Постанова 4855 № 320/60402/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/60402/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Штульман І.В. суддів: Кобаля М.І., Черпака Ю.К., при секретарі: Красновій О.Р., за участю: Черкасова Д.О. , - представника позивача; Ліщук О.В., - представника відповідача,- розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у м. Києві, а також представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Черкасова Дениса Олеговича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: 17 грудня 2024 року адвокат Черкасов Денис Олегович в інтересах ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся в Київській окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення від 28 серпня 2024 року №96883240203, №96899240203, №96892240203 (т.1 а.с.1-14). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №96892240203 від 28 серпня 2024 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.16-18). Задовольняючи частково адміністративний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність встановлення перевіркою, що задекларовані інвестиційні витрати на придбання (формування) частки у статутному капіталі ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" у сумі 6251850 грн від продажу якої у 2019 році ОСОБА_2 отримано інвестиційний дохід, документально не підтверджені, що свідчить про відсутність понесених витрат на придбання таких активів. Податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_2 від отриманого інвестиційного прибутку становить 1125333,00 грн (6251850,00 * 18%). Відповідно вимог підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу (далі - ПК) України, ставка збору становить 1,5% від об`єкта оподаткування. Військовий збір від отриманого ОСОБА_2 інвестиційного прибутку становить 93777,75 грн (6251850,00 грн * 1,5%). Тобто ОСОБА_2 занижено та не перераховано до бюджету з отриманого інвестиційного прибутку військовий збір за 2019 рік в розмірі 93777,75 грн. Київський окружний адміністративний суд 31 жовтня 2025 року визнав, що відповідачем доведено правомірність прийнятих ним оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2024 року №96883240203 та №96899240203. Оскільки, відповідно до вимог статті 177 ПК України, обов`язок щодо ведення такої книги покладався виключно на фізичних осіб-підприємців, статусом якої позивач ОСОБА_2 не наділена у межах спірних правовідносин, то оспорюване податкове повідомлення-рішення №96892240203 від 28 серпня 2024 року, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 1020 грн за ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, - є протправним і підлягає скасуванню. Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що під час проведення перевірки ОСОБА_2 не було надано книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, чим порушено вимоги підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 ПК України. Вважає, що контролюючим органом було дотримано вимоги законодавства, а податкове повідомлення-рішення №96892240203 від 28 серпня 2024 року, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 1020 грн є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Черкасов Денис Олегович подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги адвокат Черкасов Д.О. зазначає, що позивач ОСОБА_2 за результатами операцій з відчуження корпоративних прав не отримала інвестиційного прибутку (загальний фінансовий результат був нульовим), а висновки як контролюючого органу, так і суду першої інстанції щодо заниження позивачем податкових зобов`язань є безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 28 серпня 2024 року №96883240203 та №96899240203 є протиправними та підлягають скасуванню. Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві зазначив, що згідно пункту 170.2 статті 170 ПК України, облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року. Позивач ОСОБА_2 не мала обов`язку подавати річну декларацію за 2019 рік, оскільки у неї не виникло ані інвестиційного прибутку, ані інвестиційного збитку, при цьому вона не мала права подавати річну декларацію з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Обов`язку з ведення книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у позивача ОСОБА_2 не виникало, а податкове повідомлення-рішення №96892240203 прийняте з порушенням податкового законодавства. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві не скористалося. Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в його апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в його апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до наступного висновку. З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судом першої інстанції, що ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_2 з питань дотримання нею вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу з отриманого інвестиційного прибутку від продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" (код ЄДРПОУ 43215464) за період з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року. За результатами перевірки складено акт перевірки від 10 липня 2024 року №85385/Ж5/26-15-24-02-03/2073318486, яким зафіксовано порушення позивачем: підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 ПК України, а саме: не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу; підпункту 168.2.1 пункту 168.2, підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 ПК України з урахуванням вимог підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України, а саме: занижено інвестиційний прибуток за 2019 рік на суму 6251850,00 грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2019 рік в сумі 1125333,00 грн з отриманого доходу; підпункту 1.2, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, а саме: не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 93777,75 грн (т.1 а.с.20-29). Головним управлінням ДПС у м. Києві, на підставі висновків акта перевірки, 28 серпня 2024 року винесено податкові повідомлення-рішення: №96883240203 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" на загальну суму 1406666,25 грн, з яких 1125333,00 грн - сума основного платежу, 281333,25 грн - штрафні (фінансові) санкції; №96899240203 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Військовий збір" на загальну суму 117222,19 грн, з яких 93777,75 грн - сума основного платежу, 23444,44 грн - штрафні (фінансові) санкції; №96892240203 форми «ПС», яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 1020,00 грн за ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу (т.1 а.с.39-42). Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач ОСОБА_2 звернулася зі скаргою до Державної податкової служби України (т.1 а.с.44-55). Рішенням ДПС України від 29 листопада 2024 року №35974/9/99-00-06-01-03-06 податкові повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві залишено без змін, а скаргу ОСОБА_2 без задоволення (т.1 а.с.56-62). Не погоджуючись із правомірністю податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2024 року, адвокат Черкасов Д.О. звернувся до суду із цим позовом за захистом прав та законних інтересів свого довірителя ОСОБА_2 . Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано Податковим кодексом України, яким визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України, платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно з положеннями пункту 163.1 статті 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Пунктом 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Відповідно до підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу. Нормами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені в пункті 162.1 статті 162 ПК, тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні та іноземні доходи. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПК України. За приписами підпункту 14.1.81-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України інвестиційний прибуток для цілей розділу IV цього Кодексу - дохід у вигляді позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від проведення операцій з цінними паперами з урахуванням курсової різниці, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, та витратами на придбання таких інвестиційних активів. Особливості оподаткування інвестиційного прибутку визначені у пункті 170.2 статті 170 ПК України. Відповідно до підпункту 170.2.1 пункту 170.2 статті 170 ПК України, облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року. За правилами, визначеними підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України (в редакції, чинній станом на 2019 рік), інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами). До продажу інвестиційного активу прирівнюються, зокрема, операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права. Підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України визначено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до складу інвестиційного прибутку включається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, а до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм пункту 170.2 статті 170 ПК України у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2020 року у справі №826/16334/15, від 27 травня 2022 року у справі №640/6721/20. Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Статтею 16 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про господарські товариства» вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Отже, вклад учасника товариства у вигляді майна (нежитлові приміщення), що збільшує розмір статутного фонду, слід розглядати як операцію з внесення платником податку коштів (майна) до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права. У свою чергу, операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані ним корпоративні права є операцією з придбання інвестиційного активу, тобто є витратами платника податку на придбання такого активу - частки у статутному капіталі. При цьому, виходячи з вимог статті 13 Закону України «Про господарські товариства», грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства. Таким чином, у випадку придбання інвестиційного активу - частки у статутному капіталі господарського товариства за рахунок внесення до статутного капіталу нежитлового приміщення, витратами на придбання такого активу є вартість такого нежитлового приміщення, визначена за згодою учасників товариства. Чинними на момент виникнення спірних відносин положеннями законодавства не вимагалося здійснення оцінки нерухомого майна, що вноситься учасником товариства до його статутного капіталу в якості вкладу, саме суб`єктом оціночної діяльності. Як вбачається з матеріалів справи, вдповідно до інформації, зазначеної в протоколі №1 зборів засновників ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" від 06 вересня 2019 року, створено Товариство та вирішено створити (сформувати) статутний капітал за рахунок нерухомого майна та затвердити грошову оцінку майнових внесків у сумі 12503700,00 грн, зокрема внесок засновника ОСОБА_2 є частина від нежитлових приміщень з №1 по №11 (групи приміщень №20) №1 (групи приміщень №21) загальною площею 213 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 38718494, належать ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на власність від 13 грудня 2012 року, серії НОМЕР_1 . Внесок оцінений засновниками Товариства в сумі 6251850,00 грн (т.1 а.с.63-67). Відповідно до акту грошової оцінки нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" від 06 вересня 2019 року, учасники Товариства ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) оцінили власні внески до статутного капіталу Товариства у вигляді нерухомого майна таким чином: внесок ОСОБА_2 : 14 частина нежитлових приміщень з №1 по №10 (групи приміщень №19), з №1 по №11 (групи приміщень №20), №1 (групи приміщень №21), загальною площею 213 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 , оцінений засновниками в сумі 6251850,00 грн. внесок ОСОБА_3 : 4 частина від нежитлових приміщень з №1 по №10 (групи приміщень №19), з №1 по №11 (групи приміщень №20), №1 (групи приміщень №21), загальною площею 213 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 , оцінений засновниками в сумі 6251850,00 грн (т.1 а.с.68). Відповідно до протоколу №2 загальних зборів Товариства від 12 вересня 2019 року, вищезазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" (т.1 а.с.69-72, 73-74). З наданих суду першої інстанції доказів апеляційним судом встановлено, що інвестиційні активи (корпоративні права) в ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" позивач ОСОБА_2 набула (придбала) в обмін на належне їй на праві власності нерухоме майно за ціною (вартістю цього майна) у розмірі 6251850,00 грн 06 вересня 2019 року, а також, що учасники (засновники) ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" дійшли згоди при визначенні розміру внеску позивача до статутного капіталу та її частки в статутному капіталі. Тобто, вартість статутного капіталу і факт формування його позивачем станом на 06 вересня 2019 року підтверджується означеними вище доказами. З договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" від 18 вересня 2019 року, ОСОБА_2 здійснила продаж частки (50%) у статутному капіталі ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" вартістю 6251850,00 грн за ціною 6251850,00 грн фізичній особі ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) (Покупець) (т.1 а.с.75-77). Відтак, витрати позивача на придбання частки в статутному капіталі ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" дорівнюють вартості її майнового внеску, яка визначена у протоколі №1 загальних зборів учасників ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" у розмірі 6251850,00 грн і яка відповідає ринковій вартості об`єктів нерухомого майна, в обмін на які позивач ОСОБА_2 придбала корпоративні права щодо означеного Товариства. Саме за вищевказаною вартістю придбання інвестиційних активів (корпоративних прав) у ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" позивачем в подальшому здійснено їх продаж в еквіваленті до відсотка реалізованої частки у статутному капіталі. ОСОБА_2 подано до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік з додатком Ф1 "Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих від операцій з інвестиційними активами" (далі - Додаток Ф1). Відповідно до поданого Додатку Ф1 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік, позивач ОСОБА_2 задекларувала інвестиційний дохід від продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ" в сумі 6251850,00 грн, інвестиційні витрати в сумі 6251850,00 грн та фінансовий результат від операцій з інвестиційними активами у сумі 0,00 грн. Враховуючи встановлені обставини у даній справі, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку щодо відсутності інвестиційного прибутку від операції зі зменшення статутного капіталу ТОВ "ВАЙОЛЕТТІ", оскільки сума отриманого доходу не перевищила суму понесених витрат (формування статутного капіталу), отже, у даному випадку, об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб відсутній, і висновок контролюючого органу про порушення позивачем ОСОБА_2 вимог підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 170.2.2, 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України є необґрунтованим та, відповідно, нарахування відповідачем грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є неправомірним. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №810/2527/17. За приписами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування своєї позиції, не довів правопорушення позивача у сфері податкових правовідносин, а тому, приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, діяв протиправно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілями, на досягнення яких спрямовані такі рішення. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на розгляді обставин справи в їх сукупності, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2024 року №96883240203 та №96899240203. Щодо винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 28 серпня 2024 року №96892240203, яким за порушення підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України (ненадання посадовим особам контролюючого органу до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року) до ОСОБА_2 застосовано штрафні санкції у розмірі 1020,00 грн, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов`язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів. Наказом Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року №579, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 лютого 2015 року за №800/27245 «Про затвердження форм книги обліку доходів і книги обліку доходів і витрат та порядків їх ведення», затверджено: форму книги обліку доходів (для платників єдиного податку першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість); Порядок ведення книги обліку доходів для платників єдиного податку першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість; форму книги обліку доходів і витрат (для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість); Порядок ведення книги обліку доходів і витрат для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість. Чинним податковим законодавством установлено порядок обліку доходів і витрат та ведення книги обліку доходів та витрат для платників податків - суб`єктів підприємницької діяльності, однак не установлено такого порядку для платників податків - фізичних осіб, доходи яких підлягають оподаткуванню безвідносно до здійснення підприємницької діяльності. Відтак застосування до позивача ОСОБА_2 штрафних (фінансових) санкцій за ненадання книги обліку доходів і витрат спірним податковим повідомленням-рішенням від 28 серпня 2024 року №96892240203 є протиправним, наслідком чого є наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 28 серпня 2024 року №96892240203. Відповідно частин першої-третьої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи пунктів 1, 2, 3, 4 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Проаналізувавши норми права та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що стало підставою для неправильного вирішення справи, а отже апеляційну скаргу представника позивача слід задовольнити, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі №320/60402/24 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 28 квітня 2024 року №96883240203 та №96899240203 і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з положень статті 139 КАС України. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 сплатила 15140 грн судового збору при поданні позовної заяви до суду першої інстанції та 22710 грн - при поданні апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 37850,00 грн. Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цієї статті Кодексу сформована, зокрема у постановах від 21 червня 2023 року у справі №320/14138/21 та від 24 червня 2024 року у справі №420/11912/23. За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Як вбачається з матеріалів справи, 11 червня 2024 року між ОСОБА_2 (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ЮРІМЕКС", укладено Договір про надання правової допомоги (т.1 а.с.18). Згідно з пунктом 1 Додатку №1 від 05 грудня 2024 року до Договору про надання правової допомоги від 11 червня 2024 року, клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 20000 грн за надання правової допомоги щодо супроводження справи за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2024 року №96883240203, №96899240203, №9689240203 (т.1 а.с.19). Відповідно до Додатку №2 від 17 листопада 2025 року до договору до Договору про надання правової допомоги від 11 червня 2024 року клієнт сплачує кошти у розмірі 12000 грн за надання правової допомоги за супроводження справи в суді апеляційної інстанції протягом трьох місяців з дня підписання цього додатку (т.2 а.с.53). На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 надано договір про надання правової допомоги від 11 червня 2024 року, додаток до договору №1 від 05 грудня 2024 року, платіжну інструкцію від 22 квітня 2025 року (т.1 а.с.252), рахунок на оплату парової допомоги №3 від 27 січня 2025 року(т.2 а.с.162-175), додаток №2 від 17 листопада 2025 року до договору до Договору про надання правової допомоги від 11 червня 2024 року. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Варто зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукає суб`єкта владних повноважень утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Суд також враховує положення пункту 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 згідно з якими, за винятком особливих обставин, сторона, яка виграла справу в принципі має одержувати від сторони, яка програла справу відшкодування видатків і витрат, включаючи гонорари адвокатам, котрі вона небезпідставно понесла в зв`язку із провадженням. У постанові від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22 Верховний Суд вказав, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України. Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/12026/19 та від 3 грудня 2021 року у справі №817/861/18, від 23 червня 2022 року у справі №640/9792/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22. З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем ОСОБА_2 документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п`ятою статті 134 КАС України, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду прийшла до висновку, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу адвоката в заявленому розмірі є завищеною та не співмірною із складністю справи і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві в розмірі 15000,00 грн. Вказаний розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу та обсягом роботи, який адвокат виконав для надання правничої допомоги ОСОБА_2 Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Черкасова Дениса Олеговича - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі №320/60402/24 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Головного управління ДПС у м. Києві від 28 квітня 2024 року №96883240203 та №96899240203 та ухвалити нове рішення в цій частині. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 28 квітня 2024 року №96883240203 та №96899240203. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі №320/60402/24 - залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) суму сплаченого судового збору у розмірі 37850,00 (тридцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.В. Штульман Судді: М.І. Кобаль Ю.К. Черпак Повний текст постанови виготовлено 25 травня 2026 року.