Постанова 4802 № 161/22063/24

Справа № 161/22063/24 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/30/26 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І., секретар Власюк О. С., з участю: представника позивача Булат Ю. В. представника відповідача Давидова О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2025 року в складі судді Пахолюка А.М., встановив: У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія». Свій позов мотивує тим, що ОСОБА_2 , 26.09.2024 о 12 год 30 хв в м. Луцьк, по пр. Волі, 50, керуючи транспортним засобом Volkswagen Tiguan д.р.н. НОМЕР_1 , на перехресті рівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі, не надала перевагу в русі т/з марки Volvo V60, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який наближався до даного перехрестя дороги по головній дорозі, внаслідок чого допустила з ним зіткнення, чим порушила п. 16.11 ПДР України, що призвело до механічних пошкоджень та матеріальних збитків, що кваліфіковано за ст. 124 КУпАП. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року у справі № 161/18750/24 ОСОБА_2 було визнаною винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2023 року набрала законної сили 05 листопада 2024 року. Сума матеріального збитку заподіяного власнику за пошкоджений в результаті ДТП 26.09.2024 колісний транспортний засіб VOLVO V60, д.р.н. НОМЕР_2 , яка підлягає до відшкодування становить: 289 881,29 грн (ринкова вартість автомобіля до пошкодження - 323 376 грн, ринкова вартість автомобіля після ДТП ­ 33 494,71 грн). 30.10.2024 між ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» та ОСОБА_1 було підписано Угоду про узгодження розміру страхового відшкодування на суму 160 000 грн. З урахуванням того, що ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» здійснило страхову виплату в межах страхового ліміту, то різниця в сумі 129 881,29 грн підлягає стягненню з відповідачки. Внаслідок ДТП її автомобіль було пошкоджено, вона була позбавлена можливості тривалий час повноцінно користуватися транспортним засобом,що створювало незручності у вирішенні особистих питань, її син внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, зазнала негативних емоцій, переживання та дискомфорт, у зв`язку з чим перенесла душевні страждання, а тому має право на відшкодування моральної шкоди. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 129 881,29 грн матеріальної шкоди, 6000 грн понесених витрат на підготовку висновку експерта, 30 000 грн моральної шкоди, та судові витрати по справі. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 травня 2025 року позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром матеріальної шкоди та страховою виплатою в розмірі 129 881,29 грн, моральну шкоду в сумі 5000 грн, за проведення експертизи 6000 грн, а також 5000 грн за надання правничої допомоги, 1408 грн судового збору. Відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що ні вона, ні її представник не були повідомлені у визначений законом спосіб про дату та час судового засідання. Це позбавило її можливості реалізувати надані процесуальним законом права, заявити клопотання про призначення експертизи. Ставить під сумнів висновок експерта, долучений до матеріалів справи. Вказує, що відшукала на сайті «Авторіа» пропозицію про продаж цього автомобіля з ушкодженнями за 5600 доларів США, в той час як експерт оцінив залишкову вартість у сумі 33 494,71 грн. Позивач не скористалась своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу. Судом першої інстанції встановлено такі обставини. ОСОБА_2 , 26.09.2024 о 12 год 30 хв в м. Луцьк, по пр. Волі, 50, керуючи транспортним засобом Volkswagen Tiguan д.н.з НОМЕР_1 , на перехресті рівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі, не надала перевагу в русі т/з марки Volvo V60 н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який наближався до даного перехрестя дороги по головній дорозі, внаслідок чого допустили з ним зіткнення, чим порушили п. 16.11 ПДР України, що призвело до механічних пошкоджень та матеріальних збитків (а.с.15). Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року у справі 161/18750/24 ОСОБА_2 було визнаною винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.15). Зазначена обставина, згідно вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає. Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 219782412 (далі поліс страхування) цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volkswagen Tiguan д.н.з НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 , була застрахована у ПрАТ «УТСК» з лімітом за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000 грн. з франшизою в розмірі 0 грн. 30.10.2024 між ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» та, ОСОБА_1 було підписано Угоду про узгодження розміру страхового відшкодування на суму 160 000 грн. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Частиною першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на недоведеність позивачем розміру завданої пошкодженням автомобіля майнової шкоди, вказуючи на те, що подана позивачем авто технічна експертиза викликає сумнів щодо об`єктивності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок з доказування. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, тобто підставою покладення на особу, відповідальну за заподіяну шкоду, є те, що власник (володілець) ушкодженого майна фактично поніс відповідні витрати або має їх понести для відновлення стану ушкодженого майна. На підтвердження розміру заподіяних унаслідок ДТП збитків під час розгляду справи апеляційним судом було призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу. Відповідно до висновку Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №4114-Е від 27.04.2026: ринкова вартість колісного транспортного засобу VOLVO 60, д.р.н. НОМЕР_2 , на момент (до ДТП) ДТП 26.09.2024, могла становити 320838грн.; вартість відновлювального ремонту автомобіля марки VOLVO 60, д.р.н. НОМЕР_2 , ушкодженого унаслідок ДТП 26.09.2024, станом на 26.09.2024, становить 807881,62грн.; вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу VOLVO 60, д.р.н. НОМЕР_2 , ушкодженого унаслідок ДТП 26.09.2024, станом на 26.09.2024, становить 285986,88грн.; вартість матеріального збитку заподіяного власнику ОСОБА_1 ушкодженням колісного транспортного засобу VOLVO 60, д.р.н. НОМЕР_2 , унаслідок ДТП 26.09.2024 року, станом на 26.09.2024, складає 320838 грн.; ринкова вартість колісного транспортного засобу VOLVO V60 д.р.н. НОМЕР_2 після ДТП 26.09.2024 складає 34851,12 грн. З огляду на викладене, автомобіль марки «VOLVO V60 д.р.н. НОМЕР_2 , вважається фізично знищеним, оскільки його ремонт є економічно необґрунтованим У такому випадку розмір заподіяної позивачу матеріальної шкоди в результаті ДТП визначається як різниця вартості автомобіля до ДТП та вартості автомобіля після ДТП, та становитиме 320838грн. - 34851,12 грн = 285986,88 грн. Оскільки ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну згідно з Договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-219782412 від 10 березня 2024 року становить 160 000 грн та саме в такому розмірі виплачена страховиком позивачу, решту суми 125986,88грн (285986,88 грн -16000 грн), підлягає стягненню із ОСОБА_2 , як володільця джерела підвищеної небезпеки, який несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди. Згідно з ч. І статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з приписами пункту 4 ч 2 статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Частиною 4 ст. 22 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Частиною І статті 1167 ЦК України визначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоди. Згідно з цією нормою, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Протиправність дій та вина відповідача в ушкодженні автомобіля належного позивачу, підтверджується постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року у справі № 161/18750/24, а отже, і підтвердженою є протиправність дій і вина у заподіянні моральної шкоди позивачці. Беручи до уваги ту обставину, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася з вини відповідача ОСОБА_2 , був пошкоджений автомобіль позивача, тривалості часу, протягом якого позивач вживала заходи для відновлення своїх порушених прав, вимушеності змін її звичного способу життя, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційної суд погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги в цій частини підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн. ОСОБА_4 у позовній заяві також просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими та співмірними є судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. В апеляційній скарзі відповідача відсутні доводи щодо помилковості висновків суду в цій частині, а тому у апеляційного суду відсутні підстави для перегляду судового рішення в частині витрати позивача на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вирішуючи позов в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильне визначив розмір відшкодування заподіяної шкоди, тому рішення суд першої інстанції в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та стягнення судового збору необхідно змінити, викласти резолютивну частину рішення в новій редакції. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Оскільки вимоги позовної заяви та апеляційної скарги задоволено частково (81,.93% та 3% відповідно), то позивач має право на відшкодування витрат по сплаті судового збору у сумі 992,34грн., а відповідач 63,39грн. Також відповідачкою пронесено витрати на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи №4114-Е від 27.04.2026, зокрема, сплачено 25444,80грн. З урахуванням приписів статті 141 ЦПК України, а також того, що саме цей висновок взятий до уваги колегією суддів при визначенні розміру відшкодування завданої шкоди, з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 763,34 грн. виходячи із пропорційності задоволених вимог апеляційної скарги. В позовній заяві позивачка ОСОБА_1 просила стягнути 6000грн витрат на підготовку висновку спеціаліста. Проте цей висновок не приймається апеляційним судом при розрахунку матеріальної шкоди, оскільки апеляційний суд поклав в основу судового рішення висновок експерта №4114-Е від 27.04.2026 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, проведеної на підставі ухвали суду, який містить відмінні розрахунки в порівнянні з тими, які міститься у висновку експерта, який наданий суду позивачем. Тому такі витрати позивачки за підготовку експертного висновку у розмірі 6000 гривень не підлягають відшкодуванню відповідачкою. Щодо поданої представником відповідача заяви про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження надання правової допомоги, представником відповідача надано :акт прийому-передачі послуг від 15.05.2026 та договір про надання правової допомоги від 13.02.2025. Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі N 753/15687/15. Колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Також апеляційним судом враховано заперечення представника позивача, висловлені в судовому засіданні апеляційного суду про завищений розмір витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 382, 389, 390 ЦПК України ухвалив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2025 року в цій справі в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та стягнення судового збору змінити, викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 125386,88 грн. (сто двадцять п`ять тисяч триста вісімдесят шість грн. 88 коп.) на відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992,34 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 63,39 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 763,34 грн. витрат на проведення судової експертизи. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді