо 1/2 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086, площею 0,2654 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечує. Щодо нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 зазначає, що частина цього спірного майна була профінансована під час шлюбу, що правильно встановив суд, а інша частина до укладення шлюбу, проте під час спільного проживання сторін однією сім?єю без реєстрації шлюбу, на підтвердження чого, як вказує заявник, вона надала належні і допустимі докази, які суд першої інстанції залишив без уваги і не надав їм оцінки. Суд не врахував, що платежі, які були здійсненні 06 серпня 2003 року, були здійснені за 23 дні до реєстрації шлюбу та вінчання. Крім того, ОСОБА_2 не довів, що кошти за інвестиційними внесками були його особистими коштами. Суд першої інстанції самостійно визначив правовий статусу коштів у розмірі 120 000,00 грн і вказав, що такі є особистими коштами ОСОБА_2 , а доказам ОСОБА_1 взагалі не надано правової оцінки. Щодо гаражного боксу № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований на АДРЕСА_6 , гараж № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 зазначає, що це майно було набуто вже під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на підставі договору переуступки майнового права, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Щодо автомобіля марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 , ОСОБА_1 зазначає, що сторони не заперечували те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, проте ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду першої інстанції, яким, при визначені вартості цього автомобіля, взято до ваги вартість, визначену у звіті наданому представником Миколайця А. П. та не взято до уваги звіт щодо вартості майна від 22 червня 2020 року, наданий ОСОБА_1 . Вказуючи про безпідставне прийняття судом першої інстанції доказів щодо вартості спірного автомобіля, поданих поза межами процесуальних строків, ОСОБА_1 включила до апеляційної скарги заперечення на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2024 року посилаючись на те, що суд надав ОСОБА_2 право, не передбачене ЦПК України, ще раз подати відзив на первісний позов та надати нові докази, строк на подання яких вже сплив. У наданому відповідачем звіті експерт не зазначив, що замовник надав автомобіль для провадення огляду. Не містить звіт і фото автомобіля. Вказує, що на даний час вартість аналогічного автомобіля на вторинному ринку України становить у середньому 6 000,00 - 10 000,00 дол. США, а не 114 000,00 грн, що еквівалентно 2 700,00 дол. США як вказано у звіті від 29 серпня 2024 року. Щодо квартири АДРЕСА_7 , яка була відчужена без згоди позивачки, ОСОБА_1 стверджує, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, а ОСОБА_2 цього не заперечує. У цій частині висновків суду першої інстанції щодо визначення вартості спірної квартири, яка підлягає врахуванню під час поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 не погоджується з тим, що поділ цього майна слід визначати виходячи із ціни квартири на час її продажу, яка становить 50 000,00 левів, оскільки у разі неможливості встановлення дійсної вартості спірного майна, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями майна на час розгляду справи, що судом першої інстанції не було враховано. Вказує, що суду необхідно було брати до уваги звіт про оцінку майна, зробленого на замовлення ОСОБА_1 сертифікованим оцінювачем New Estate Bulgaria Ltd (Софія, Болгарія) від 12 січня 2022 року. 07 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року та ухвалити у справі нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов?язані з розглядом справи у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що всі понесені ОСОБА_1 витрати безпосередньо пов?язані з розглядом справи, а їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для позивача. 07 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Кантемір В. І. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 до закінчення судових дебатів не подала всіх доказів на підтвердження понесених судових витрат, а в заяві про ухвалення додаткового рішення не обґрунтовує поважність їх не подання. Суд не врахував жодних доводів щодо підстав для відмови в задоволенні заяви. Вказує, що вартість експертизи в сумі 11 472,00 грн підлягала стягненню із сторін відповідно до розміру задоволених позовних вимог, тобто з ОСОБА_1 - 6 963,50 грн (60,7 %), з ОСОБА_2 - 4 508,50 грн 39,3 %). Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , подані адвокатом Кантеміром В. І., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. 04 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Кантемір А. В. подав до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 вводить суд в оману, вказуючи недостовірну інформацію. Незгода з основним рішенням і оскарження його в апеляційному порядку не є підставою для стягнення судових витрат за складання довідки про надання інформаційно-консультаційних послуг ТОВ «КА «Святозаров та партнери від 2024 року, якою визначалась вартість гаражного боксу № НОМЕР_1 . У квитанції за переклад з болгарської мови, отримувачем коштів вказано ОСОБА_8 , а тому такі витрати не підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 . 04 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Кантемір А. В. подав до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року. Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а частина наведеної заявником інформації є недостовірною. 10 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення. Відзив мотивований тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін. Стороною позивача за первісним позовом доведено факт проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах за рік до весілля. А судові витрати є підтвердженими. 17 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Кантемір В. І. подав до Київського апеляційного суду заперечення на відзив. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи своїх апеляційних скарг та заперечувала проти доводів апеляційних скарг представника ОСОБА_2 адвоката Кантемір В.І. Представник ОСОБА_2 адвокат Кантемір В.І. підтримав доводи своїх апеляційних скарг та заперечував проти доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 . Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на 1/2 частку домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права особистої приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086, площею 0,2654 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України в цій частині не перевіряється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, урахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційні скарги та у запереченнях на відзив, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що з 29 серпня 2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 19 травня 2015 року ВДРАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві. Позивачка повернула своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_9 ». Під час розірвання шлюбу та на час розгляду справи судом між сторонами не було вирішено питання щодо поділу майна, яке перебуває у їх спільній сумісній та спільній частковій власності набутому ними як подружжям. Сторони під час перебування у зареєстрованому шлюбі з 29 серпня 2003 року до 15 квітня 2015 року набули та зареєстрували право власності на такі об`єкти нерухомого майна, а саме: майно зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 : - гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1651177580000; підстава набуття права власності - свідоцтво про право власності від 09 жовтня 2008 року; - нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050331880000; підстава набуття права власності - договір інвестування будівництва нежилого приміщення в блоці соціально-побутового обслуговування населення за будівельною адресою: Артилерійський провулок 7-9, м. Київ, від 14 квітня 2003 року № 4/3н, та довідки про виконання умов договору від 18 січня 2005 року № 10-05; - транспортний засіб марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано 22 червня 2011 року; - квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; дата придбання 28 листопада 2013 року, підстава набуття права власності - нотаріальний акт купівлі-продажу нерухомого майна № 434, том ІІІ, реєстр № 6903, справа № 382 від 28 листопада 2013 року, реєстраційний № 15188 служби реєстрації; майно зареєстроване на ім`я ОСОБА_4 : - 1/2 частка домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , набута на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2008 року; - інша 1/2 частка вказаного домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , набута на підставі договору дарування від 19 березня 2012 року; - 1/2 частка земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0078, площею 0,1326 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набута на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2008 року; - 1/2 частка земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0079, площею 0,1327 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набута на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2008 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086 була утворена шляхом об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486001:01:007:0078 та 3222486001:01:007:0079, що сторонами не заперечувалось. При цьому, 1/2 частка земельної ділянки з кадастровим номером 3222486001:01:007:0086 загальною площею 0,2654 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набута на підставі договору дарування земельної ділянки від 29 березня 2012 року та виданого на цій підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 470253 від 11 лютого 2009 року. 12 січня 2018 року ОСОБА_2 продав квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 за АДРЕСА_8 000,00 левів. Згідно з висновком експерта, зроблено за результатами проведення комплексної оціночно-будівельної експертизи від 18 травня 2020 року № 2-18/05, зробленого на замовлення ОСОБА_10 ,: - ринкова вартість нежитлового приміщення № 2 на АДРЕСА_9 становить 2 831 600,00 грн; - ринкова вартість гаражного боксу № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі на АДРЕСА_6 , становить 204 100,00 грн. Із звіту про незалежну оцінку КТЗ, яким є автомобіль «Hyundai», модель «Grandeur», VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 від 26 червня 2020 року, зробленого суб?єктом оціночної діяльності ПП «Авто-Експрес» на замовлення ОСОБА_10 , ринкова вартість вказаного автомобіля станом на 22 червня 2022 року становить 248 251,00 грн Згідно із довідкою про виконання умов договору від 18 січня 2005 року № 10-05, виданою Державним інвестиційно-будівельним госпрозрахунковим підприємством «Інвестбуд-3000», будучу інвестором по будівництву (договір від 14 квітня 2003 року № 4/3н, загальна площа 90,7 кв. м) у будинку на АДРЕСА_9 свій інвестиційний внесок у розмірі 247 937,92 грн ОСОБА_2 сплатив повністю. Претензій немає. У матеріалах справи є квитанції: від 06 серпня 2003 року про здійснення трьох платежів по 40 000,00 грн кожний, всього на суму 120 000,00 грн. Платником цих квитацій є ОСОБА_2 від 07 травня 2004 року про здійснення двох платежів на суму 47 235,00 грн і одного платежу на суму 46 230,00 грн, всього на загальну суму 140 700,00 грн. Платником у цих квитанція зазначено ОСОБА_5 . Вказані платежі здійсненні на виконання умов договір від 14 квітня 2003 року № 4/3н. 14 жовтня 1997 року між Спільним підприємством «Партнер» і ОСОБА_2 укладено договір № 25 за умовами якого сторони зобов?язались шляхом об?єднання коштів спільно діяти в сфері будівництва напівпідземних гаражів на житловому масиві Біличі. Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 2013 від 14 жовтня 1997 року, ОСОБА_2 вніс на будівництво гаража площею 35 кв. м, згідно договору від 14 жовтня 1997 року № 25 13 500,00 грн. Згідно з актом здачі-приймання робіт (послуг) від 30 липня 2008 року, виконана робота з будівництва гаража № НОМЕР_1 на АДРЕСА_10 задовільняє умови інвестиційного контракту від 14 жовтня 1997 року № 25 і в належному порядку оформлена. Договірна ціна вартості будівництва, згідно контракту складає 13 500,00 грн. З листа ПАТ СП «Партнер» від 29 жовтня 2021 року № 189 відомо, що договір від 14 жовтня 1997 року № 25 між СП «Партнер» і ОСОБА_2 не укладався. Миколаєць у 2005 році отримав майнове право на гаражний бокс № НОМЕР_1 стоянки № НОМЕР_4 внаслідок переуступки такого права ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 . Тому всі наступні документи було укладено з ОСОБА_2 , у тому числі акт прийняття закінченого будівництва гаража від 15 червня 2005 року. Згідно з актом прийняття закінченого будівництва гаража від 15 червня 2005 року, СП «Партнер» передав, а ОСОБА_2 прийняв закінчене будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_11 . 30 липня 2008 року між СП «Партнер» і ОСОБА_2 , як власником гаража № НОМЕР_1 на АДРЕСА_11 , уклади договір на експлуатацію та обслуговування №

941. Згідно звіту про оцінку майна від 12 січня 2022 року № 202201110225.AR-01, зробленого Адванс Експертни Оценки ООД, пропозиція ринкової вартості квартири квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 становить 61 100,00 Євро. Згідно з інформації про орієнтовну вартість нерухомого майна - гаражного боксу № НОМЕР_1 на АДРЕСА_6 , від 23 травня 2024 року, ринкова вартісьь вказногогаража становить 610 388,00 грн. Згідно з інформації про орієнтовну вартість нерухомого майна - нежитлового приміщення № 2 на АДРЕСА_9 від 23 травня 2024 року, ринкова вартість вказаного нерухомого майна становить 4 318 227,00 грн. Згідно зі звітом про оцінку майна від 29 серпня 2024 року, ринкова вартість автомобіля «Hyundai», модель «Grandeur», VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 становить 114 000,00 грн. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України). Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)). Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Щодо нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 Частково задовольняючи ці позовні вимоги, суд уважав, що не знайшли підтвердження під час розгляду справи твердження сторони ОСОБА_1 , що вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2002 року до 29 серпня 2003 року. Суд взяв до уваги той факт, що 120 000,00 грн за придбання нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050331880000, з 247 937,32 грн, були сплачені від імені ОСОБА_2 до укладення ним шлюбу з ОСОБА_1 , а решта грошових коштів було внесено вже після укладення шлюбу. Врахувавши, що 120 000,00 грн становлять 48,4 % від 247 937,92 грн, суд уважав, що саме вказаний відсоток у нежитловому приміщенні, загальною площею 90,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050331880000, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а інша частина - 51,6 % в цьому приміщенні належать сторонам як спільне майно подружжя, що підлягає поділу між ними. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. З матеріалів справи відомо, що нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 набув на підставі договору інвестування будівництва нежилого приміщення в блоці соціально-побутового обслуговування населення за будівельною адресою: Артилерійський провулок 7-9, м. Київ, від 14 квітня 2003 року № 4/3н, та довідки про виконання умов договору від 18 січня 2005 року № 10-05. У матеріалах справи є квитанції: від 06 серпня 2003 року про здійснення трьох платежів по 40 000,00 грн кожний, всього на суму 120 000,00 грн. Платником цих квитанцій є ОСОБА_2 від 07 травня 2004 року про здійснення двох платежів на суму 47 235,00 грн і одного платежу на суму 46 230,00 грн, всього на загальну суму 140 700,00 грн. Платником у цих квитанція зазначено ОСОБА_5 . Згідно з довідкою про виконання умов договору від 18 січня 2005 року № 10-05, виданою Державним інвестиційно-будівельним госпрозрахунковим підприємством «Інвестбуд-3000», будучу інвестором по будівництву (договір від 14 квітня 2003 року № 4/3н, загальна площа 90,7 кв. м) у будинку на АДРЕСА_9 свій інвестиційний внесок у розмірі 247 937,92 грн ОСОБА_2 сплатив повністю. Претензій немає. Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України ), який був чинним до 01 січня 2004 року, не містив норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 682/415/20 (провадження № 61-6297св21), від 11 липня 2022 року у справі № 755/6427/19 (провадження № 61-17021св21). За таких обставин суд не знаходить підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 29 серпня 2003 року, оскільки це законом не передбачено. Надаючи оцінку аргументам сторін щодо статусу коштів, які були внесені за придбання нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття вказаного у цьому розділі спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України. Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України). Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України. Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У пункті 9 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШСУкраїни спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Вищевказане положення закону також кореспондується зі статтею 60 СК України, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 22КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 22 КпШС Україниабо статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), і ця позиція Верховного Суду є сталою і незмінною. З матерів справи відомо, що за нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 вносились платежі таким чином: 06 серпня 2003 року було здійснено три платежа по 40 000,00 грн кожний, всього на суму 120 000,00 грн. Платником цих квитанцій є ОСОБА_2 ; 07 травня 2004 року було здійснено два платежа на суму 47 235,00 грн і однин платіж на суму 46 230,00 грн, всього на загальну суму 140 700,00 грн. Платником у цих квитанція зазначено ОСОБА_5 . Таким чином установлено, що 120 000,00 грн було сплачено до укладення шлюбу, що становить 48,4 % від вартості вказаного майна, визначеної на день укладення договору про його інвестування, а решта - 140 700,00 грн після укладення шлюбу, що становить 51,6 % вартості майна і є спільної сумісною власністю. Подружжя, яке підлягає поділу в рівних частках між ними. Доказів того, що 120 000,00 грн, які були сплачені ОСОБА_2 до укладення шлюбу, були спільними коштами, та / або особистими коштами ОСОБА_1 , в матеріалах справи немає, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Та обставина, що кошти в сумі 140 700,00 грн були сплачені матір`ю ОСОБА_2 не змінює статус спірного майна як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, оскільки це майно набуте подружжям в період шлюбу і за спільні кошти, які в цьому випадку були передані матері ОСОБА_2 для сплати іншої частини вартості вказаного нерухомого майна. Доказів того, що ОСОБА_5 була спроможна сплатити 140 700,00 грн в матеріалах справи немає. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України). Вирішуючи спір, суд першої інстанції суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що спірне нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_9 , приміщення 2 було набуто у власність ОСОБА_2 під час шлюбу, кошти в розмірі 120 00,00 грн ним були сплачені до 23 серпня 2003 року, тобто до укладення шлюбу, що становить 48,4 % від вартості майна, є його особистою власністю, а інша частина коштів в розмірі 140 700,00 грн, що становить 51,6 % сплачена у період шлюбу, є спільною власністю сторін, яка підлягає поділу між сторонами в рівних частках (51,6 % : 2 = 25,8 %). Суд першої інстанції при розгляді справи врахував джерело походження коштів, за рахунок яких було придбано вказане нерухоме майно. Вирішуючи питання щодо вартості нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , суд взяв до уваги довідку про надання інформаційно-консультативних послуг від 23 травня 2024 року, зробленої на замовлення ОСОБА_1 , у якій вказано вартість цього майна в сумі 4 318 227,00 грн де спільна сумісна власність є 2 228 205,13 грн (4 318 227,00 грн х 51,6 % : 100 %), а звідси особиста власність кожного із сторін становить 1 114 102,56 грн (2 228 205,13 грн : 2). Апеляційний суд звертає увагу на те, що визначення вартості частки нерухомого майна при поділі майна подружжя згідно з практикою Верховного Суду базується на принципі реальної оцінки на час розгляду справи, а не на момент купівлі чи розлучення. Якщо нерухомість присуджується одному з подружжя, інший отримує грошову компенсацію, що базується на ринковій ціні. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) вказано, що «[…] вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого». За таких обставин суд першої інстанції обґрунтована взяв до уваги довідку про надання інформаційно-консультативних послуг від 23 травня 2024 року, та відхилив висновок експерта, зробленого ТОВ «Український центр судових експертиз» від 18 травня 2020 року № 2-18/05, оскільки цей висновок станом на час ухвалення рішення у справі - 09 червня 2025 року, є неактуальним у зв`язку із тим, що між його складенням і ухваленням рішенням пройшов значний проміжок часу за який така вартість безумовно змінилася. Клопотань щодо призначення у справі судової оціночної експертизи сторони не заявляли. Урахувавши межі позовних вимог, заявлені у первісному і зустрічному позові щодо поділу нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1050331880000, і стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 1 114 102,60 грн компенсації її частки за це майно. Доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують. Щодо гаражного боксу № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 Вирішуючи спір у цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1651177580000, підстава набуття права власності на який у ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про право власності від 09 жовтня 2008 року, набутий підчас його шлюбу з ОСОБА_4 , не є об`єктом права спільної сумісної власності, а тому не підлягає поділу як спільне майно подружжя, оскільки зазначений гаражний бокс був побудований за кошти ОСОБА_2 на виконання умов договору від № 25 від 14 жовтня 1997 року, укладеному між СП «Партнер» і ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. З матеріалів справи відомо, що гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1651177580000; зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтво про право власності від 09 жовтня 2008 року. Тобто, вказане нерухоме майно набуте під час шлюбу. Крім того, з матеріалів справи відомо, що 14 жовтня 1997 року між спільним підприємством «Партнер» і ОСОБА_2 укладено договір № 25 за умовами якого сторони зобов?язались шляхом об?єднання коштів спільно діяти в сфері будівництва напівпідземних гаражів на житловому масиві Біличі. Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 2013 від 14 жовтня 1997 року, ОСОБА_2 вніс на будівництво гаража площею 35 кв. м, згідно договору від 14 жовтня 1997 року № 25 13 500,00 грн. Згідно з актом прийняття закінченого будівництва гаража від 15 червня 2005 року, СП «Партнер» передав, а ОСОБА_2 прийняв закінчене будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_11 . Згідно з актом здачі-приймання робіт (послуг) від 30 липня 2008 року, виконана робота з будівництва гаража № НОМЕР_1 на АДРЕСА_10 задовольняє умови інвестиційного контракту від 14 жовтня 1997 року № 25 і в належному порядку оформлена. Договірна ціна вартості будівництва, згідно контракту складає 13 500,00 грн. 30 липня 2008 року між СП «Партнер» і ОСОБА_2 , як власником гаража № НОМЕР_1 на АДРЕСА_11 , уклади договір на експлуатацію та обслуговування №

941. Тобто, як убачається із встановлених обставин справи, кошти, за гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 вніс 14 жовтня 1997 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 2013 від 14 жовтня 1997 року, до укладенню шлюбу з ОСОБА_1 , а тому це майно є його особистою власністю. Доказів того, що кошти, які були внесені згідно з квитанції до прибуткового касового ордера № 2013 від 14 жовтня 1997 року в сумі 13 500,00 грн були спільно нажиті сторонами, ОСОБА_1 не надала. Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що це майно було набуте під час шлюбу із ОСОБА_2 , оскільки він набув у власність це майно на підставі договору переуступки майнового права, укладеного із ОСОБА_7 є безпідставними, оскільки доказів про укладення між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 договору переуступку майнового права на спірний гаражний бокс ОСОБА_1 не надала. За наведених підстав апеляційний суд відхиляє і не бере до уваги листи ПАТ СП «Партнер». Підсумовуючи наведене в цьому розділі, апеляційний суд доходить до висновку про те, що хоча гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 набутий ОСОБА_2 у власність під час шлюбу із ОСОБА_1 , проте за особисті кошти ОСОБА_2 , а тому вказане спірне майно є особистою власністю ОСОБА_2 , про що правильно вказав суд першої інстанції. Вказане спростовує аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 проте, що суд першої інстанції не вирішив вимогу про визнання з ОСОБА_2 права особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований на вул. Єфремова Академіка, 27-А, гараж № НОМЕР_1 у м. Києві. Щодо автомобіля марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 Спірний автомобіль набутий 22 червня 2011 року, тобто під час шлюбу, чого сторони не заперечують, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Надаючи оцінку аргументами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визначення вартості цього автомобіля, апеляційний суд зазначає таке. ОСОБА_1 уважає, щодо необхідно при поділі спільного її з ОСОБА_2 автомобіля врахувати вартість транспортного засобу марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN (номер кузова) НОМЕР_2 , визначену у доданому нею до первісного позову звіту від 22 червня 2020 року, де вартість автомобіля вказана в розмірі 248 251,00 грн. ОСОБА_2 надав звіт про оцінку вказаного транспортного засобу від 29 серпня 2024 року, яку провів експерт-оцінювач ТОВ «Центр оцінки та консалтингу нью вей», де вартість автомобіля вказана в розмірі 114 000,00 грн. Таким чином, апеляційному суду необхідно надати відповідь, який саме доказ слід брати до уваги при визначені вартості автомобіля під час його поділу. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Верховний Суд у цій постанові вже звертав увагу на те, що визначення вартості частки нерухомого майна при поділі майна подружжя згідно з практикою Верховного Суду базується на принципі реальної оцінки на час розгляду справи, а не на момент купівлі чи розлучення. Якщо нерухомість присуджується одному з подружжя, інший отримує грошову компенсацію, що базується на ринковій ціні. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги звіт про оцінку спірного автомобіля від 29 серпня 2024 року, яку провів експерт-оцінювач ТОВ «Центр оцінки та консалтингу нью вей», наданий ОСОБА_2 , та відхилив звіт від 22 червня 2020 року наданий ОСОБА_1 , оскільки цей звіт станом на час ухвалення рішення у справі - 09 червня 2025 року, є неактуальним у зв`язку із тим, що між його складенням і ухваленням рішенням пройшов значний проміжок часу за який така вартість безумовно змінилася. Крім того, зі змісту наданого ОСОБА_1 звіту від 22 червня 2020 року відомо, що він проведений без огляду самого транспортного засобу, з використанням порівнянь з аналогічними транспортними засобами, без врахування його фактичного стану. Разом з тим, з наданого ОСОБА_2 звіту від 29 серпня 2024 року відомо, що оцінка автомобіля проведена на підставі реального огляду транспортного засобу експертом-оцінювачем з врахуванням його фактичного стану на час проведення цього огляду, що відповідає об`єктивнішому підходу до визначення вартості транспортного засобу. Клопотань щодо призначення у справі судової оціночної експертизи автомобіля сторони не заявляли. Урахувавши межі позовних вимог, заявлені у первісному і зустрічному позові щодо поділу автомобіля марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на автомобіль «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 , і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 57 000,00 грн компенсації її частки за це майно. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправомірного надання судом першої інстанції ухвалою від 14 серпня 2024 року ОСОБА_2 права на подання відзиву з огляду на таке. З матеріалів справи відомо, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 14 серпня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог задоволено. Прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог від 24 травня 2024 року. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на первісну позовну заяву з врахуванням збільшення розміру позовних вимог, а також всіх письмових доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти первісного позову. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються трок для подання відповідачем відзиву на позов. Прийнявши до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог, суд першої інстанції відповідно до норм процесуального права та з урахуванням принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві, надав ОСОБА_2 строк для надання відзиву на позовну заяву, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя, оскільки за таких обставин відповідач має можливість надати свої пояснення або заперечення щодо заявлених позовних вимог, з урахуванням їх збільшеного розміру, які йому не були відомі на час подання первісного позову. Щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_12 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 , набута 28 листопада 2013 року, тобто під час шлюбу, чого сторони не заперечують, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. 12 січня 2018 року ця квартира ОСОБА_2 відчужена без згоди ОСОБА_1 . Надаючи оцінку аргументами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визначення вартості цієї квартири, апеляційний суд зазначає таке. При вирішенні питання поділу спірної квартири набутої сторонами під час шлюбу суд, і яка була відчужена ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , суд першої інстанції використав вартість цієї квартири, що вказана в договорі відчуження квартири, оскільки інших доказів на підтвердження цієї вартості не надано. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. За таких обставин суд першої інстанції вирішуючи питання про стягнення вартості належної ОСОБА_1 частки у спільній сумісній власності спірної квартири, яка відчужена без її згоди, неправильно взяв до уваги вартість цієї квартири в розмірі 50 000,00 левів, за яку її було продано (відчужено). ОСОБА_1 до суду надала звіт про оцінку майна, зробленого сертифікованим оцінювачем New Estate Bulgaria ( АДРЕСА_14 ) від 12 січня 2022 року, з якого відомо, що вартість цієї спірної квартири становить 61 100,00 Євро. Таким чином, розмір компенсації належної ОСОБА_1 частки у спірній квартирі, яка відчужена без її згоди становить 30 550,00 Євро (61 100,00 Євро : 2), що за офіційним курсом НБУ на час розгляду справи складає 1568146,77 грн. і саме ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу спільної сумісної квартири. Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведеного не врахував, а тому неправильно визначився з розміром компенсації належної ОСОБА_1 частки у спільній сумісній власності, у зв`язку із чим рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року в частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 464 063,41 грн грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя слід змінити, вказавши, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 30 550,00 Євро компенсації, що за офіційним курсом НБУ на час розгляду справи складає 1568146,77 грн., належної ОСОБА_1 частки у спільній сумісній власності квартири АДРЕСА_7 , яка відчужено ОСОБА_2 вже після розірвання шлюбу без згоди ОСОБА_1 , а всього з врахуванням сплаченого судового збору в сумі 11804 грн. до стягнення підлягає 3044014,18 грн. Щодо додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основними рішеннями, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або не вирішені всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. ОСОБА_1 вказувала, що під час ухвалення рішення судом не вирішено питання про судові витрати, а саме щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь таких витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема: - за проведення комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи (висновок експерта від 18 травня 2020 року № 2-18/05) у сумі 18 500,00 грн; - за проведення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи (висновок експерта від 29 грудня 2020 року № 2-29/12) у сумі 11 270,00 грн; - за складення звіту про незалежну оцінку автомобіля «Hyundai Grandeur» від 26 червня 2020 року у сумі 750,00 грн; - за проведення судової оціночно-земельної експертизи (висновок експерта від 20 лютого 2024 року № СЕ-19/111-23/58412-ОЗ) у сумі 11 472,00 грн; - за отримання інформаційно-консультаційних послуг з визначення вартості гаражного боксу та нежитлового приміщення (дві довідки про надання інформаційно-консультаційних послуг ТОВ «КА «Святозаров та партнери» від 23 травня 2024 року) у сумі 5 000,00 грн; - за складення звіту про оцінку нерухомого майна (квартира за адресою: АДРЕСА_4 ) від 12 січня 2022 року № 202201110225.AR-01 у сумі 205,00 Євро; - за послуги з переведення документів, які надані як докази у справі щодо квартира за адресою: АДРЕСА_4 у сумі 3 800,00 грн. Відповідно до частин першої, - третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Суд першої інстанції, врахувавши прийняті ним до уваги докази під час ухвалення рішення та подані ОСОБА_1 докази на підтвердження понесення витрат, обґрунтовано уважав, що загальний розмір понесених ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з розглядом справи складає 17 387,00 грн Разом з цим, оскільки за обставин апеляційного перегляду цієї справи, апеляційний суд дійшов висновку про взяття до уваги звіту про оцінку нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_4 від 12 січня 2022 року № 202201110225.AR-01, витрати понесені ОСОБА_1 на його складання і у сумі 205,00 Євро та його переклад у сумі 3 800,00 грн також підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку що додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року слід змінити та викласти його другий абзац резолютивної частини у такій редакції - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи у сумі 21 187,00 грн і 205,00 Євро, що за офіційним курсом НБУ на час ухвалення рішення становить 10522,75 грн. Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 і апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані адвокатом Кантемір Василем Івановичем задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року в частині стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 змінити, збільшивши суму грошової компенсації що підлягає стягнення з 1464063,41 грн. до 3032210,18 грн. а всього 3044014,18 грн. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 рок в частині позовних вимог ОСОБА_1 та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 що стосуються нежитлового приміщення, загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; гаражного боксу № НОМЕР_1 у напівпідземному гаражі, площею 39,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_6 , гараж НОМЕР_1 ; автомобіля марки «Hyundai», модель «Grandeur», 2008 року випуску, VIN-код (номер кузова) НОМЕР_2 - залишити без змін. Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року змінити, збільшивши суму витрат, пов`язаних з розглядом справи, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 17387 грн. до 31709,75 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна