Постанова 4815 № 569/17120/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2026 року м. Рівне Справа № 569/17120/25 Провадження № 22-ц/4815/278/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : 15 серпня 2025 року представник ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (надалі - позивач) звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 (надалі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором №1375-2629 від 03.04.2024 р. у розмірі 74 968,50 грн. та судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 2422,40 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 03 квітня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем за допомогою веб-сайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1375-2629, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний сторонами з використанням електронного підпису - одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав від позивача кредит у розмірі 15 000 гривень, строк кредитування 300 днів, базовий період 21 днів, знижена % ставка 2,50 % в день, стандартна % ставка 2,50 % в день. Відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, а тому станом на 14 липня 2025 року за ним утворилась заборгованість в розмірі 119 613.84 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 14 998.50 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 104 615.34 гривень. Разом з тим, було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 44 645.34 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 74 968.50 гривень. Посилаючись на норми ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1375-2629 від 03.04.2024 року у розмірі 74 968.50 гривень, з яких: 14 998.50 гривень - прострочена заборгованість за кредитом, 59 970.00 гривень прострочена заборгованість за нарахованими процентами та витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422.00 гривень. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №1375-2629 від 03.04.2024 у розмірі 22 873, 50 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту - 14 998, 50 грн., за процентами - 7 875, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 739, 09 грн. Розстрочено виконання рішення на шість місяців рівними платежами. У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" із рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає, що рішення в частині часткової відмови в стягненні заборгованості, зокрема щодо відмови у нарахуванні та стягненні процентів за користування кредитом в строк договору, а саме 300 днів є незаконним, таким що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права з огляду на наступне. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи частково в задоволені позову, суд першої інстанції у вищезазначеному рішенні суду зазначив стягнути на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у розмірі 22 873.50 грн., що складається з простроченої заборгованості за кредитом та прострочена заборгованість за нарахованими процентами у базовий період 21 день (п. 4.8. Договору), а не в строк договору 300 календарних днів (п. 4.12. Договору). Вищезазначене свідчить про те, що суд належним чином не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме щодо належного строку договору, що стало результатом часткового задоволення позову, а відтак і наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Покликаючись на п. 4.12. кредитного договору визначено законне право позивача нараховувати проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) погодженому між сторонами, а саме в межах 300 календарних днів (до 27.01.2025 р.), що було здійснено ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Зазначає, що відповідно до п. 4.12. Кредитного договору №1375-2629 від 03.04.2024 р. строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (далі строк кредитування). Надання додаткових грошових коштів позичальнику у рахунок кредиту на підставі додаткової угоди не змінює строк кредитування. Дата повернення (виплати) кредиту 1375-2629 від 27.01.2025 року. В той же час, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 4.10. та п. 10.1. кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставками - стандартна процентна ставка становить 2.50%, знижена процентна ставка становить 2.50%. З наведеного вбачається, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» детально було описано інформацію як щодо базового періоду, так і щодо строку кредиту (строку кредитування), в зв`язку з чим суд першої інстанції помилково здійснив припущення, що строк договору (кредитування) є 21 день, а не 300 календарних днів, як визначено в умовах договору та дійшов до помилкового висновку, що договором визначено 2 строки, оскільки ці поняття чітко розмежовані Договором та Правилами відкриття кредитної лінії. З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, стягнувши з відповідача на користь ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором №1375-2629 від 03.04.2024 року в розмірі 74 968.50 гривень та скасувати в частині розстрочення виконання рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 03.04.2024 року між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії №1375-2629. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту 15 000.00 гривень; строк кредитування 300 днів; базовий період 21 днів; знижена та стандартна відсоткова ставка 2.50 % в день. Суд попередньої інстанції встановив, що свій обов`язок позивач виконав. Натомість, пред`являючи позов, ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" покликалося на те, що відповідач своїх обов`язків за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 14.07.2025 року становила 119613.84 гривень, однак, застосувавши програму лояльності і списавши частково заборгованість за нарахованими процентами у загальній сумі 44 645.34 гривень, заявлено до стягнення заборгованість в розмірі 74 968.50 грн. Суд першої інстанції, застосувавши вимогу ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", щодо тлумачення неясних умов договору на користь споживача, дійшов висновку, що стягнення заборгованості має ґрунтуватися на чітко визначених сторонами умовах, а саме: сумі кредиту 14998.50 грн.; 7875.00 грн. нарахованих процентів та строку 21 днів. Суд відхилив завуальовані умови, які дозволяли кредитодавцю виходити за межі узгодженого строку та нараховувати непропорційно значні платежі, вказавши, що це суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Додатково зазначив, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню норма п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", який передбачає можливість зменшення нарахованої заборгованості за процентами. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін. Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді. Між тим, повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками саме частково. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить практиці Верховного Суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розрахунок заборгованості за відсотками проведено позивачем поза межами строку кредитування, що узгоджується з положеннями пунктів 2.3, 4.8. договору №1375-2629 від 03.04.2024 р., відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, апеляційний суд дійшов до наступного висновку. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. Разом із тим судом першої інстанції не перевірив доказів наявності виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Колегія суддів зауважує, що звертаючись з заявою про розстрочення виконання судового рішення, ОСОБА_1 не надав жодних доказів скрутного матеріального стану, які б дозволяли суду оцінити його матеріальних стан. Викладені у заяві обставини не підтверджені жодними доказами, а саме по собі посилання на скрутне матеріальне становище, не може бути підставою для розстрочення рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2025 року в частині розстрочення виконання рішення суду щомісячними платежами в рівних частинах строком на 6 (шість) місяців з дня набрання рішенням законної сили скасувати та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Хилевич С.В.