Постанова Київський апеляційний суд № 754/1232/26

Унікальний номер справи 754/1232/26 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8220/2026 Головуючий у суді першої інстанції О. Б. Саламон Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 21 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. учасники справи заявник ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року, постановлену у складі судді Саламон О. Б., в примішенні Деснянського районного суду м.Києва, у с т а н о в и в : У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до судду із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, у якій просив витребувати від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І. копію спадкової справи щодо ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та витяг зі спадкового реєстру по цій спадковій справі, а також копію рішення, яке прийнято по заяві ОСОБА_1 про прийняття спадщини щодо померлого двоюрідного брата. Свої вимоги ОСОБА_1 обгрунтував тим, що він є двоюрідним братом ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 25 березня 2019 року заявником було подано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І. заяву про прийняття спадщини, однак він не отримав від приватного нотаріуса Лавриненко О. І. рішення по заяві від 25.03.2019 про прийняття спадщини. У зв`язку із зазначеними вище обставинами, заявник вважає, що його право на отримання спадщини за законом порушено, і він має намір звернутися до суду з метою його відновлення із позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно - на квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (54/100), яка на момент відкриття спадщини належала на праві власності його двоюрідному брату ОСОБА_3 . Заявник зазначав, що не має можливості встановити осіб, які за законом повинні брати участь у справі у якості відповідачів, оскільки йому не відомі особи, які звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті його двоюрідного брата. Заявнику не відомі їх ім`я, прізвища та по батькові, їх місцезнаходження або місце проживання чи перебування, поштові індекси, реєстраційні номери облікової картки платника податків, засоби для зв`язку. Крім того, заявник вказав на необхідність зібрати докази для подання позову, які зберігаються у спадковій справі. Іншого способу отримати цю інформацію у заявника не має, інакше, ніж ознайомившись із спадковою справою, яка відкрита після смерті його двоюрідного брата. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про витребування доказів. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, відмовляючи заявнику у задоволенні заяви про забезпечення доказів, зокрема шляхом витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І. копії спадкової справи відкритої після смерті двоюрідного брата заявника не звернув уваги, що відсутність зазначеної інформації унеможливлює звернення заявника до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки особа відповідача йому не відома і в інший спосіб він позбавлений можливості отримати таку інформацію. Суд не взяв до уваги, що внаслідок відмови нотаріуса надати доступ до спадкової справи, заявник не може отримати інформацію про осіб, які звернулися до нотаріуса у спадковій справі, про видачу/невидачу свідоцтва про право на спадщину, про частку кожного з спадкоємців, які прийняли спадщину, повний склад спадкового майна (заявнику відомо лише про квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності його померлому двоюрідному брату), тому заявник позбавлений можливості вказати в позовній заяві належний зміст та розмір позовних вимог. Таким чином, заявник позбавлений можливості звернутись до суду з позовом до інших спадкоємців, оскільки заявнику невідомо коло спадкоємців, повний розмір спадкового майна та частки спадкоємців у спадщині, і як наслідок, заявник позбавлений можливості звернутися із заявою про витребування доказів у порядку ст. 84 ЦПК України в межах процедури відкритого судового провадження за його майбутнім позовом. Крім того, саме з метою визначення особи відповідача/відповідачів, через відсутність можливості самостійно з`ясовувати цю інформацію, заявник звернувся до суду із заявою про витребування відповідних доказів (відомостей) до подання позову, і вже за результатами отриманої інформації заявником вирішувалось би питання щодо звернення до суду з позовом, оформленим у відповідності до вимог ст. ст.175, 177 ЦПК України, зокрема, із зазначенням даних щодо особи відповідача та розміру позовних вимог. Суд першої інстанції вирішуючи питання про витребування доказі до подання позовної заяви не звернув уваги на положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст 2, 44, 84, 175, 177 ЦПК України. У судове засідання суду апеляційної інстанції заявник та його представник не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв/клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, від заявника та його представника не надходило. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності заявника та його представника. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених заявника та його представника та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 06.05.2026 через неявку учасників судового розгляду в судове засідання. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Постановляючи ухвалу про відмову у забезпеченні доказів до подання позовної заяви суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявником не обґрунтовано можливість втрати доказів, утруднення їх збирання та подання у подальшому,а в якості обґрунтування заяви відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 117 ЦПК України він посилався лише на необхідність визначення кола відповідачів для формування позовних вимог, що фактично не відповідає правовому змісту нормЦПК України, які регулюють питання забезпечення доказів до подання позову. Суд вважав, що заявник не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом, і в межах судового розгляду справи звернутись до суду з клопотанням про витребування доказів в порядку, передбаченомуст. 84 ЦПК України, і після отримання відповідної інформації подати заяву про заміну неналежних відповідачів, залучення співвідповідачів, зміну предмета чи підстав позову. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Порядок звернення до суду із заявою про забезпечення доказів урегульовано статтями 116, 117 ЦПК України. Частиною 1 ст. 116 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України, способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Забезпечення доказів є процесуальною дією суду, яка вчиняється за заявою осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів. Під особами, які мають право заявити про забезпечення доказів, маються на увазі суб`єкти доказування. Відтак, останні повинні довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів може стати неможливим або ускладненим. Суд не може здійснити заходи щодо забезпечення доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб`єкта доказування. Згідно вимог п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 117 ЦПК України, у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, а також обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів. Процесуальний механізм забезпечення доказів, призначений для того, щоб отримати та зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення, потрібні для вирішення справи, але, насамперед, спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов, суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Отже, процесуальним порядком та механізмом забезпечення доказів передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення доказів, має з урахуванням обґрунтування необхідності забезпечення доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання доказів у майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкоджені, втратити свою доказову цінність, тощо). З аналізу вказаних норм вбачається, що забезпечення доказів є спеціальним механізмом, який використовується для їх збереження. Підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення доказів є наявність підстав вважати, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим. При цьому, отримання та дослідження певних доказів є безумовним для об`єктивного та всебічного вирішення спору. Отже, заявник повинен довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів стане згодом неможливою або ускладненою. Суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб`єкта доказування. У правовому висновку, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі 9901/385/19/, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18, та постанові Верховного Суду від 01 листопада 2021 рокуу справі № 520/14132/18 зазначено, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Тобто, ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення доказів до подання позову ОСОБА_1 не навів підстав, які дають можливість припускати, що засоби доказування можуть бути втрачені, їх збирання або подання стане згодом неможливим чи утрудненим. Так, ОСОБА_1 просив суд витребувати матеріали спадкової справи ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та витяг зі спадкового реєстру по цій спадковій справі, а також копію рішення, яке прийнято по його заяві про прийняття спадщини щодо померлого двоюрідного брата. Зазначені документи зберігаються у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І. та суду не надано разом із заявою доказів на підтвердження того, що матеріали спадкової справи можуть бути знищені або втрачені. Таким чином, заявником не наведено достатніх підстав для забезпечення доказів у розумінні вимог статей 116, 117 ЦПК України, з огляду на недоведеність необхідності їх забезпечення, необґрунтованість існування обставин, за яких невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або, що засіб доказування може бути втрачений. Разом з тим, механізм сприяння сторонам, у яких виникають складнощі в отриманні доказів, і які вони не можуть одержати самостійно, передбачено ч. 3 ст. 83, 84, ч. 3 ст. 177 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Незважаючи на те, що в ЦПК України відмежовано ці поняття та закріплено різними статтями, представником заявника помилково ототожнено витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як сприяння суду сторонам в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно. Враховуючи зазначені норми закону, проаналізувавши зміст необхідної інформації, що викладена в заяві про забезпечення доказів, а також обставини справи, колегія суддів вважає, що заявником у заяві не зазначено достатніх підстав щодо необхідності забезпечення доказів, а також не наведено об`єктивних фактів, які б доводили, що дані докази можуть бути втрачені або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 . Жодних доводів на підтвердження даних обставин заявником та його представником у заяві та апеляційній скарзі не наведено. Таким чином, подана заява не містить відомостей, що стосуються обставин, для доказування яких слід застосувати заходи забезпечення доказів та обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів. Крім того, заявник не позбавлений можливості заявити відповідне клопотання про витребування доказів під час судового розгляду справи в суді першої інстанції. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що ненадання нотаріусом запитуваної інформації не може бути підставою припускати, що приватний нотаріус якимось чином буде перешкоджати в подальшому у наданні доказів, зокрема, на стадії після подачі заявником позовної заяви та витребування цих доказів судом після відкриття провадження у справі. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права, а тому підстав для скасування ухвали не вбачається. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заяви про забезпечення доказів до подання позову, оскільки позивачем не наведено обставин та фактів, які свідчать про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів їх визнає необґрунтованими. Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції, з точки зору застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що судом постановлено оскаржувану ухвалу відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер при вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову у кожній справі окремо. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права, натомість оскаржувана заявником ухвала суду є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування немає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна