LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855620/9875/25

від 25.05.2026 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року - без змін.

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Виноградова Д.О., Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 року Справа № 620/9875/25 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Беспалова О.О., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, викладену в листі від 23.08.2025 за №5945; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті, абзацу 13, пункту 3, частини 12 , статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю IІ групи, згідно поданого рапорту ОСОБА_1 від 20.08.2025 року. В обґрунтування своїх вимог представник Позивача зазначив, що до рапорту ним долучено усі докази, що підтверджують факт існування обставин, що дають йому право на звільнення з військової служби. Натомість, на думку останнього, Відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року адміністративний позов було задоволено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно інші члени сім`ї першого ступеня споріднення (мати та брати позивача) існують, втім їх неможливість здійснювати догляд за батьком, через проходження військової служби та проживання за межами України, є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд. Відтак, суд прийшов до висновку, що звільнення Позивача для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю IІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та закрити провадження у справі, зазначаючи, що відмова Відповідача у звільненні Позивача з військової служби є правомірною, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник Військової частини НОМЕР_1 стверджує, що обставини щодо проживання матері та рідного брата Позивача жодним чином не може свідчити про їх нездатність здійснювати догляд за батьком Позивача. На переконання Апелянта, у зазначених осіб відсутні надзвичайні життєві обставини, які унеможливлюють ними догляд, на них покладений обов`язок здійснення утримання батька, а тому вони не можуть ухилитися від цього обов`язку, посиланням на догляд за іншою особою чи проживанням в іншому населеному пункті, країні і т.п. Також Апелянт акцентує увагу на тому, що дозволи на проживання матері та рідного брата Позивача у Німеччині з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову (посвідки на тимчасове проживання) дійсні лише до « 04» березня 2024 року. Докази, які підтверджують факт їхнього проживання за межами України, станом на теперішній час у матеріалах справи відсутні. Окрім того, представник Військової частини НОМЕР_1 зазначає, що неможливість здійснення догляду за батьком Позивача з боку матері та рідного брата Позивача вказує лише Позивач, натомість доказів того, що вони відмовилися від цього догляду, не надано. З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 та 03.02.2026 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, зазначаючи, що проживання матері та брата позивача за межами України є об`єктивною обставиною, яка унеможливлює здійснення ними постійного догляду за особою з інвалідністю в Україні. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 13.06.2025. Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 . Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 . ОСОБА_2 має статус інваліда ІІ групи (дата повторного оцінювання 01.04.2027) та потребує в постійному сторонньому догляді, що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 114/25/689/В, дата прийняття рішення 03.04.2025, номер рішення 114/25/689/Р). Встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності (термін дії 30.04.2027) також підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 . Відповідно до довідки № 46 від 11.04.2025, виданої Виконавчим комітетом Ніжинської ради, якою встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації зі своїм батьком ОСОБА_2 . Підстава: акт про фактичне проживання фізичної особи від 11.04.2025. Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб. 18.08.2025 ОСОБА_2 було складено нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., заяву за № 1055, якою підтвердив, що його син, ОСОБА_1 є єдиним, хто може та надає йому належне утримання та матеріальну допомогу, так як потребує постійного стороннього догляду у зв`язку з фізичними вадами. 20.08.2025 ОСОБА_2 було складено нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., заяву за № 1038, якою підтвердив, що є особою з інвалідністю ІІ групи з потребою постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування людини № 114/25/689/В від 03.04.2025. Надав згоду, щоб постійний догляд за ним здійснював його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також повідомив, про відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ним, оскільки: його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 на території України відсутні та з 2023 року проживають на території Німеччини та не мають можливості прибути на територію України. Син, ОСОБА_6 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , наразі проходить військову службу в ЗСУ та бажання звільнитися з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за ним не виявив. 20.08.2025 позивачем подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, його рідним батьком ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який потребує постійного догляду, відповідно до документів, що додано до рапорту. Вказаний рапорт військовою частиною НОМЕР_1 зареєстровано за вх. № 20769 20.08.2025. За результатом розгляду рапорту позивача, військовою частиною НОМЕР_1 листом від 23.08.2025 № 5945 повідомлено, що позивачу відмовлено (не погоджено рапорт) у його звільненні з військової служби за сімейними обставинами (необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи). Підставами для відмови є: наявність у батька позивача членів сім`ї першого ступеня спорідненості - дружини ОСОБА_4 , інших рідних синів - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що прямо суперечить, вимозі статті 26 частини 4 пункту 2, підпункту «г» Закону України №2232 - за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; надання копій документів, які не завірені належним чином, що унеможливлює встановити їх справжність та дійсність (витяг з рішення експертної команди повсякденного функціонування особи № 114/25/689/В від 03.04.2025). При цьому відповідач зазначив, що засвідчувати копії документів можуть приватні або державні нотаріуси, а за кордоном консульські установи. У населених пунктах, де немає нотаріусів, засвідчувати вірність копій документів мають право посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, окрім документів призначених для дії за кордоном. Нормативно-правове обґрунтування. Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений. Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ). Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). За нормами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України. За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Приписами частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що початком проходження військової служби вважається: 1)день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, для громадян України, які добровільно прибули до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби. Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). У свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1). Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України. Відповідно до пункту 112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення. Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди. У пункті 116 Положення №1153/2008 наведені випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання. Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади. Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду). Згідно з пунктом 117 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення. Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: 2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція). Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого: документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді. Поняття членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення визначено у Податковому кодексі України (далі - ПК України). Згідно з пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України, членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Висновки суду апеляційної інстанції. Переглядаючи рішення суду першої інсанції, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для звільнення з військової служби Позивач у своєму рапорті зазначив саме абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати наявність/відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд за батьком Позивача. Позаяк, факт встановлення ОСОБА_2 (батьку Позивача) статусу особи з інвалідністю ІІ групи та встановлення необхідності постійного нагляду, за цією особою з інвалідністю Апелянтом не заперечується, про що він зазначив у апеляційній скарзі. Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував наступні висновки. Так, для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Так, Апелянт, стверджуючи про неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, зазначає, що у батька Позивача є інші члени сім`ї першого ступеня споріднення - його дружина ОСОБА_4 та рідний син ОСОБА_5 , які можуть та зобов`язані здійснювати за ним постійний догляд. Наполягає на тому, що факт їхнього перебування за короном України не породжує тих надзвичайних життєвих обставин, які унеможливлюють догляд за своїм чоловіком та батьком. Надаючи оцінку таким доводам Апелянта, колегія суддів зазначає, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 520/14746/25, від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24 (на яку посилається й сам Апелянт). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду (ч.5 ст. 242 КАС України). Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у батька Позивача є інші члени сім`ї першого ступеня споріднення - його дружина ОСОБА_4 та рідний син ОСОБА_5 , які, станом на час звернення Позивача до Відповідача з рапортом, перебували за межами території України - у Німеччині. При цьому, колегія суддів зазначає, що Відповідачу були надані відповідні докази, які такі обставини підтверджують. Посилання Апелянта на відсутність у матеріалах справи доказів того, що станом на теперішній час ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також перебувають за межами України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки у справах в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Втім, Відповідачем не надано ані до суду першої, ані апеляційної інстанції жодних належних і допустимих доказів, які підтверджували б факт повернення на територію України ОСОБА_4 та/ або ОСОБА_5 . Окрім того, як зазначає Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та надає відповідні докази, дозволи на проживання для осіб з тимчасовим захистом у Німеччині продовжуються автоматично без необхідності отримання нових посвідок, а посилання Апелянта що посвідки на тимчасове проживання членів сім`ї першого ступеня споріднення діють лише до « 04» березня 2024 року не є доказом у розумінні приписів КАС України, який підтверджує їх повернення на територію України та можливість здійснювати догляд за батьком Позивача. Окрім того, відповідно до довідки № 46 від 11.04.2025, виданої Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради, про те, що ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_7 . Отже, у матеріалах справи відсутні належні і допустимі у розумінні ст. ст. 73-74 КАС України докази, які доводили б факт проживання з батьком Позивача також інших сленів сім`ї, як от його дружини ОСОБА_4 та/або сина ОСОБА_5 . Твердження Апелянта про наявність у ОСОБА_5 обов`язку як повнолітньої дитини утримувати своїх непрацездатних батьків колегія суддів приймає до уваги, втім зазначає, що такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище. Окрім того, такий обов`язок покладений також і на ОСОБА_1 - Позивача у цій справі, який також є повнолітньою дитиною ОСОБА_2 . Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах. Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Також колегія судів приймає до уваги, що 18.08.2025 ОСОБА_2 було складено нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., заяву за № 1055, якою підтвердив, що його син, ОСОБА_1 є єдиним, хто може та надає йому належне утримання та матеріальну допомогу. З огляду на усе вищевикладене, «юридична» наявність інших членів сім`ї батька Позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця з військової служби, оскільки такі члени сім`ї перебувають за межами території Украхїни і, відповідно, не можуть взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд. Догляд - це фактичні систематичні дії, які неможливо виконувати дистанційно з-за кордону. Відтак, звільнення військовослужбовця для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту. Позаяк, додані до рапорту документи підтверджують, що ОСОБА_2 має статус інваліда ІІ групи (дата повторного оцінювання 01.04.2027) та потребує в постійному сторонньому догляді, що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 114/25/689/В, дата прийняття рішення 03.04.2025, номер рішення 114/25/689/Р). Принагідно, колегія суддів звертає увагу на те, що Апелянт у скарзі не зазначає жодних доводів та обґрунтувань правомірності відмови у погодженні рапорту Позивача з підстав надання до рапорту завіреної лише ОСОБА_1 копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 114/25/689/В від 03.04.2025. У контексті зазначеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у рапорті від 20.08.2025 Позивач повідомив, що має оригінали усіх документів, копії яких додані ним до рапорту, та може їх пред`явити у разі необхідності. Відтак, командир Військової частини НОМЕР_1 не був позбавлений можливості ознайомитися з оригіналом такого витягу для забезпечення повного та об`єктивного розгляду рапорту у разі виникнення сумніву. Водночас, як зазначає Військова частина НОМЕР_1 у скарзі, факт встановлення батьку Позивача статусу особи з інвалідністю ІІ групи та встановлення необхідності постійного нагляду, за цією особою з інвалідністю (тобто обставини, для підтвердження яких надається витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) Апелянтом взагалі не заперечується, а отже доказуванню не підлягають. Отже, вимоги апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 КАС України). Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, суд також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року - без змін. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 25 травня 2026 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: О.О. Беспалов О.В. Карпушова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»