Постанова Одеський апеляційний суд № 522/10802/25

Номер провадження: 22-ц/813/1983/26 Справа № 522/10802/25 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Драгомерецького С.М., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року, постановленого під головуванням судді Бондар В.Я., повний текст рішення складений 23 жовтня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - в с т а н о в и в: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (далі ПАТ «МТБ Банк») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в якому просила: - поновити ОСОБА_1 на посаду начальника управління по роботі з персоналом ПАТ «МТБ Банк», а саме з 05.05.2025 року; - стягнути з ПАТ «МТБ Банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі; - стягнути з ПАТ «МТБ Банк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона 05.05.2025 року звільнена з посади начальника управління по роботі з персоналом у зв`язку зі скороченням штату працівників, при тому скорочено було лише одного працівника ОСОБА_1 . Позивачка вважає своє звільнення незаконним, адже з боку її керівника ОСОБА_2 були наявні факти мобінгу. Після повідомлення про звільнення 05.03.2025 року за наказом ОСОБА_2 директора департаменту з управління персоналом по ПК позивача були заблоковані всі доступи до програмного забезпечення, що призвело до неможливості виконання позивачкою своїх посадових обов`язків. Позивачка вважає, що під виглядом скорочення штату та чисельності працівників директор ОСОБА_2 здійснила усунення з посади «неугодних їй конкурентів». Напружена атмосфера викликала переживання позивача, що спричинило проблеми зі здоров`ям. У зв`язку з успішною діяльністю протягом багатьох років позивачка вважає, що має переважне право на залишення на роботі. ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем не запропоновано їй всі наявні вакантні посади, адже 05.03.2025 року їй було запропоновано лише 5 вакантних посад для переведення, що свідчить про вибірковий підхід з боку відповідача. Згодом їй пропонувалися вакантні посади, але вони були не всі, а посади на які вона могла претендувати були зайняті новими співробітниками, приведеними з попереднього місця роботи ОСОБА_2 компанії «Цитрус». А запропоновані вакантні посади 05.05.2025 року є неналежними, адже ОСОБА_1 не мала навіть часу обдумати свою відповідь, не надавши жодної відповіді її однаково було звільнено. Моральну шкоду мотивує відчуттям страху, розчаруванням, несправедливістю у зв`язку з порушенням конституційного права на працю. Звільнивши позивачку у незаконний спосіб, відповідач позбавив її законного заробітку, позивачка втратила авторитет та повагу серед колег та змушена постійно виправдовуватися, відчуваючи почуття власного приниження. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишаючи позовні вимоги без задоволення, не взяв до уваги доводи позивачки про те, що її звільнення було проведено з порушенням норм трудового законодавства. Також апелянт просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2025 року про відмову у видачі копії рішення суду. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ПАТ «МТБ Банк» - Черкасова О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на не те, що аргументи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні позивачем спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій, а відтак не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права. За наслідком розгляду даної справи 12 травня 2026 року, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 25 травня 2026 року о 13 год. 20 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення. Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника адвоката Леонової Г.В., Черкасової О.О., представника ПАТ «МТБ Банк», перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 була прийнята на посаду начальника Управління по роботі з персоналом, з 10 квітня 2017 року, з трьохмісячним випробувальним строком на підставі наказу ПАТ «МТБ Банк» №259-ОС від 31.03.2017 року (а.с. 11 т. 1). 28.02.2025 року Наглядова рада ПАТ «МТБ Банк» затвердила нову редакцію Організаційної структури ПАТ «МТБ Банк» з датою набрання чинності 01.03.2025 року (а.с. 114 т. 1). 28.02.2025 року директор з управління персоналом Оксана Фурман надіслала ОСОБА_3 на електронну пошту рішення, затвердження 01.03.2025 року нової редакції Організаційної структури ПАТ «МТБ Банк», протокол засідання НР №11 від 28.02.2025 року, протокол засідання Правління №32 від 21.02.2025 року, на що позивачка відповіла про необхідність попередження заздалегідь (а.с. 13 т. 1). 04.03.2025 року головою правління ПАТ «МТБ Банк» прийнято наказ №67-ОС, яким виведено з 05 травня 2025 року зі штатного розпису посаду начальника Управління по роботі з персоналом, у зв`язку з раціоналізацією підходу до функціональних завдань та змінами Організаційної структури ПАТ «МТБ Банк» (а.с. 116 т. 1). 05.03.2025 року ОСОБА_1 отримала під підпис повідомлення про заплановане звільнення, у зв`язку зі змінами в організаційній структурі ПАТ «МТБ Банк». У повідомленні вказано, що вакансій відповідно кваліфікаційним вимогам в наявності в штатному розписі немає, протягом роботи до 05.05.2025 року при виникненні таких вакансій ОСОБА_1 буде їх запропоновано. У разі прийняття пропозиції попросили подати заяву до 05.05.2025 року у разі відмови повідомити про відмову (а.с. 68 т. 1). Разом з вищевказаним повідомленням, ОСОБА_1 надала не підписане нею повідомлення з запропонованими п`ятьма посадами, чотири з яких начальника (а.с. 69 т. 1). До відзиву долучено акт про відмову від підпису повідомлення про запропоноване вивільнення (скорочення штату) з наявним переліком вакансій, тобто повідомлення не підписане, адже ОСОБА_4 відмовилася від підпису, проте була повідомлена зачитуванням запропонованих вакансій (а.с. 119 т. 1). 06.03.2025 року на поштову адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення з переліком вакансій, серед яких 19 посад, яке не було отримано адресатом з відміткою «за закінченням строку зберігання» (а.с. 120, 121-122 т. 1) також направлено на електронну пошту позивачу (а.с. 123 т. 1). ОСОБА_1 попросила уточнити вимоги по першим трьом посадам та отримала відповідь з зазначенням основних обов`язків, окладу (а.с. 124-125 т. 1). 21 квітня 2025 року ОСОБА_1 доведено до відома перелік вакансій станом на 14.04.2025 року серед яких 39 посад, серед яких і в інших містах України (а.с. 70 т. 1). 05 травня 2025 року ОСОБА_1 доведено до відома перелік вакансій станом на 05.05.2025 серед яких 42 посади, серед яких і в інших містах України (а.с. 71-72, 132 т. 1). 06.03.2025 року ОСОБА_5 написала ОСОБА_6 про неможливість виконання завдання у зв`язку закриттям доступу до ПЗ ІС-ПРО, БД Лотус СЗ а СЕДу, на що 13.03.2025 року отримала відповідь про можливість виконання завдання і без доступу (а.с. 38 т. 1). Позивачем додано тривалу переписку між позивачкою та директором ОСОБА_7 та іншими співробітниками щодо відключення від баз даних (а.с. 39-55 т. 1). 05 травня 2025 року ПАТ «МТБ Банк» прийнято наказ №210-К про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління по роботі з персоналом, 05 травня 2025 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України. Підставою вказано організаційна структура ПАТ «МТБ Банк» з 01.03.2025 року, яка затверджена протоколом Наглядової ради ПАТ «МТБ Банк» від 28.02.2025 №11, наказ «Про внесення змін до штатного розкладу у зв`язку зі скороченням посади» від 04.03.2025 року №67-ОС, повідомлення про заплановане звільнення від 05.03.2025 року №09-УП (а.с. 12 т. 1). З ОСОБА_1 проведено розрахунки у зв`язку зі звільненням (а.с. 136 т. 1). Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, за наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України). Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу. Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації (далі підприємство) тощо. Скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися. Розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу, передбачає дотримання певних гарантій для працівника. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважала зміну в організаційну структуру формальністю, адже скороченню підлягала лише посада позивачки начальник Управління по роботі з персоналом, проте ПАТ «МТБ Банк» вказувало на реальну необхідність скорочення посади. З посадових інструкцій начальника Управління по роботі з персоналом та директора з управління персоналом вбачається підпорядкованість начальника директору, а директора голові правління банку. Посади однакові за необхіднім рівнем кваліфікації, досвідом роботи, освітою та особистими якостями, втім відрізняються по завданням та обов`язкам та відповідальністю, яка більша у директора (а.с. 170-173, 196-201 т. 1). Посада директора з управління персоналом існувала поруч з посадою начальника управління по роботі з персоналом і в результаті організаційних змін посада директора з управління персоналом стала посадою директора з управління персоналом Департаменту з управління персоналом ПАТ «МТБ Банк», а посада начальника управління по роботі з персоналом була скорочена. Фурман О.В. займала посаду директора з управління персоналом з 13.01.2025 року (а.с. 178 т. 1) та в подальшому переведена на посаду директора з управління персоналом Департаменту з управління персоналом. За загальним правилом встановленим частиною першою статті 49-2 Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Частиною другою статті 49-2 Кодексу передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України. Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах (постанова Верховного Суду від 17.05.2022 року у справі № 756/7222/18). Право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування на іншу посаду, оскільки переважне право на залишення на роботі враховуються при скороченні декількох посад, тобто інші рівнозначні посади залишаються, і тоді роботодавець застосовує переважне право та надає право на залишення на роботі (постанова Верховного Суду від 09.12.2021 року у справі № 646/2661/20 зазначено). Судом вірно зазначено, що про переважне право ОСОБА_1 залишення на роботі не йдеться, адже її посада була однією у структурі банку, а посада директора по персоналу, яку хотіла зайняти позивачка, не ототожнюється з посадою начальника по персоналу і була зайнята іншою особою. Стаття 141 КЗпП України визначає, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанова Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 161/7196/19). Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 чотири рази за два місяці було запропоновано вакантні посади з усіх відділів, однак своєї згоди на переведення ОСОБА_1 за два місяці не надала. Суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поновлення на посаді, оскільки звільнення позивачки відбулося з дотриманням чинного законодавства. При цьому, судом звернуто увагу, що посади начальника управління по роботі з персоналом, на яку ОСОБА_1 просила її поновити, більше не існує. Щодо мобінгу ОСОБА_1 , судом зазначено наступне. Поняття мобінг наведено у ст. 2-2 КЗпП України в редакції Закону України №2759-IX від 16 листопада 2022 року. Так, мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В порядку визначеному ч. 1 ст. 1167 України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доказано наявність мобінгу щодо неї з боку директора ОСОБА_2 , а обмеження доступу до деяких баз даних не свідчить про необґрунтованість такого рішення та направлення виключно на цькування ОСОБА_1 . Окрім того, виключення з усіх чатів та нарад не підтверджується матеріалами справи, адже відповідач вказував про участь позивача у всіх необхідних заходах. Також колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що звернення ОСОБА_1 до сімейного лікаря 14.04.2025 року (а.с. 73 т. 1) не свідчить про пов`язаність з виконанням трудових обов`язків. У зв`язку з викладеними обставинами, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано не знайшов підстав для відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим на законних підставах відмовив у відшкодуванні моральної шкоди. За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Також колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав у задоволенні похідної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за відсутністю підстав у поновлені ОСОБА_1 на роботі. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального та процесуального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції залишаючи позовні вимоги без задоволення, не взяв до уваги доводи позивачки про те, що її звільнення було проведено з порушенням норм трудового законодавства, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вказані доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги, викладених, як заперечення на ухвалу суду про відмову у задоволені заяви про видачу копії рішення суду, яка не підлягає окремому оскарженню, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 353 ч. 2 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Відповідно, коли апеляційна скарга на ухвалу, що не входить до переліку визначених частиною першою статті 353 ЦПК України ухвал, подана після ухвалення рішення суду разом із апеляційною скаргою на це рішення, хоча і оформлена окремим процесуальним документом, а не запереченнями, включеними до апеляційної скарги на рішення суду, розглядається як заперечення на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 318/1421/17 (касаційне провадження № 61-1870 св 19). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду неодноразово звертала увагу на те, що тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (постанови Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21), від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21)). Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга подана на рішення суду, а також в ній викладені заперечення на ухвалу суду про відмову у видачі копії рішення. Судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2025 року відмовлено у задоволені заяви представнику ОСОБА_1 адвокату Леонової Г.В. про видачу копії рішення суду. При цьому, суд відмовляючи у видачі копії рішення суду, посилався на те, що копія повного тексту судового рішення вручена позивачу ОСОБА_1 , а за повторну видачу копії повного судового рішення слід сплатити судовий збір. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 23 жовтня 2025 року отримала копію рішення суду від 23 жовтня 2025 року, що підтверджується розпискою (а.с. 247 т. 1.). Також із вказаної розписки вбачається, що 23 жовтня 2025 року ОСОБА_8 відмовлено у видачі рішення суду. Відповідно до ч. 4 ст. 272 ЦПК України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Відповідно до ч. 9 ст. 272 ЦПК Україникопії судових рішень можуть бути видані повторно за заявою особи у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до п.п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за повторну видачу копії судового рішення складає 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш паперу. Проте, з матеріалів справи вбачається, що адвокат Леонова Г.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звертаючись до суду з клопотанням про видачу копії рішення суду, з урахуванням того, що ОСОБА_1 вже отримала копію повного рішення суду, за повторну видачу копії рішення суду не сплатила судовий збір. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький ______________________________________ С.М. Сегеда