Постанова Київський апеляційний суд № 752/20732/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №752/20732/23 Головуючий у І інстанції - Кордюкова Ж.І. апеляційне провадження №22-ц/824/901/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, Держави України в особі Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення безпідставно утриманих коштів та моральної шкоди,- установив: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Держави України в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, Держави України в особі Дніпровського ВДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення безпідставно утриманих коштів та моральної шкоди. Позовну заяву мотивував тим, що 05.11.2021 Державною службою України з безпеки на транспорті винесено постанову про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, серії ВМ №00000874, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст. 132-1 КУпАП (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20.01.2022 у справі №766/23041/21, яке набрало законної сили, скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії ВМ № 00000874 від 05.11.2021. 14.01.2022 державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з нього грошових коштів у сумі 17000 грн., виконавчого збору в розмірі 1700 грн. та витрат виконавчого провадження у сумі 279,22 грн. 14.01.2022 державним виконавцем в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 винесено постанову про арешт коштів боржника, а 18.01.2022 винесено постанову про арешт майна боржника. Внаслідок вжитих заходів 19.01.2022 на рахунок з облік депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа серії ВМ № 00000874 від 05.11.2021 надійшли грошові кошти в сумі 18979,22 грн., які були стягнуті по виконавчому провадженню НОМЕР_1. 20.01.2022 державним виконавцем закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, внаслідок неправомірних дій Державної служби України з безпеки на транспорті, яка незаконно притягнула його до адміністративної відповідальності, з нього стягнуто грошові кошти у сумі 18979,22 грн. Вказував, що Незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі постанови серії ВМ №00000874 від 05.11.2021, закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, арешт майна боржника та грошових коштів, неможливість розпоряджатись майном та грошовими коштами на власний розсуд завдало йому сильних душевних страждань, переживань, приниження його честі та гідності, а також репутації та негативно вплинуло на його моральний стан. Розмір моральної шкоди оцінений у 8000 грн. Розмір витрат на правову допомогу становить 8923 грн., розмір витрат по оплаті судового збору становить 2147,20 грн. Просив суд, стягнути з Державного бюджету України на свою користь 18979,22 грн. суму стягнутих коштів, 8000 грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року зазначений вище позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані кошти у розмірі 18979,22 грн., моральну шкоду у розмірі 8000 грн. та судові витрати у розмірі 11070,20 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що Херсонський міський суд Херсонської області у рішенні від 20.01.2021 у справі №766/23041/21 не встановлював його, Державної служби України з безпеки на транспорті, очевидної протиправної поведінки, а тому, суд першої інстанції помилково застосував ст. 23 ЦК України, та відшкодував позивачу моральну шкоду. Позивач не надав жодних доказів, щодо вчинення ним, Укртрасбезпека, будь-яких дій, які б доводили, що позивачу було завдано моральної та матеріальної шкоди. Вказує, що у даному випадку також відсутні всі обов`язкові елементи складу цивільного правопорушення, без яких його неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував ч. 2 ст. 45 БК України, а також не застосував норму, яка підлягала застосуванню - Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.09.2013 №787. Крім того, вказує, що правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України сплаченого адміністративного штрафу існують між позивачем (платником) та Дніпровським ВДВС у м. Херсоні, проте, позивач навіть не звертався до органу виконавчої служби із заявою про повернення коштів. Зазначає, що суд першої інстанції, під час ухвалення рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу, не врахував невідповідність заявленого розміру адвокатських витрат, критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Просило суд, скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом встановлено, що05.11.2021 старшим державним інспектором відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю на транспорті Савченко В.О. винесено постанову про справі по адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 серії ВМ №00000874, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. 14.01.2022 державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 17000 грн., виконавчого збору в розмірі 1700 грн. та витрат виконавчого провадження на загальну суму 279,22 грн. 14.01.2022 державним виконавцем в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 винесено постанову про арешт коштів боржника. Відповідно до розпорядження державного виконавця грошові кошти у сумі 18979,22 грн., з яких 17000 грн. - штраф, 1700 грн. - виконавчий збір, 279,22 грн. - витрати виконавчого провадження, що надійшли 19.01.2022 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №ВМ00000874 від 05.11.2021 були перераховані на відповідні банківські рахунки. 20.01.2022 державним виконавцем закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». 20.01.2022 рішенням Херсонського міського суду Херсонської області у справі №766/23041/21, яке набрало законної сили 29.09.2022, скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії ВМ №00000874 від 05.11.2021. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що судом встановлено факт стягнення із позивача в користь держави грошових коштів на виконання постанови про стягнення штрафу, яка була скасована судом, тому сплачені кошти знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що незаконне та безпідставне притягнення позивача до адміністративної відповідальності, накладення арешту на майно та грошові кошти, відсутність можливості розпоряджатися останніми на власний розсуд, та вимушеність пошуків додаткових джерел для існування завдало позивачу моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, переживаннях та негативних емоцій, приниженні його честі та гідності, а також репутації перед знайомими, друзями, оскільки залишався правопорушником в очах суспільства та свого оточення, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди позивачу у розмірі 8000 грн. є розумним та справедливим. З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини 1 та 2 ст. 326 ЦК України). Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх Порядком повернення(перерахування)коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 з змінами, внесеними Наказом Міністерства фінансів України від 26.12.2023 № 717, які набрали чинності 16.02.2024 регулюється повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету. Так в п. 5 Положення №787 передбачено, що у разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви. Платник подає заяву про повернення коштів з бюджету з обов`язковим зазначенням інформації, наведеної в абзаці дев`ятому цього пункту (крім причини повернення коштів з бюджету), та номера відповідного судового рішення, копію відповідного судового рішення, засвідчену належним чином, та копію платіжної інструкції, згідно з якою органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем перераховано грошове стягнення за адміністративні правопорушення до бюджету, або відповідну інформацію, зазначену в такій платіжній інструкції. Орган, що контролює справляння надходжень бюджету, заповнює реквізити рядків 6-9 Форми подання на повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету (додаток 1) даними, наведеними у відповідній платіжній інструкції (інформації) органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. За п. 2 Порядку №787 цей Порядок визначає процедури: повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі); перерахування платежів, помилково або надміру зарахованих до відповідних бюджетів (крім коштів, зарахованих через єдиний рахунок), у рахунок сплати інших платежів незалежно від виду бюджету на відповідні бюджетні рахунки для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями); перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок. Дія цього Порядку не поширюється на операції з бюджетного відшкодування податку на додану вартість та безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У даній справі стягнення штрафу із ОСОБА_1 , накладеного постановою ВМ №00000874від 05.11.2021 по справі про адміністративне правопорушення, відбулася в межах виконавчого провадження. Тобто на момент стягнення адміністративного штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Постанова надалі скасована рішенням суду, а тому не можна вважати, що кошти стягнені з позивача помилково. Отже суд першої інстанції правильно не застосував до спірних правовідносин порядок №787. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів вважає безпідставними. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац 2ч. 3 ст. 17 ЦК України). Після визнання протиправною та скасування судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)). З огляду встановлені обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що на ці правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК України. Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Оскільки, як зазначалось, рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20.01.2022 у справі №766/23041/21 постанова ВМ №00000874 від 05.11.2021 була скасована, то правові підстави накладення на позивача адміністративного штрафу відпали. Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративного штрафу та виконавчих витрат тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Відтак, стягнута до Державного бюджету України сума адміністративного штрафу та виконавчих витрат після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), може бути стягнута на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК України як така, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави, а також про те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративного штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. Враховуючи обставини справ, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позову, та правомірне стягнення на користь позивача штрафу в сумі 17000 грн. та витрат виконавчого провадження в сумі 1979,22 грн. Щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить з наступного. Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до частини третьої цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З аналізу ст.ст.23,1174 ЦК України слідує, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність таких умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1174 ЦК України. Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач. Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так, при визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи, характеру спричинених позивачу моральних страждань, які полягали саме у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку із неправомірним притягненням його до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, а також, що позивач був вимушений витрачати додатковий час та зусилля для захисту своїх прав вже після скасування постанови, та оцінив розмір відшкодування такої шкоди в сумі 8000 грн., що є розумним та справедливим. Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає, що виходячи з обставин справи підставою для відшкодування моральної шкоди є закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»). Отже, сам по собі факт незаконності вищевказаної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності вже є фактором, що безумовно призвів до стресової ситуації, порушення прав особи. При цьому, відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18). Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості. Суд першої інстанції дійшов правильних висновків, вважаючи доведеним позивачем факт наявності моральної шкоди, що завдана йому провадженням у справі про адміністративне правопорушення, та яка полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд першої інстанції правильно виходив із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, необхідності зміни нормального життєвого стану та витрачання часу на відновлення прав. За такого, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди позивачу, права якого були порушені діями відповідачів. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року, справа №522/10241/19. Доводи відповідача щодо відсутності доказів на підтвердження наявності моральної шкоди судом не приймається. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року (справа №832/782/16), моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. В частині оскарження апелянтом суми стягнутих витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума в розмірі 8923 грн. відповідає обґрунтованості, пропорційності та реальності наданих адвокатом послуг та підлягає стягненню з відповідача на відшкодування витрат на професійну правову допомогу на користь позивача. Розмір такого стягнення судових витрат на правничу допомогу є розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, при цьому захищає права позивача на отримання коштів, які він був змушений реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в місцевому суді, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у ст. 2 ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба