Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 564/52/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 564/52/26 пров. № А/857/22609/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Димарчук Т.М., суддів Москаля Р.М., Сала П.І., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., позивача - ОСОБА_1 , представника Департаменту патрульної поліції - Івашинюти І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року (суддя Снітчук Р.М., м. Костопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу Управління патрульної поліції в Рівненській області Меньшова Ігоря Олеговича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у січні 2026 року звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора 1 взводу Управління патрульної поліції в Рівненській області Меньшова Ігоря Олеговича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, в якому просив: скасувати постанову від 02.11.2025 серії ЕНА №6072122 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що докази його вини відсутні та у постанові про накладення адміністративного стягнення не зазначені. Вказує, що відповідачем при винесенні постанови не з`ясовано повно, всебічно та об`єктивно всіх обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зокрема чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, не зазначено відповідних доказів. Вважає, що викладені у постанові висновки про вчинення ним зазначеного адміністративного правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи та в його діях відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 03.02.2026 позов задоволено. Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив Департамент патрульної поліції, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у даному випадку належним відповідачем у справі №564/52/26 є Департамент патрульної поліції, від імені якого поліцейський уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення. Водночас, що Департамент патрульної поліції як суб`єкт владних повноважень до участі у розгляді цієї справи у якості відповідача судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом не здійснено. Стосовно події адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем зазначає, що таке є доведеним, оскільки згідно з інформацією розміщеною на веб-порталі МТСБУ у позивача станом на 02.11.2025 відсутній страховий поліс на транспортний засіб Mercedes-Benz ML д.н.з. НОМЕР_1 . Позивач та Головне управління Національної поліції в Рівненській області правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та апелянта, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою інспектора 1 взводу Управління патрульної поліції в Рівненській області Меньшова І.О. від 02.11.2025 серії ЕНА № 6072122 громадянина ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 02.11.2025 о 20:57 в с. Лісопіль по вул. Степова, 13 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Mercedes-Benz ML номерний знак НОМЕР_2 без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п.2.1.ґ. Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, а свої права порушеними, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення відповідачем не надано. Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне. Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено відповідальність, в чому числі за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»). Відповідно до пункту 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. За змістом статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (у тому числі передбачених частиною четвертою статті 126 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 126 КУпАП, належить до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції, мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також Закон № 580-VIII) систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції. У складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення; 7) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ. Згідно з частинами першої, другої статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. На виконання вказаних приписів Кабінет Міністрів України постановою від 16 вересня 2015 р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі також Постанова № 730): - утворив як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1. - ліквідував як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком

2. У додатку 1 до цієї постанови в Переліку територіальних органів Національної поліції, що утворюються, вказано Головні управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, а також Головні управління Національної поліції в областях, в т. ч. й Головне управління Національної поліції в Рівненській області. Із вказаного видно, що Головне управління Національної поліції в Рівненській області (до якого з позовом звернувся ОСОБА_1 ) є територіальним органом Національної поліції, який входить у систему Міністерства внутрішніх справ України та підпорядковується Національній поліції України. Так, відповідно до пунктів 1, 3 розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України № 73 від 06 листопада 2015 року, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку. Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІІ вказаного Положення Департамент патрульної поліції та структурні підрозділи патрульної поліції становлять єдину систему. Структурні підрозділи патрульної поліції підзвітні та підконтрольні Департаменту патрульної поліції. Структурні підрозділи патрульної поліції очолюють керівники, які підпорядковуються керівнику Департаменту патрульної поліції та його заступникам. Згідно з пунктом 1 розділу IV Положення Департамент патрульної поліції очолює керівник Департаменту патрульної поліції, який підпорядковується керівникові Національної поліції та заступнику, який відповідно до розподілу функціональних обов`язків здійснює координацію роботи патрульної поліції і контроль за її діяльністю. Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штампи (пункт 1 розділу V вказаного Положення). Зі змісту викладеного видно, що Головне управління Національної поліції в Рівненській області та Департамент патрульної поліції є самостійними відокремленими органами, а також юридичними особами, які не підпорядковані одне одному. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся в цій справі з позовом до інспектора 1 взводу Управління патрульної поліції в Рівненській області Меньшова Ігоря Олеговича та Головного управління Національної поліції в Рівненській області, однак просив скасувати постанову, винесену інспектором 1 взводу Управління патрульної поліції в Рівненській області Меньшова Ігоря Олеговича. Як випливає з вищенаведеного, відповідачем у справах з приводу оскарження постанов інспектора патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган Національної поліції - суб`єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Меньшов Ігор Олегович є інспектором 1 взводу Управління патрульної поліції в Рівненській області. В свою чергу Управління патрульної поліції в Рівненській області є територіальним (відокремленим) підрозділом Дапартаменту патрульної поліції, відтак ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Департаментом патрульної поліції, а тому саме останній є належним відповідачем у справі. Слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України). Отже, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідача та його заміна у разі необхідності. Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України. За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача. Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін. Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права зокрема була висловлена Верховним Судом у постанов від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18 та 19.04.2022 у справі №400/3989/19. Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення). З огляду на викладені вище приписи процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем. Також в силу приписів статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення. В той же час, суд апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги ч. 7 ст. 48 КАС України, позбавлений можливості здійснити заміну неналежного відповідача. Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить висновку, що у задоволенні позовних вимог, заявлених до інспектора 1 взводу Управління патрульної поліції в Рівненській області Меньшова Ігоря Олеговича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області слід відмовити. Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача, із заявою про поновлення строку на звернення до суду у разі необхідності. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного, викладеною у постанові від 28.11.2019 у справі №826/12172/18. При цьому, враховуючи, що адміністративний позов заявлено до неналежних відповідачів, колегія суддів не надає оцінку аргументам апеляційної скарги щодо правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови про накладення адміністративного стягнення. Частиною 1статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року у справі №564/52/26 скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Т. М. Димарчук судді Р. М. Москаль П. І. Сало Повне судове рішення складено 22.05.26