Постанова 4805 № 285/1080/26
від 18.05.2026 ·УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/1080/26 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О. Номер провадження №33/4805/970/26 Категорія ст.185 КУпАП Доповідач Ляшук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 року м.Житомир Суддя Житомирського апеляційного суду Ляшук В.В. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 встановив: Постановою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. Відповідно до постанови, ОСОБА_1 17.02.2026 року о 17 годині на автодорозі М06 Київ-Чоп 235 км (с. Анета Звягельського району Житомирської області), вчинив злісну непокору законній вимозі працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків, яка полягала у необхідності прослідувати до службового автомобіля для доставлення до приміщення ТЦК та СП у зв`язку із забезпеченням заходів адміністративного провадження, за що передбачена відповідальність за ст. 185 КУпАП. На постанову суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій порушується питання про скасування постанови суду та закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Зазначає, що постанова винесена з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також недоведеністю складу адміністративного правопорушення. Вважає, що застосування до нього фактичного затримання та подальших дій поліції ґрунтувались на недостовірних даних, що додатково підтверджує порушення процедури та ставить під сумнів правомірність усіх подальших дій щодо нього. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про витребування доказів, чим фактично позбавив його можливості реалізувати право на захист, а також порушив принцип всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. Звертає увагу, що висновок суду про «злісність» його дій є припущенням, не підтвердженим належними доказами, також припущенням є те, що він намагався «втекти», коли поліцейські попросили його сісти в їхнє авто. Стверджує, що він не відмовлявся виконувати законну вимогу працівників поліції щодо проїзду до ТЦК та СП, погодився, і висловив намір виконати її добровільно, використовуючи власний транспортний засіб. Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Статтею 185 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків. Об`єктом даного порушення є суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки, також у сфері державного управління. Злісна непокора полягає у відмові від обов`язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених законних розпоряджень або вимог працівника поліції, або в непокорі, що виражається у зухвалій формі і свідчить про прояв явної неповаги до органів та осіб, які охороняють громадський порядок. Відмова особи проявляється у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо. Відповідно до положень ч.2 ст.62 Закону України «Про національну поліцію» законні вимоги поліцейського є обов`язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами. Їх невиконання, будь-які інші протиправні дії стосовно поліцейського мають наслідком відповідальність відповідно до закону. Як встановлено апеляційним судом, вказані вимоги закону при розгляді судом першої інстанції справи про адміністративне правопорушення були дотримані та виконані в повному обсязі. Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, повністю узгодженим із наявними в матеріалах справи доказами, в їх сукупності, зокрема: -даними протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №498273 від 17.02.2026, який є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, в силу положень ст.251 КУпАП; -протоколом АПЗ18 №013598 про адміністративне затримання від 17.02.2026, згідно із яким 17.02.2026 о 17 год ОСОБА_1 був доставлений у службове приміщення Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, для складання адміністративного протоколу про адміністративне правопорушення; -рапортом інспектора взводу роти №3 батальйону управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Богдана Яременка від 17.02.2026, відповідно до якого під час несення служби було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . Під час складення адміністративних матеріалів відносно останнього було виявлено інформацію, згідно із якою ОСОБА_1 було порушено правила військового обліку. Близько 17 год ОСОБА_1 було повідомлено про його затримання з метою з`ясування обставин порушення правил військового обліку, після чого він почав вести себе зухвало, шарпати працівників поліції за формений огляд і намагався затіяти бійку. ОСОБА_1 був попереджений про недопустимість такої подальшої поведінки та можливості застосування заходів фізичного впливу, однак такі протиправні дії не припинив, внаслідок чого відбулось його адміністративне затримання з застосуванням спецзасобів; -відеозаписами події. Так, відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року № 8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів», згідно зі ст. 185 КпАП злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Тобто, основними обов`язковими ознаками злісної непокори у своїй сукупності є: відмова особи від виконання вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку; така вимога чи розпорядження мають бути законними, тобто ґрунтуватися на діючих нормативно-правових актах, а також наполегливими, неодноразово повтореними для особи; відмова особи може бути виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок; непокора особи має бути злісною, а саме: тривале ігнорування законних вимог, відмова у грубій, зухвалій формі або повторне невиконання законних вимог. З наведеного слідує, що для кваліфікації дій особи саме як злісної непокори, недостатньо простого факту невиконання одноразово висунутої вимоги, а необхідно довести, що особа свідомо та умисно неодноразово відмовилася виконати законну вимогу уповноваженої особи (не просто разова відмова, а повторюване і наполегливе ігнорування законних вимог), або мала зухвалу форму поведінки, що виражалася у відвертій зневазі до посадової особи, яка діє згідно службових повноважень. Дане правопорушення виражається в злісній відмові підкорятися законному розпорядженню та вимозі поліцейського при виконанні службових обов`язків, тобто, виражається у відмові від обов`язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень чи вимог поліцейського, або ж в непокорі, що виявляється в зухвалій формі, яка свідчить про прояв явної зневаги до органів та осіб, які охороняють суспільний порядок. Відмова правопорушника проявляється в недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо. Слід зазначити, що злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського перешкоджає нормальній діяльності поліції, виконанню представниками влади своїх службових обов`язків по охороні суспільного порядку та забезпеченню суспільної безпеки. Виходячи з диспозиції вказаної статті, для наявності в діях особи складу зазначеного правопорушення, необхідна сукупність обов`язкових елементів, таких, як перебування працівників поліції при виконанні службових обов`язків, законність розпорядження або вимоги поліцейського, злісна непокора. Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. З аналізу доказів в сукупності вбачається, що працівниками поліції було повідомлено ОСОБА_1 про наявність інформації про порушення ним правил військового обліку та запропоновано йому проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення відомостей щодо його військового обліку, на що він категорично відмовився та попросив надати час аби здійснити декілька телефонних дзвінків. Така вимога ОСОБА_1 була задоволена та протягом тривалого час він спілкувався по телефону, після чого йому знову було запропоновано проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана вимога ставилась до водія неодноразово і ним демонстративно ігнорувалась протягом тривалого часу. ОСОБА_1 весь час вступав у необґрунтовану суперечку з поліцейськими. У подальшому він погодився виконати вимогу працівників поліції, однак зазначив, що поїде лише на своєму автомобілі та намагався втекти. Працівники поліції наздогнали ОСОБА_1 , внаслідок чого між ними зав`язалась штовханина, вони впали на землю та деякий час «боролися». Після вичерпання інших заходів впливу, з метою припинення адміністративних порушень, працівниками поліції було здійснено адміністративне затримання. Отже, на переконання апеляційного суду, в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, оскільки працівники поліції неодноразово ставили ОСОБА_1 законну вимогу проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення відомостей, так як була наявна інформації про перебування його у розшуку, однак він постійно відмовлявся її виконувати, сперечався з поліцейськими, намагався втекти. Твердження апелянта, що він на той час не перебував у розшуку, а це була технічна помилка, не спростовує правильність висновків суду, оскільки працівники поліції ставили вимогу проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення відомостей, що він був зобов`язаний зробити. Крім того, у разі наявності відстрочки у ОСОБА_1 , у нього не мало бути жодних побоювань у тому щоб проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення відомостей. Не згода з рішеннями ТЦК та СП щодо оголошення апелянта в розшук, в тому числі і помилковість прийняття такого рішення ТЦК СП не надає право ОСОБА_1 ігнорувати законні вимоги працівників поліції, які перебували при виконанні своїх обов`язків чи перешкоджати їх діяльності, а він був зобов`язаний виконати їх, в подальшому вправі їх дії та дії працівників поліції оскаржити в установленому законом порядку, а не чинити супротив представникам влади, які виконують свій обов`язок з підтримання публічного порядку, протидії злочинності та мають повноваження на перевірку військово-облікових документів, а також адміністративне затримання і доставлення до ТЦК громадян, які ухиляються від призову або перебувають у розшуку. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмов у витребуванні фотоматеріалів затриманого та просить апеляційний суд їх витребувати. Однак, відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує лише ті докази, які перевірялися судом першої інстанції. Нові докази можуть прийматися судом до розгляду лише у виняткових випадках, якщо учасник справи обґрунтував неможливість їх надання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з ч. 1 ст. 80 КАС України, витребування доказів є правом, а не безумовним обов`язком суду. Суд реалізує це право лише у разі, якщо наявних у справі матеріалів об`єктивно недостатньо для встановлення істини. На думку апеляційного суду, у цій справі предметом розгляду є виключно злісна непокора ОСОБА_1 законній вимозі працівників поліції. Натомість матеріали, які просить витребувати апелянт, жодним чином не здатні підтвердити чи спростувати фактичні обставини вказаної справи, а стосуються перебування ОСОБА_1 , у відділі поліції, що мало місце після вчинення правопорушення, яке зазначено в протоколі та постанові суду, а тому вони ніяк не впливають на правову оцінку вказаного адміністративного правопорушення. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки не виникає сумніву щодо доведеності його винуватості у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, так як правопорушення повністю знайшло своє підтвердження наявними в матеріалах справи доказами. При апеляційному перегляді не встановлено порушень судом першої інстанції ст.ст.279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено. Зважаючи на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а постанова суду є законною та обґрунтованою. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили після її винесення є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Житомирського апеляційного суду В.В. Ляшук