Постанова 4851 № 480/10723/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 р.Справа № 480/10723/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. , за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Л.М. Опімах) від 25.02.2026 року по справі № 480/10723/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ФОП ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.08.2024 № 1028618280901, від 15.08.2024 № 1029518280901. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 року по справі № 480/10723/24 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області № 1028618280901 від 15.08.2024 про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 362100 (триста шістдесят дві тисячі сто) грн 00 коп, та № 1029518280901 від 15.08.2024 про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 127800 (сто двадцять сім тисяч вісімсот) грн 00 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 4899,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат. 27 січня 2026 року представник позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адвокат Іващенко О.М. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 46500,00 грн. Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року по справі № 480/10723/24 заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 14000 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу. Відповідач не погодився з додатковим рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності додаткового рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додаткове рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та адвокатом Іващенком О.М. 18 липня 2024 року укладений Договір про надання правничої допомоги (том 2 а.с. 33-34). Пунктами 4.1 та 4.2 визначено, що правничу допомогу клієнт оплачує згідно акту наданих послуг , форма, порядок складання/ведення якого та терміни оплати по якому визначаються домовленістю між адвокатом та клієнтом. Така оплата є гонораром адвоката за надання правничої допомоги. На підтвердження виконаних робіт, їх обсягу та вартості позивачем наданий акт наданих послуг № 1 від 27.01.2026, відповідно до якого загальна вартість визначена у розмірі 46500,00 грн, з розрахунку 1 година роботи 1000,00 грн (том 2 а.с. 35). Так, відповідно до акту наданих послуг (том 1 а.с. 35) адвокатом Іващенко О.М. позивачу надані наступні послуги із розрахунку вартості однієї години роботи 1000,00 грн:

1. Надання правничої консультації щодо судової практики, перспективи справи, необхідних документів для оскарження результатів перевірки -2 години вартістю 2000,00 грн;

2. Опрацювання акта перевірки, підготовка заперечення від 30.07.2024 на акт перевірки - 8 годин вартістю 8000,00 грн;

3. Опрацювання податкових повідомлень-рішень, підготовка скарги від 12.09.2024 року до ДПС України - 8 годин вартістю 8000,00 грн;

4. Опрацювання рішення про результати розгляду скарги, підготовка позовної заяви 10 годин вартістю 10000,00 грн;

5. Опрацювання відзиву на позовну заяву, підготовка та подання відповіді на відзив - 5 годин вартістю 5000,00 грн;

6. Складання та подання клопотань - 7,5 годин вартістю 7500,00 грн;

7. Виїзд до суду та участь у судових засіданнях - 6 годин вартістю 6000,00 грн. Перевіривши подані позивачем письмові докази, суд першої інстанції вважав, що зазначені витрати на правову допомогу є не співмірними до заявлених вимог та не відповідають складності справи, обсягу робіт, часу, витраченому на їх виконання. При цьому, суд погодився з доводами позивача про необхідність відшкодування витрат адвокатові за надання правничої консультації щодо судової практики, перспективи справи, необхідних документів для оскарження результатів перевірки - 2 години вартістю 2000,00 грн, опрацювання акта перевірки, підготовку заперечення від 30.07.2024 на акт перевірки - 8 годин вартістю 8000,00 грн та участь у трьох судових засіданнях 13.10.2025, 10.12.2025, 21.01.2026, у загальній кількості 4 годин ( з урахуванням часу очікування у приміщенні суду) вартістю 4000,00 грн., що в загальному розмірі становить 14000,00 грн. Водночас, суд також врахував, що подальші роботи, зазначені у акті наданих послуг а саме: опрацювання податкових повідомлень-рішень, підготовка скарги до ДПА України, опрацювання рішення про результати розгляду скарги, підготовка позовної заяви не потребували ні додаткових зусиль, ні часу, оскільки виготовлені адвокатом документи: скарга на податкові повідомлення-рішення до ДПА України, позовна заява є ідентичними, за своїм змістом дублюють заперечення на акт перевірки, тому вважає витрати на ці види робіт завищеними. Також, суд вважає, що не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача вартість робіт по формуванню клопотання про відкладення судового розгляду у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю представника, клопотань про врахування зайнятості представника у разі відкладення розгляду справи, оскільки подання таких клопотань по своїй суті не є наданням правничої допомоги, а тому не можуть компенсуватися за рахунок сторони. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17. Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України. Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження виконаних робіт, їх обсягу та вартості позивачем наданий акт наданих послуг № 1 від 27.01.2026, відповідно до якого загальна вартість визначена у розмірі 46500,00 грн, з розрахунку 1 година роботи 1000,00 грн (том 2 а.с. 35). Так, відповідно до акту наданих послуг (том 1 а.с. 35) адвокатом Іващенко О.М. позивачу надані наступні послуги із розрахунку вартості однієї години роботи 1000,00 грн:

1. Надання правничої консультації щодо судової практики, перспективи справи, необхідних документів для оскарження результатів перевірки - 2 години вартістю 2000,00 грн;

2. Опрацювання акта перевірки, підготовка заперечення від 30.07.2024 на акт перевірки - 8 годин вартістю 8000,00 грн;

3. Опрацювання податкових повідомлень-рішень, підготовка скарги від 12.09.2024 року до ДПС України - 8 годин вартістю 8000,00 грн;

4. Опрацювання рішення про результати розгляду скарги, підготовка позовної заяви 10 годин вартістю 10000,00 грн;

5. Опрацювання відзиву на позовну заяву, підготовка та подання відповіді на відзив - 5 годин вартістю 5000,00 грн;

6. Складання та подання клопотань - 7,5 годин вартістю 7500,00 грн;

7. Виїзд до суду та участь у судових засіданнях - 6 годин вартістю 6000,00 грн. Колегія суддів зазначає, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Перевіривши матеріали справи та дослідивши зміст акту виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегія суддів зазначає, що в контексті цієї справи, реальним результатом наданих послуг на правничу допомогу є складення позовної заяви, відповіді на відзив відповідача та участь у судових засіданнях в суді першої інстанції. При цьому, суд вважає, що такі послуги, як надання правничої консультації щодо судової практики, перспективи справи, необхідних документів для оскарження результатів перевірки, опрацювання акта перевірки, підготовка заперечення від 30.07.2024 на акт перевірки, опрацювання податкових повідомлень-рішень, підготовка скарги від 12.09.2024 року до ДПС України, опрацювання рішення про результати розгляду скарги та опрацювання відзиву на позовну заяву, не є окремими видами правничої допомоги, оскільки фактичним результатом всіх цих дій було власне складення адвокатом позовної заяви та відповіді на відзив на позовну заяву. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Такий висновок неодноразово робив Верховний Суд, зокрема, але не виключно, у постановах від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18), від 23.04.2021 (справа № 521/15516/19), від 21.06.2022 (справа № 826/11302/18). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Такий висновок неодноразово робив Верховний Суд, зокрема, але не виключно, у постановах від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18), від 23.04.2021 (справа № 521/15516/19), від 21.06.2022 (справа № 826/11302/18). Враховуючи встановлені судом обставини, зважаючи на зміст послуг, які реально надані адвокатом в контексті цих правовідносин (складення позовної заяви, складення відповіді на відзив на позовну заяву, участь у судових засіданнях), надані докази на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу, а також те, що відповідачем надавалося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 46500,00 грн дійсно є неспівмірними зі складністю цієї справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами). Разом з цим колегія суддів зазначає, що враховуючи зміст наданих адвокатом послуг зі складення позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву, участь у трьох судових засіданнях, колегія суддів погоджується із загальними висновками суду першої інстанції про те, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн, які на думку суду є співмірними зі складністю цієї справи, обсягом наданих послуг та ціною позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення. Додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року по справі № 480/10723/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко Повний текст постанови складено 25.05.2026 року