Постанова 4817 № 605/390/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 605/390/25Головуючий у 1-й інстанції Кравчук В.М. Провадження № 22-ц/817/393/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Хома М. В., Храпак Н. М., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 605/390/25 за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року (ухвалене суддею Кравчук В.М., повний текст якого складено 29 грудня 2025 року) та додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року (ухвалене суддею Кравчук В.М., повний текст якого складено 07 січня 2026 року) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Дружба», про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди та скасування державної реєстрації, В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» (далі - ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», позивач, апелянт) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка 1), товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Дружба» (далі ТОВ «Агрокомпанія Дружба», відповідач 2), про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди. Позов обґрунтований тим, що 01 липня 2018 року між ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0.5016 га (кадастровий номер 6124885800:01:001:0451). Строк дії договору 7 років, сплив якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством, але в будь-якому випадку сторони дійшли згоди, що даний договір та право оренди за даним договором є чинним до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Відповідно до пункту 3.2 договору, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Договір оренди землі від 01 липня 2018 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрація іншого речового права) 04 вересня 2018 року, тому семирічний строк дії такого договору сплив 04 вересня 2025 року. Маючи намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди землі, 06 серпня 2025 року ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» надіслало ОСОБА_2 лист-повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі від 01 липня 2018 року. Таким чином, до закінчення строку дії договору оренди позивач, як добросовісний орендар, маючи законні сподівання на продовження дії договору оренди землі на новий строк, у встановленому порядку звернувся до орендодавця з метою реалізації переважного права на поновлення договору, яке йому гарантоване умовами договору та запропонував підписати додаткову угоду, що підтверджується квитанцією установи поштового зв`язку про прийняття поштового відправлення та трекінгом відстеження відправлення. Однак будь-якої відповіді на вказаний лист-повідомлення відповідачка не надала, тобто не скористалася правами, передбаченими ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», а саме у місячний строк з моменту отримання листа-повідомлення не заперечила проти продовження договору на новий строк. Позивач продовжує користуватися земельною ділянкою, а відповідач, у відповідь на отриманий проєкт додаткової угоди, не надіслав повідомлення про заперечення на пропоновані умови або зустрічну пропозицію, що вказує на існування правових підстав для визнання додаткової угоди укладеною. Разом з тим, позивач дізнався, що 02 липня 2025 року ОСОБА_2 уклала договір оренди земельної ділянки площею 0.5016 га (кадастровий номер 6124885800:01:001:0451) з ТОВ «Агрокомпанія «Дружба» та 17 липня 2025 року проведено державну реєстрацію іншого речового права: номер запису 60802642. З урахуванням того, що ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» належно виконувало свої обов`язки за договором оренди, в установлений договором строк повідомило орендодавця про намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, воно має право на поновлення договору на підставі ст.33 Закону України «Про оренду землі». Вважає, що відповідачами порушено його переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк. У зв`язку із викладеним, позивач просив суд: - визнати укладеною додаткову угоду від 18 липня 2025 року до договору оренди землі від 01 липня 2018 року між ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» та ОСОБА_2 (в запропонованій редакції); - визнати відсутнім у ТОВ «Агрокомпанія «Дружба» права оренди земельної ділянки площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451, яка розташована на території Носівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, номер запису про інше речове право: 60802642; - скасувати запис щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451, яка розташована на території Носівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, номер запису про інше речове право: 60802642; - стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати в сумі 7266.0 грн. Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року позов ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» залишено без задоволення. Додатковим рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року стягнуто з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь ТОВ «Агрокомпанія Дружба» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000.00 грн. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», в інтересах якого діє керівник Іванчук Г.І., подало на них апеляційні скарги, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. В апеляційній скарзі на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції всупереч висновкам Верховного Суду застосував до спірних правовідносин ст.33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладення договору оренди, тоді як підлягає застосуванню ця норма в редакції, чинній на момент звернення ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» до суду. На думку апелянта, суд першої інстанції повинен розглядати спір не у контексті поновлення договору оренди відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення, а з урахуванням допущеного відповідачем порушення та необхідності захисту переважного права орендаря на продовження орендних правовідносин між сторонами. Крім того вказує, що ОСОБА_2 взагалі не розглянула пропозицію ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на укладення договору оренди на новий строк, не провела з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» жодних переговорів, не повідомила про умови, на яких готова продовжувати договірні відносини з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» та не спробувала ініціювати та досягти домовленості або визначити свої умови, на яких вона готова продовжити орендні правовідносини, а тому не можна стверджувати, що сторони не досягли домовленості щодо нових умов договору, оскільки орендодавець їх не розглядав та не оцінював їх на прийнятність. Крім того вказує, що у своєму листі-повідомленні від 24 січня 2025 року ОСОБА_2 посилалася на намір самостійно обробляти орендовану за договором земельну ділянку і використовувати її для власних потреб на свій розсуд, однак після закінчення строку договору передав її в оренду іншому товариству, що, на думку апелянта, свідчить про недобросовісність поведінки відповідача та порушення переважного права орендаря. Також вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» строків повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі, оскільки договір оренди землі від 01 липня 2018 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрація іншого речового права) 04 вересня 2018, у зв`язку з чим семирічний строк договору сплив 04 вересня 2025 року. У зв`язку з наведеним просить рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року зазначає, що у відзиві на позовну заяву від 08 жовтня 2025 року представником ТОВ «Агрокомпанія Дружба» зазначено, щоб судові витрати покласти на позивача в розмірі попереднього розрахунку 10000.00 грн. Проте, судом частково задоволено заяву ТОВ «Агрокомпанія Дружба» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в розмірі 8000.00 грн без належного обгрунтування збільшення розміру витрат на правову допомогу. Вважає, що зазначений ТОВ «Агрокомпанія Дружба» у заяві розмір витрат на правову допомогу не співмірний зі складністю справи, кількістю судових засідань та участь у них представника ТОВ «Агрокомпанія Дружба». На думку сторони позивача, представнику ТОВ «Агрокомпанія Дружба» не вимагалось вивчення по даній справі великої кількості документів, що стосуються відповідачів у даній справі, оскільки об`єкт оскарження один і відповідно доказова база також стосується виключно одного предмету. У зв`язку з наведеним просить додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року скасувати. 18 березня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідача ТОВ «Агрокомпанія Дружба», в інтересах якого діє адвокат Вийванко Н.П., надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року. Відзив мотивований тим, що з моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою. Речове право на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0.5016 га (кадастровий номер 6124885800:01:001:0451), власником якої являється ОСОБА_2 , за ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» зареєстровано на підставі договору оренди землі від 01 липня 2018 року, тому строк дії такого речового права діє до 01 липня 2025 року. Вважає посилання апелянта, що семирічний строк договору сплив 04 вересня 2025 року з моменту державної реєстрації права оренди суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно протидії рейдерству», зокрема на власний розсуд встановити інші правила визначення моменту початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення. Крім того, твердження ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», що орендар має право на поновлення договору оренди землі від 01 липня 2018 року, сторона відповідача вважає безпідставним, оскільки відповідачка ОСОБА_2 , не маючи наміру пролонгувати зазначений договір оренди, направила рекомендованим листом з описом вкладення та статусом «пріоритетний» заздалегідь, до закінчення строку дії договору, а саме 03 лютого 2025 року, орендарю, позивачу ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», лист-повідомлення про те, що вона не бажає поновлювати дію договору оренди та просить утриматися від дій, які б перешкоджали орендодавцю після закінчення строку дії договору використовувати належну їй земельну ділянку. Отже, повідомивши орендаря про свої наміри, відповідачка ОСОБА_2 обґрунтовано вважала, що дія договору оренди землі від 01 липня 2018 року припинилася внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Відтак 02 липня 2025 року ОСОБА_2 цілком правомірно уклала договір оренди землі з новим орендарем ТОВ «Агрокомпанія Дружба». Отже, у ОСОБА_2 з 03 лютого 2025 року відсутнє волевиявлення і відсутній намір продовжувати договір оренди землі від 01 липня 2018 року. У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення та судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача в розмірі попереднього розрахунку 10000.00 грн. 30 березня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 не мала наміру продовжувати з позивачем договорів оренди землі, про що його листом від 24 січня 2025 року заздалегідь повідомила. Крім того вказує, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено, що договір оренди закінчується 01 липня 2025 року, а тому позивач в порушення строку, передбаченого ст.33 ЗК України, надіслав йому повідомлення про намір продовжити строк дії договору оренди. У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. 18 березня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідача ТОВ «Агрокомпанія Дружба», в інтересах якого діє адвокат Вийванко Н.П., надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року. Відзив мотивований тим, що відповідачем ТОВ «Агрокомпанія «Дружба» у своєму відзиві на позовну заяву від 08 жовтня 2025 року та у судовому засіданні до закінчення судових дебатів, було заявлено про намір подати докази (договір, рахунки, акти тощо) про розмір судових витрат, у т.ч. на правничу (правову) допомогу та інше, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України. З акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) вбачається, що адвокатом Вийванко Н.П. була надана правнича допомога на представлення інтересів відповідача ТОВ «Агрокомпанія Дружба» та було виконано такі послуги: 1) усна консультація з клієнтом, узгодження правової позиції у справі, необхідності отримання та подання відповідних доказів у справі, роз`яснення питань, які виникають в ході розгляду справи - 2 год 4000.00 грн; 2) вивчення документів, наданих клієнтом, опрацювання законодавства та формування правової позиції захисту у суді - 2 год 4000.00 грн; 3) підготовка відзиву на позов (9 сторінок) із усіма доказами, включаючи аналіз судової практики в подібних правовідносинах 2 год 4000.00 грн; 4) участь у судових засіданнях у суді першої інстанції (у режимі відеоконференції): 22 жовтня 2025 року, 06 листопада 2025 року, 02 грудня 2025 року, 16 грудня 2025 року - 4 засідання 4000.00 грн. Усього вартість наданих послуг становить 16000.00 грн. Отже, зазначає, обсяг наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість підтверджені належними та допустимими доказами. Витрати на правову допомогу понесені фактично, підтверджені договором про надання правової допомоги № 05/25 від 09 вересня 2025 року, детальним описом та актом приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 16 грудня 2025 року. Вважає, що розмір витрат є співмірний складності справи, обсягу роботи, участі у засіданнях. Отже, суд першої інстанції правомірно застосував ст.141 ЦПК України, врахувавши критерії відшкодування витрат. У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Учасники в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. 30 квітня 2026 року представник апелянта ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» - Іванчук Г.І. подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача. Також, 30 квітня 2026 року представник відповідача ТОВ «Агрокомпанія Дружба» - Вийванко Н.П. подала клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник бере участь на загальних зборах ТОВ «Агрокомпанія Дружба». На думку колегії суддів, вказана обставина не є поважною причиною не прибуття представника відповідача в судове засідання, оскільки стосується виключно організації внутрішньої діяльності товариства та не відноситься до об`єктивних причин. Враховуючи викладене та з метою недопущення порушень процесуальних строків, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення по суті підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга на додаткове рішення до задоволення не підлягає, виходячи із наступного. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Відповідачці ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0.5016 га з кадастровим номером 6124885800:01:001:0451, яка знаходиться в межах території Носівської сільської ради, на праві власності на підставі державного акту серія ЯЛ та номер 898583, виданий 15 листопада 2010 року Управлінням Держкомзему в Підгаєцькому районі. 01 липня 2018 року між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», як орендарем, укладено договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах території Носівської сільської ради, площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451 (а.с.18-19). Відповідно до п.3.1 договору, строк його дії 7 років, сплив якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством, але в будь-якому випадку даний договір та право оренди за даним договором є чинним до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Відповідно до пункту 3.2 договору, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Згідно із пунктом 4.1 договору оренди землі від 01 липня 2018 року орендна плата вноситься Орендарем в розмірі 31.24 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 3726.63 грн за рік оренди (800 кг зерна). Відповідно до пункту 14.1 договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Право оренди за цим договором виникає з моменту його державної реєстрації. З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №136952652 від 07 вересня 2018 року вбачається, що право оренди земельної ділянки площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451, на підставі договору оренди землі від 01 липня 2018 року було зареєстровано 04 вересня 2018 року, номер запису про інше речове право: 27816168 (а.с.20). Після проведеної державної реєстрації права оренди орендар ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» приступило до використання земельної ділянки кадастровий номер 6124885800:01:001:0451. Долучені копії платіжних інструкції №15396 від 09 грудня 2022 року, № 25603 від 31 серпня 2023 року, № 14946 від 09 серпня 2024 року, № 3412 від 17 лютого 2025 року підтверджують факт належного виконання обов`язку щодо виплати орендної плати за 2022-2024 роки (а.с.65-68). 03 лютого 2025 року ОСОБА_2 надіслала ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» лист-повідомлення від 24 січня 2025 року про те, що вона заперечує у поновленні договору оренди землі від 01 липня 2018 року та повідомила про намір самостійно обробляти земельну ділянку площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451. Також попереджено ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», що в разі продовження фактичного використання земельної ділянки, такі дії трактуватимуться як самовільне заволодіння. Крім того, незалежно від стану ділянки (наявності насіння), орендодавець залишає за собою право приступити до використання ділянки (а.с.50-51). ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» направило відповідачці ОСОБА_2 лист-повідомлення №1511/07 від 18 липня 2025 року «Про намір продовжити дію Договору оренди земельної ділянки №б/н від 01.07.2018», згідно якого позивач повідомив про намір поновити дію Договору оренди земельної ділянки (земельна ділянка площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451, право оренди за яким зареєстроване відповідно до вимог чинного на момент укладення договору законодавства України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Просить підписати додаткову угоду на поновлення дії Договору оренди земельної ділянки №б/н від 01 липня 2018 року та направити один екземпляр. Вказаний лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди було відправлено відповідачці 06 серпня 2025 року, що підтверджується копією опису вкладення листа із штампом АТ «Укрпошта» (а.с.21-24). З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 вересня 2025 року вбачається, що право оренди земельної ділянки площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451, на підставі договору оренди землі від 02 липня 2025 року зареєстровано 17 липня 2025 року, орендар ТОВ «Агрокомпанія Дружба», номер запису про інше речове право: 60802642. Згідно повідомлення ТОВ «Агрокомпанія Дружба» №1828/10 від 14 жовтня 2025 року земельна ділянка за кадастровим номером 6124885800:01:001:0451 знаходиться в межах поля №70-4066, перебуває в користуванні підприємства та засіяна сільськогосподарською культурою соняшник під урожай 2025 року (а.с.70). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Частиною четвертою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі». Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Таким чином, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору. Такий правовий висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц. У разі незгоди орендодавця у поновленні договору оренди, направленої орендарю у місячний строк до закінчення строку його дії, переважне право на укладення договору оренди землі припиняється, тому що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 272/440/18. Згідно стаття 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У статті 126 ЗК України зазначається, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Судом першої інстанції правильно встановлено, що ТОВ «Агрокомпанія Дружба» та ОСОБА_2 , як сторони за договором, не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, оскільки власник земельної ділянки орендодавець ОСОБА_2 у своєму листі-повідомленні від 24 січня 2025 року вказала на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі та намір використовувати ділянку на власний розсуд. ОСОБА_2 завчасно, а саме 03 лютого 2025 року надіслала на адресу ТОВ «Агрокомпанія Дружба» (м.Тисмениця, вул.Галицька, 93) вищевказаний лист-повідомлення. Апеляційний суд зазначає, що вказана обставина беззаперечно свідчить про відсутність волевиявлення у ОСОБА_2 на поновлення договору оренди землі від 01 липня 2018 року, в тому числі й на запропонованих ТОВ «Агрокомпанія Дружба» умовах, а тому переважне право ТОВ «Агрокомпанія Дружба» не порушено. Разом з тим, суд першої інстанції помилково виходив з того, що строк дії договору оренди землі від 01 липня 2018 року закінчився 01 липня 2025 року. Так, відповідно до п.3.1 договору строк дії договору 7 років, сплив якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством, але в будь-якому випадку даний договір та право оренди за даним договором є чинним до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право оренди земельної ділянки площею 0.5016 га, кадастровий номер 6124885800:01:001:0451, на підставі договору оренди землі від 01 липня 2018 року було зареєстровано 04 вересня 2018 року, номер запису про інше речове право: 27816168 (а.с.20). 01 січня 2013 року набрала чинності нова редакція Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1878-VI). Зі статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК прибрали посилання на державну реєстрацію правочинів, а із Закону «Про оренду землі» виключили статті 18 та 20 про обов`язкову державну реєстрацію договорів. Відтак «реєстраційним» об`єктом став не договір, а право оренди: воно підлягає державній реєстрації на підставі укладеного договору (частина п`ята статті 6 Закону «Про оренду землі»; пункт 2 частини першої статті 4 та пункт 1 частини першої статті 19 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже було розмежування двох моментів: 1) укладення договору як зобов`язання (досягнення згоди щодо всіх істотних умов і підписання), з якого виникають права та обов`язки сторін у зобов`язальних правовідносинах; 2) виникнення речового права оренди, яке пов`язане з моментом державної реєстрації права. Для договорів, укладених із 01 січня 2013 року, момент укладення пов`язується з досягненням сторонами згоди щодо всіх істотних умов і підписанням у простій письмовій формі, якщо інше не погоджено, за умови дотримання вимог статей 638, 759 і 792 ЦК та статті 15 Закону «Про оренду землі». Такий підхід Велика Палата Верховного Суду підтвердила у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 у частині розмежування «укладення договору» і «виникнення права оренди». З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає обов`язок передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право користування земельною ділянкою. У цьому ж контексті Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір оренди є укладеним з моменту досягнення згоди в належній формі, а право оренди виникає з моменту державної реєстрації. Водночас для договорів, укладених після 01 січня 2013 року, Велика Палата Верховного Суду відступила від підходу, за яким договір оренди набуває чинності з дня державної реєстрації. Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, не відступаючи від висновків Касаційного цивільного суду (зокрема постанови від 24 травня 2023 року у справі № 709/1186/21, від 31 травня 2023 року у справі № 709/1187/21, від 15 червня 2023 року у справі № 390/356/21, від 26 липня 2023 року у справі № 357/8085/19), сформулювала правило для договорів про початок його строку. Якщо в договорі цього періоду прямо зазначено, що перебіг строку дії (набрання чинності) починається з «моменту підписання та державної реєстрації права оренди», строк обчислюється з моменту державної реєстрації права оренди, а не з дати підписання. Якщо ж такого застереження немає, строк дії договору починає перебіг з дати підписання договору. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що після 16 січня 2020 року Закон України «Про оренду землі» закріпив імперативне правило: дата закінчення дії договору обчислюється від дати його укладення. Для вказаного періоду вирішальним є саме факт укладення договору, а не те, як сторони сформулювали момент «набрання чинності». Тому навіть якщо в тексті договору зазначено, що він набирає чинності з «моменту підписання та державної реєстрації права оренди», така умова не змінює правила обчислення строку від дати укладення. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, строк його дії починає рахуватися після підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Вказане підтвердив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 357/12982/23 в постанові від 24 липня 2025 року. Сторони не можуть врегулювати відносини у спосіб, який суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону «Про оренду землі» у редакції Закону № 340-IX, зокрема встановлювати інші правила визначення дати початку перебігу строку або не зазначати дату укладення договору. Умови, що не відповідають цим вимогам, не створюють для сторін тих наслідків, на які вони розраховували. 05 грудня 2019 року Законом України №340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року (далі - Закон №340-IX), частину першу статті 14 Закону N 161-XIV викладено в дещо іншій редакції: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом. Отже, у спорах про строки оренди вирішальним є від якої події закон дозволяє вести відлік певного періоду укладення договору (до 01 січня 2013 року, від 02 січня 2013 року до 15 січня 2020 року та з 16 січня 2020 року по теперішній час). У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що договір оренди укладено 01 липня 2018 року, а його держана реєстрація проведена 04 вересня 2018 року, тому з урахуванням п.3.1 договору (строк дії починається з моменту державної реєстрації права), колегія суддів приходить до висновку, що строк дії договору закінчився 04 вересня 2025 року, оскільки вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22. Щоб реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди землі, орендар (позивач) мав за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити про це орендодавця (відповідачку), отже не пізніше 04 червня 2025 року ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» мало направити ОСОБА_2 лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом додаткової угоди. Натомість цей лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди направлено 06 серпня 2025 року, тобто з значним порушенням строку, погодженого сторонами в договорі оренди (п.3.2). В той же час, суд першої інстанції правильно встановив відсутність в орендодавця, відповідачки ОСОБА_2 , наміру пролонгувати зазначений договір оренди, про що свідчить і направлений нею рекомендованим листом з описом вкладення та статусом «пріоритетний» заздалегідь, до закінчення строку дії договору, а саме 03 лютого 2025 року, орендарю, позивачу ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», лист-повідомлення про те, що вона не бажає поновлювати дію договору оренди та просить утриматися від дій, які б перешкоджали їй після закінчення строку дії договору використовувати належну їй земельну ділянку. Отже, повідомивши про свої наміри, відповідачка ОСОБА_2 обґрунтовано вважала, що дія договору оренди землі від 01 липня 2018 року припинилася внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Відтак вона цілком правомірно уклала договір оренди землі з новим орендарем - ТОВ «Агрокомпанія Дружба». Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого ст.33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даній справі відсутні правові підстави для задоволення позову ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття». Доводи апелянта про те, що ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» не порушувало строків повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до пункту 3.2 договору орендар повинен не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію, що в даному випадку є 04 червня 2025 року, однак ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди направлено орендодавцю лише 06 серпня 2025 року. Твердження апелянта про те, що лист ОСОБА_2 від 24 січня 2025 року не може вважатися належним розглядом листа-повідомлення ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» від 18 липня 2025 року про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки, колегія суддів відхиляє, оскільки орендодавець у відповідності до вимог законодавства повідомив орендаря про свої заперечення щодо поновлення договору оренди землі. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. Щодо оскарження додаткового рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року. 08 жовтня 2025 року до місцевого суду надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідача ТОВ «Агрокомпанія Дружба» - Вийванко Н.П., в якому вона просила у задоволенні позову відмовити, а судові витрати покласти на позивача в розмірі попереднього розрахунку 10000.00 грн. В судовому засіданні представниця відповідача зазначала, що докази понесення цих витрат будуть подані до суду протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у порядку ч.8 ст.141 ЦПК України. 29 грудня 2025 року від представниці відповідача ТОВ «Агрокомпанія Дружба» - Вийванко Н.П., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі в частині стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката у розмірі 16000.00 грн. Представниця ТОВ «Агрокомпанія Дружба» - Вийванко Н.П., до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі долучила докази, що підтверджують розмір узгодженого гонорару за надані правові послуги, а саме: договір про надання правової допомоги № 05/25 від 09 вересня 2025 року, детальний опис та акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 16 грудня 2025 року. З акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) вбачається, що адвокат Вийванко Н.П., яка надавала правничу допомогу та представляла інтереси відповідача ТОВ «Агрокомпанія Дружба» виконано такі послуги: 1) усна консультація з клієнтом, узгодження правової позиції у справі, необхідності отримання та подання відповідних доказів у справі, роз`яснення питань, які виникають в ході розгляду справи - 2 год. 4000.00 грн; 2) вивчення документів, наданих клієнтом, опрацювання законодавства та формування правової позиції захисту у суді - 2 год. 4000.00 грн; 3) підготовка відзиву на позов (9 сторінок) із усіма доказами, включаючи аналіз судової практики в подібних правовідносинах - 2 год. 4000.00 грн; 4) участь у судових засіданнях у суді першої інстанції (у режимі відеоконференції): 22 жовтня 2025 року, 06 листопала 2025 року, 02 грудня 2025 року, 16 грудня 2025 року - 4 засідання 4000.00 грн. Усього вартість наданих послуг становить 16000,00 грн. 05 січня 2026 року від представниці позивача ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» - Іванчук Г.І. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому вона просить зменшити розмір витрат, заявлених ТОВ «Агрокомпанія Дружба», до 5000.00 грн, вважає суму витрат на правову допомогу завищеною, з огляду на обставини справи та обсяг наданих послуг. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами(стаття 141 ЦПК України). Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). У справі, яка переглядається апеляційний судом, встановлено, що стороною відповідача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано належним чином завірені копії договору про надання правової допомоги № 05/25 від 09 вересня 2025 року, детальний опис та акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 16 грудня 2025 року на загальну суму 16 000 грн. Таким чином витрати відповідача на професійну правничу (правову) допомогу відповідача у суді першої інстанції підтверджені належними та допустимими доказами. Разом з цим, проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих відповідачу адвокатом Вийванко Н.П. послуг, а також подані документи, апеляційний суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Колегія суддів зазначає, що розрахунок гонорару допомоги згідно договору не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Апеляційний суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Таким чином, правильним є висновок місцевого суду, що зазначені у заяві представника відповідача адвоката Вийванко Н.П. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000.00 грн не є співрозмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат та не є пропорційними до предмета спору. З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що згідно статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути понесені витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн. Вказана сума не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару, є співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Доводи апелянта про те, що судом ухвалено додаткове рішення щодо розподілу судових витрат в розмірі 8000,00 грн без належного обгрунтування збільшення розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки сторона відповідача у відзиві на позов заначила попередній розрахунок судових витрат в розмірі 10000.00 грн. У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З врахуванням вищевикладених обставин справи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок в сукупності колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних у справі судових рішень, однак рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року підлягає зміні його мотивувальної частини із її викладенням в редакції даної постанови. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року задовольнити частково. Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» на додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року залишити без задоволення. Додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 08 травня 2026 року. Головуючий О.З. Костів Судді: М.В. Хома Н.М. Храпак