Постанова 4809 № 404/2809/18

ПОСТАНОВА Іменем України 30 квітня 2026 року м. Кропивницький справа № 404/2809/18 провадження № 22-ц/4809/66/26 Кропивницький апеляційний суд у складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дьомич Л.М., Карпенка О.Л., при секретарі Зайченко В.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Платонова Марина Анатоліївна, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 лютого 2025 року (суддя Варакіна Н.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету міської ради м. Кропивницького, Кропивницький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання батьківства,- встановив: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він проживав з ОСОБА_3 , однією сім`єю без укладання шлюбу з 05 грудня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідками. Після спільного проживання ОСОБА_3 народила дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2018 році дізнався про те, що він є рідним батьком вищевказаної дитини. Доказами, що засвідчують походження дитини ОСОБА_4 , є наступні обставини: тривале спільне проживання позивача з матір`ю дитини без реєстрації шлюбу, свідчення родичів та сусідів, реєстрація по батькові дитини. Через несвоєчасне його повідомлення, необізнаність та відсутність можливості своєчасно визнати своє батьківство і подати разом з матір`ю у порядку передбаченому ст.126 Сімейного кодексу України, відповідну заяву до органів реєстрації громадянського стану, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений за прізвищем матері - « ОСОБА_5 », а ім`я і по батькові дитини були записані за вказівкою матері - « ОСОБА_6 ». Запис та реєстрацію дитини було вчинено у порядку передбаченому ст.135 СК. Вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , померла. Після смерті матері дитини, опіку над дитиною оформив на себе вітчим померлої ОСОБА_3 ОСОБА_2 , самотня людина похилого віку, який не завжди може приділити належних зусиль та часу вихованню дитини, забезпечити належний догляд за дитиною та відповідний для віку дитини розвиток. Незважаючи на свою обізнаність про походження дитини, ОСОБА_2 , встановив на власний розсуд місце проживання та методи виховання дитини, які не завжди відповідають інтересам дитини, через вікові обмеження вітчима. Незважаючи на реєстрацію, перевіз дитину до м.Київ та навмисно створює перешкоди у спілкуванні з дитиною і участі батька у вихованні сина. Через ці обставини, позивач змушений звернутися до суду для відновлення порушених прав та визнання батьківства. Визнання батьківства необхідно для припинення травмувань психіки дитини, повернення дитини до повноцінного життя, надання йому законних прав на отримання належного рівня виховання у повноцінній родині, забезпечення належного рівня освіти та догляду за рахунок рідного батька, набуття дитиною законних прав мого спадкування першої черги за законом, а також для підтвердження родинних стосунків зі своїм рідним батьком, який має усі необхідні можливості самостійно забезпечити належний рівень догляду, виховання і піклування про дитину та брати належну батькові участь у вихованні свого сина Посилаючись на ці обставини, позивач з урахуванням поданих уточнень, просив визнати його батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виключити відомості в графі «Батько» з актового запису №208 від 31.01.2012 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який внесений до актового запису відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України; внести відомості в графі «Батько» актового запису № 208 від 31.01.2012 року народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначивши його батьком дитини та змінити прізвище дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_7 ». Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що оцінюючи покази свідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не підтверджують факту народження дитини ОСОБА_3 від нього, а до показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд поставився критично, оскільки вони не узгоджуються ні з поясненнями позивача, ні з іншими матеріалами справи. Суд не визнав факт навмисного ухилення відповідача від проведення експертизи, яка неодноразово призначалась у справі, оскільки мова йде не про особисті бажання, а про психоемоційний стан неповнолітньої дитини, яка пережила смерть близьких людей матері та бабусі. У даній справі, суд першої інстанції чотири рази призначав у справі судово генетичну експертизу, з використанням ДНК людини, а відповідач ОСОБА_2 з дитиною неодноразово не з`являвся до Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_3 , а батько записаний за вказівкою матері ОСОБА_10 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується актовим записом про смерть № 3001 від 17.11.2015. Відповідач ОСОБА_2 був чоловіком матері ОСОБА_3 . ОСОБА_2 призначений опікуном над малолітнім онуком сиротою ОСОБА_4 , рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 26.01.2016. ОСОБА_1 стверджує, що є батьком ОСОБА_11 , та просить визнати його батьківство щодо дитини. В той же час ОСОБА_12 , який проживає в м. Дніпро, також подав позов про визнання батьківства щодо ОСОБА_4 , зазначаючи, що мав короткотривалі стосунки з ОСОБА_3 . Вже після смерті ОСОБА_13 дізнався, що у неї народився хлопчик ОСОБА_14 , вважає себе батьком дитини. За клопотанням позивача та його представника по справі неодноразово (ухвалами від 20.06.2019, 22.07.2020, 31.01.2023, 20.08.2024) призначалась судово-генетична експертиза для вирішення питання, чи є відповідач батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Судово-генетична експертиза, призначена ухвалою від 22.07.2020 не проведена, оскільки 16.04.2021, особи з`явились для відбору зразків крові, але відібрати зразок крові у дитини, ОСОБА_4 , не виявилось можливим, у зв`язку з його психоемоційним станом. ОСОБА_2 звернувся до практичного психолога з запитом психодіагностичного обстеження ОСОБА_11 , згідно висновку аналіз психологічного обстеження показав, що ОСОБА_4 має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до діда ОСОБА_2 , який є його опорним об`єктом і якого він чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки. Фігура діда наразі сприймає як важливу і основну для себе, тяжіє до активного спілкування та боїться втратити можливість спілкуватися з ним. Дитина перебуває в сталому середовищі, що не є для неї небезпечним і є прийнятним. Примусове спілкування з ОСОБА_15 може викликати у неї порушення психологічного позитивного балансу, який тільки сформувався на фоні попередніх психотравм, що перенесла дитина (втрата матері та бабусі). Неможливим є примушення дитини до спілкування з ОСОБА_15 без її згоди на це, оскільки психологічний стабільний стан дитини тільки сформувався у позитивному руслі. Не врахування цього може мати для дитини значні травмуючі психологічні наслідки. У випадку невиконання рекомендацій, існує загроза психологічного травмування ОСОБА_14 та розвитку у нього несприятливих наслідків впливу надмірних для дитини стресових факторів внаслідок порушення безпечності та надійності середовища: деформація прив`язаності щодо споріднених осіб, депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках ї оточуючими. Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що є кумою ОСОБА_16 . Дитина ОСОБА_14 дуже схожий на ОСОБА_16 2011 році народився ОСОБА_14 , між ОСОБА_13 та ОСОБА_16 постійно були сварки щодо запису про батька дитини. ОСОБА_13 погрожувала, що якщо ОСОБА_16 буде встановлювати батьківство щодо ОСОБА_14 , то вона пригне під потяг. Після смерті ОСОБА_13 опікунство над дитиною оформила мати ОСОБА_17 . Після смерті матері ОСОБА_17 , дитина знаходилась з батьком. Потім дитину забрали. ОСОБА_13 з ОСОБА_16 три рази подавали заяву до РАГСу про укладення шлюбу, але коли приходила зазначена дата, вона відмовлялась укладати шлюб. ОСОБА_13 дуже часто, під час істерики казала, що дитина не ОСОБА_1 . Позивач був в пологовому будинку з дитиною після народження. Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що з позивачем та ОСОБА_13 були кумами, з молодості дружить з позивачем. Позивач проживав з ОСОБА_3 , у них спільна дитина. З 2007 року приблизно вони проживали, але дуже часто сварились і ОСОБА_19 його виставляла з квартири. Оскільки вони часто сварились ОСОБА_13 народження дитини оформила тільки на себе. А ОСОБА_7 поставила перед фактом. Після смерті ОСОБА_13 дитина залишилась проживати з матір`ю ОСОБА_13 та її чоловіком ОСОБА_20 . Мати ОСОБА_13 давала ОСОБА_7 спілкуватися з дитиною, одного разу навіть їздили на море з ОСОБА_7 , його дружиною та ОСОБА_14 . У ОСОБА_16 чудові відносини з сином. Дружина ОСОБА_16 дуже добре відноситься до дитини. Після смерті матері ОСОБА_13 перестали давати ОСОБА_21 спілкуватися з дитиною. Свідок ОСОБА_22 суду показала, що була однокласницею та подругою ОСОБА_23 матері ОСОБА_24 . ОСОБА_13 їй була як дочка. ОСОБА_25 була самостійною дівчинкою та хотіла жити окремо, тому зняла квартиру, оскільки зустрічалась з чоловіком, але потім вони розійшлися. ОСОБА_13 познайомилася з чоловіком із м. Дніпра, та з ним зустрічалась, до народження ОСОБА_14 . Розмови про те, що ОСОБА_16 батько ОСОБА_14 взагалі не було. Спочатку з`явилась дитина ОСОБА_14 , а потім ОСОБА_16 . Свідок ОСОБА_26 суду показала, що ОСОБА_27 друг її тата, у якого була дружина ОСОБА_23 та її дочка ОСОБА_13 . Батьки товаришували з 2009 року, з ОСОБА_13 у неї були близькі відносини. Зустрічались часто, тому що ходила до неї робити манікюр. ОСОБА_13 їй розповідала, що батько дитина чоловік з іншого міста. З ОСОБА_16 вони зустрічались, але ОСОБА_16 розстався з ОСОБА_13 , оскільки одружився з іншою жінкою. Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження батьківства позивача відносно ОСОБА_4 . Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду. У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України). Відповідно до частини першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Тлумачення статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21), на яку посилається скаржник, зазначено, що «позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України). Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи». Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що у розглянутому національному провадженні, яке розпочалося у 2012 році, суди керувалися Постановою Пленуму Верховного Суду 2006 року, яка вимагала застосування до справи заявника Кодексу про шлюб і сім`ю 1969 року, що робить доказ спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, наслідки такого підходу можна порівняти з наслідками негнучких строків або інших процесуальних обмежень, які унеможливлюють встановлення або оспорювання батьківства, зокрема з використанням нових методів тестування. Суд неодноразово вказував, що такі обмеження суперечать важливості інтересу приватного життя. Хоча до функцій Суду не входить тлумачення національного законодавства або висловлення думки щодо доцільності правового регулювання, обраного законодавчим органом держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з їхньою нездатністю розглянути надані їм докази ДНК з достатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14 § 52-54, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 та від 11 січня 2023 року у справі № 504/4181/17. З матеріалів справи вбачається, що за клопотанням позивача та його представника по справі неодноразово (ухвалами від 20.06.2019, 22.07.2020, 31.01.2023, 20.08.2024) призначалась судово-генетична експертиза у суді першої інстанції для вирішення питання, чи є відповідач батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Судово-генетична експертиза, призначена ухвалою від 22.07.2020 не проведена, оскільки 16.04.2021, особи з`явились для відбору зразків крові, але відібрати зразок крові у дитини, ОСОБА_4 , не виявилось можливим, у зв`язку з його психоемоційним станом. Також ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року у даній справі було призначено судово-генетичну експертизу з вказаного питання, проте відділенням судово-медичної генетичної ідентифікації Державної спеціалізованої установи «Київське міське бюро судово-медичної експертизи» ухвалу було повернуто без виконання, у зв`язку з відмовою ОСОБА_4 у відборі у нього зразка крові. Посилання сторони позивача на те, що суд безпідставно не застосував наслідки ухилення відповідача від проведення експертизи, не заслуговують на увагу суду, оскільки від проведення експертизи відмовляється не відповідач, а дитина, щодо батьківства якої вирішується спір - ОСОБА_4 . Даний факт підтвердив допитаний у судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 , який вказав, що не бажає надавати генетичні матеріали для проведення експертизи, оскільки не вважає позивача батьком, а його батьком є інший чоловік. Також апеляційний суд погоджується з тим, що допитані свідки не підтверджують факт походження дитини ОСОБА_3 від ОСОБА_1 . Показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суперечать викладеним поясненням позивача, якій зазначав, що про народження дитини ОСОБА_3 від нього йому відомо не було до 2018 року. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту походження дитина ОСОБА_4 від ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для визнання його батьком дитини. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції, однак не містять посилань на обставини чи докази, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Платонова Марина Анатоліївна, залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено доповідачем 20.05.2026. Судді: О.А.Письменний Л.М. Дьомич О.Л. Карпенко