Постанова 4815 № 570/957/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2026 року м. Рівне Справа № 570/957/25 Провадження № 22-ц/4815/340/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москвічов А.С., на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У березні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 1302435 від 19.11.2023 року, в сумі 30 000 грн. та судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 19.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Слон Кредит» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1302435 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Слон Кредит» надає споживачці кредит у розмірі 3000 грн строком на 360 днів, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачці кредитні кошти у вказаному розмірі шляхом перерахунку на її особисту банківську картку, зазначену нею в ІТС при оформленні договору. Відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала, не здійснила повернення суми наданого для неї кредиту та не сплатила суми процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим виникла заборгованість. 24.07.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 2407-24, відповідно до умов якого Товариство набуло право вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників до договору факторингу, зокрема, до ОСОБА_1 за вище вказаним кредитним договором у загальному розмірі 21 600 грн. Новий кредитор скористався своїм правом здійснити донарахування сум, передбачених графіком платежів до договору № 1302435 від 19.11.2023, а тому на дату складання позовної заяви заборгованість відповідачки за вказаним договором становить 30 000 грн та складається з: 3000 грн заборгованість по тілу кредиту, 27000 грн заборгованість по відсотках. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за договором №1302435 про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2023 року у розмірі 22 800 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» 1841 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москвічов А.С., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи відсутнє належне підтвердження того, що позичальнику була надана уся необхідна інформація відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». У матеріалах справи також немає інформації про проведення будь-якої додаткової перевірки ідентичності позичальника, яка б підтверджувала його право підписувати договір та брати на себе фінансові зобов`язання. Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що ним було перевірено особисті дані відповідача, та платіжну картку, з метою ідентифікації, однак жодного підтвердження щодо проведення зазначеної вище перевірки не було надано. Відповідач, не визнає дійсність Кредитного договору, підписаного нібито за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (ОТП), оскільки порядок і умови використання такого підпису не відповідають вимогам Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Позивачем додано до позовної заяви лист ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» №20240802-4122 від 02.08.2024р., який, на думку Позивача, доводить, факт зарахування відповідачу грошових коштів в сумі 3 000,00 грн. Однак лист не є доказами перерахування кредитних коштів Відповідачу оскільки в них не вказано номер картки Відповідача, договір за яким здійснюється перерахування. Вказано лише номер картки частково, докази того що вказана картка є карткою відповідача в матеріалах справи відсутні. Крім того згідно з пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» положення частини 5 статті 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%. Тобто зазначеною нормою права визначено, який саме розмір денної процентної ставки має діяти в договорах про споживче кредитування протягом визначених законом періодів. Враховуючи зазначене розрахунок відсотків зроблено всупереч чинному законодавству. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 19 листопада 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ було укладено договір № 1302435 про надання споживчого кредиту, який підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А771. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3000 грн. строком на 360 днів, періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів; сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,50 % в день (стандартна процентна ставка). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 30 000грн. Кошти кредиту надаються ТОВ «Слон Кредит» в безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п.2.1 договору). Відповідачка ознайомилась з інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та підписала паспорт споживчого кредиту, зміст якого відповідає умовам укладеного кредитного договору. ТОВ «Слон Кредит» виконало свої зобов`язання за кредитним договором та надало для ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 3000 грн, вказане підтверджується даними листа ТОВ «Пейтек Україна» вих. № 20240802-4122 від 02.08.2024, з якого вбачається, що останнє, маючи повноваження на підставі договору про переказ коштів №06.06.2022-1 від 06.06.2022, перерахувало 19.11.2023 року від ТОВ «Слон Кредит» кошти в сумі 3000 грн. на платіжну картку клієнта, маска картки № НОМЕР_1 . 24 липня 2024 року між ТОВ «Свеа Фінанс» та ТОВ «Слон Кредит» укладено договір факторингу № 2407-24, за умовами якого ТОВ «Слон Кредит відступило для ТОВ «Свеа Фінанс», а останнє набувало за плату права вимоги до боржників, вказаних в реєстрах . Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №24.07.2024 №2407-24 Товариство набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 1302435 від 19.11.2023 в сумі 30000 грн, з яких: 3000 грн заборгованість за основною сумою боргу, 27000 грн заборгованість за простроченими процентами. Відтак, у відповідності до умов зазначеного договору факторингу ТОВ «Свеа Фінанс» за плату прийняло належні ТОВ «Слон Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах боржників, зокрема до відповідачки. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1302435 від 19.11.2023, за ОСОБА_1 рахується заборгованість в загальному розмірі 30000 грн, яка складається з: 3000 грн заборгованість за основною сумою боргу, 27000 грн заборгованість за простроченими процентами. В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачкою взятих на себе за кредитним договором зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що між сторонами було належним чином укладено кредитний договір в електронній формі, первісний кредитор виконав свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а право вимоги правомірно перейшло до позивача на підставі договору факторингу. Суд дійшов висновку, що відповідачка не виконала обов`язок щодо повернення кредиту та сплати процентів, у зв`язку із чим утворилась заборгованість. Разом із тим суд врахував зміни, внесені Законом України №3498-ІХ до Закону України «Про споживче кредитування», якими встановлено обмеження максимального розміру денної процентної ставки, та дійшов висновку про необхідність перерахунку нарахованих процентів відповідно до вимог частини п`ятої статті 8 і пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону. У зв`язку з цим суд зменшив розмір процентів, заявлених до стягнення, та стягнув з відповідачки 22 800 грн Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відповідача, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами. За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно із статтею 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Надаючи правову оцінку кредитному договору суд першої інстанції правильно встановив, що такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором А771, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах. Як вбачається з наданого позивачем договору він містить персональні дані відповідачки, зокрема: прізвище, ім`я та по батькові - ОСОБА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ; паспортні дані № НОМЕР_3 , виданий 5610; телефон НОМЕР_4 ; Е-mail ІНФОРМАЦІЯ_1 У пункті 2.1 Договору зазначено реквізити платіжної картки № НОМЕР_5 . Довідкою №20240802-4122 від 02.08.2024 р., виданою ТОВ "ПЕЙТЕК УКРАЇНА" підтверджується транзакція 19.11.2023 р. на суму 3000 грн. на номер платіжної картки № НОМЕР_5 . Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту укладення кредитного договору, його підписання одноразовим ідентифікатором та перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідачки, оскільки надана позивачем сукупність доказів є взаємоузгодженою та достатньою для їх підтвердження, а наведені у скарзі заперечення, за відсутності належних і допустимих доказів протилежного, не дають підстав для висновку про недоведеність зазначених обставин. Суд враховує, що відповідач не вказує на недостовірність зазначеної в договорі інформації, аналогічну вказує і у апеляційній скарзі, тобто не заперечує добровільність надання та правомірність використання персональних даних. Крім того, відповідачка не заперечує належності їй номера телефону, на який, згідно з матеріалами справи, надсилався одноразовий ідентифікатор для підписання договору, та не була позбавлена можливості надати докази від оператора мобільного зв`язку щодо вхідних і вихідних повідомлень за відповідний період, на підтвердження своїх заперечень. Водночас таких доказів суду надано не було. Доводи апеляційної скарги про те, що у справі відсутні первинні документи, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а надані позивачем суду в якості доказів копії документів не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів, колегія суддів оцінює критично, оскільки товариство не є банківською установою, та, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може. Крім того, відповідач, яка має безпосередній доступ до власних банківських рахунків, не спростовувала приналежність банківської картки та надходження на неї переказів. Оскільки ОСОБА_1 в ході розгляду справи не спростовано належними та допустимими доказами факт укладення нею кредитного договору, встановивши прострочення виконання взятих нею на себе зобов`язань та здійснивши перерахунок заборгованості враховуючи вимоги частини п`ятої статті 8 і пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", місцевий суд правомірно задовольнив позовні вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС» частково. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москвічов А.С., - залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Хилевич С.В.