Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10041/25

Головуючий І інстанції: Панов М.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2026 р. Справа № 520/10041/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/10041/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції України (далі Держекоінспекція, відповідач), в якому просив суд стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати у сумі 30091,55 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під час погашення заборгованості із заробітної плати, відповідач не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що у постанові від 08.02.2022 року по справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Таким чином, в порушення ст. 4 Закону під час погашення заборгованості із заробітної плати, відповідач не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати . Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву вказує, що ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час затримки виконання рішень суду на підставі рішень суду, отже такі виплати є разовими та відповідно не є об`єктом компенсації. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 по справі №520/22713/23 стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі з 01.04.2023 по 21.08.2023 у сумі 85696,48 грн. Фактично середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2023 по 21.08.2023 позивачу було виплачено 28.02.2025 (копія довідки Приватбанку №V7MUFPP1DEUJJRP1). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 по справі №520/5830/24 стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі з 22.08.2023 по 01.03.2024 у сумі 116241,76 грн. Фактично середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2023 по 01.03.2024 позивачу було виплачено 28.03.2025 (копія довідки Приватбанку №U0TS6QN39CQ01EQ0). Позивач вважаючи, що в порушення норм чинного законодавства під час погашення заборгованості із заробітної плати відповідач не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виплачене позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 01.04.2023 по 21.08.2023 та з 22.08.2023 по 01.03.2024 не входить до складу заробітної плати, не є доходом, який підлягає компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159, та ця виплата носить одноразовий характер. Тобто, відсутні обов`язкові умови, передбачені Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159). Згідно з ст.ст.1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індексації інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ). За змістом п.п.2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). В п.4 Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-ІV, ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 23.02.2021 у справі №803/1423/17, від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21. Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 01.04.2023 по 21.08.2023 та з 22.08.2023 по 01.03.2024 не входить до складу заробітної плати, не є доходом, який підлягає компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159, та ця виплата носить одноразовий характер. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за обставинами цієї справи, позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не за час затримки розрахунку при звільненні, як помилково зазначив суд першої інстанції. Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, висловила правову позицію щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Велика Палата Верховного Суду зауважила також, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі визначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою. Указані висновки були викладені також у постанові Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №440/5503/20, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19. Так, як встановлено судом вище з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 по справі №520/22713/23 стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі з 01.04.2023 по 21.08.2023 у сумі 85696,48 грн. Фактично середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2023 по 21.08.2023 позивачу було виплачено 28.02.2025 (копія довідки Приватбанку №V7MUFPP1DEUJJRP1). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 по справі №520/5830/24 стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі з 22.08.2023 по 01.03.2024 у сумі 116241,76 грн. Фактично середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2023 по 01.03.2024 позивачу було виплачено 28.03.2025 (копія довідки Приватбанку №U0TS6QN39CQ01EQ0). Отже, в розумінні наведених положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, у позивача наявне було право на компенсацію у зв`язку із порушенням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період із 01.04.2023 по 21.08.2023 та з 22.08.2023 по 01.03.2024. Суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та помилково дійшов висновку про відсутність обов`язкових умов, передбачених Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за виплачений середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі. Щодо позовних вимог відносно визначення розміру спірної компенсації у конкретному розмірі колегія суддів зазначає, що відповідачем взагалі заперечується право позивача на отримання спірної компенсації, оскільки відповідач вважав, що для цього відсутні правові підстави, сума компенсації відповідачем не розраховувалась. У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Ураховуючи встановлені обставини спірних правовідносин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у конкретній сумі є передчасними, оскільки на момент ухвалення рішення у справі у суду відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині будуть порушені у майбутньому. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів уважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст., 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 по справі № 520/10041/25 - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Державної екологічної інспекції України, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.04.2023 по 21.08.2023 та з 22.08.2023 по 01.03.2024, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Зобов`язати Державну екологічну інспекцію України здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.04.2023 по 21.08.2023 та з 22.08.2023 по 01.03.2024, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко