Постанова Київський апеляційний суд № 370/94/25

Унікальний номер справи 370/94/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5330/2026 Головуючий у суді першої інстанції О.С. Сініцина Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 21 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді О.С. Сініцина, в приміщенні Макарівського районного суду Київської області, в с т а н о в и в : До Макарівського районного суду Київської області 13 січня 2025 року надійшла позовна заява АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 500629480 від 13.11.2017 у розмірі 192163,43 грн, а також Банк просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. В обґрунтування позову Банк зазначив, що 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» договір про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 500629480. Відповідно до умова кредитного договору Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в розмірі, строки та на умовах, що визначені договором. Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредит, а позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 192163,43 грн. Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» 12 серпня 2022 року затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс-Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року задоволено позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість у розмірі 192163, 43 грн. та судові витраті зі сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн. Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт зазначає, що судом при вирішенні спору не враховано п. 14 ст. 15 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якого, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Зауважує, що він є особою з інвалідністю III групи, яка пов`язана з пораненням отриманим внаслідок мінно-вибухової травми в ході відсічі військової агресії РФ, він є учасником заходів для забезпечення оборони України, тимчасово не працює, отримує пенсію по інвалідності в розмірі 3 100 грн. щомісячно, що підтверджується витягом з рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи, довідкою Міністерства ветеранів України, пенсійним посвідченням та посвідченням ветерана війни. Зважаючи на наведене, на думку апелянта, заборгованість у розмірі 192 163, 43 грн., не може бути покладена на нього для примусового виконання кредитної заборгованості. АТ «Сенс Банк» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. 06 травня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином. З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню розгляд справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 06.05.2026. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На позачергових Загальних зборах акціонерів АТ «Альфа-Банк» 12.08.2022 прийняте рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції та 30.11.2022 внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а самезмінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк». Між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 13 листопада 2017 року укладена угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за якою АТ «Альфа-Банк» зобов`язався відкрити для відповідача рахунок у валюті гривня та надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 93500 грн строком на 36 місяців (дата повернення 14 листопада 2020 рік), фіксована річна процентна ставка 18,99%. Відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними у визначені договором строки. Зі змісту акцепту пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про обслуговування кредитної картки вбачається, що відповідачу був відкритий банківський рахунок. До матеріалів справи долучена виписка по рахунку за договором № 500629480 за період 13 листопада 2017 року до 12 березня 2024 року. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, у нього виникла заборгованість за кредитним договором від 13 листопада 2017 року, що призвело до виникнення кредитної заборгованості у розмірі 192162,43 грн з яких: 21534,66 грн прострочене тіло кредиту, 51151,96 грн відсотки за користування кредитом, 119476,81 грн тіло кредиту. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач добровільно сплатив заборгованість за кредитним договором. Отже, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання перед Банком за кредитним договором від 13 листопада 2017 року, що призвело до виникнення кредитної заборгованості у розмірі 192162,43 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Так, основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню». Колегія суддів виходить з презумпції правомірності та чинності правочину у формі акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 13 липня 2017 року, підписаної ОСОБА_1 , яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Умовами для укладання такої угоди визначено тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, ліміт кредитної лінії - 200 000 грн, а відповідно до підписаного ОСОБА_1 паспорту споживчого кредиту сума кредиту - 93 500,00 грн, процентна ставка - 18,99 % річних, тип ставки - фіксована (а.с. 23). Своїм підписом у паспорті споживчого кредиту ОСОБА_1 підтвердив, що отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи з умов кредитування. Таким чином, вказані вище обставини свідчать, що з моменту підписання банком отриманого відповідачем акцепту, угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 13 листопада 2017 року набула чинності. Вимога про визнання такого правочину недійсним відповідачем не пред`являлася, суд такі вимоги не вирішував, ОСОБА_1 не посилався на обставини нікчемності договору й суд першої інстанції їх не встановлював, а отже, умови кредитного договору підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи і право вимоги Банку до позичальника за кредитним договором про повернення суми боргу, який виник у нього на підставі чинного правочину, презюмується. Враховуючи вищевикладені обставини, а також факт акцептованого правочину, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Банку. Оскільки ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, то у позивача є право вимагати повернення основної суми кредиту та процентів з неустойкою за користування в судовому порядку. Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що він як військовослужбовець, має пільги, встановлені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом, з огляду на наступне. Так, на підтвердження вказаного відповідач надав суду довідку від 24.07.2025 про безпосередню його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. З наданої довідки вбачається, що ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 27.02.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (а.с. 146). Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави. Разом з тим, з поданих відповідачем документів не вбачається, що в період нарахування процентів по договору № 500629480 від 13 листопада 2017 року, а саме з 13 листопада 2017 року по 14 листопада 2020 року відповідач набув статус військовослужбовця і на нього розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, суд дійшов вірного висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 відсотків за договором позики. Матеріалами справи не спростовується факт отримання ОСОБА_1 кредиту за наведеним вище договором. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій». Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19). Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Крім того, звернувшись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 не було спростовано надані Банком документи й розрахунок заборгованості, як і не надано свого розрахунку заборгованості. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи і аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у стягненні заборгованості за кредитним договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна