Постанова Львівський апеляційний суд № 441/2380/25

Справа № 441/2380/25 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В. Провадження № 22-ц/811/4315/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Хоцяновича О.В., з участю: представника Комарнівської міської ради Черевичника І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 12 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області, треті особи: приватне підприємство «Фірма «СОМГІЗ», фермерське господарство «Сонячна Насолода», про визнання недійсними актів та рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання вчинити дії, встановив: 10.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати недійсним акт про непідписання договору оренди землі від 15.09.2025 року, складений Комарнівською міською радою; визнати недійсним рішення Комарнівської міської ради про скасування результатів торгів (аукціон №LRE001-UA-20250717-98604 від 18.08.2025 року); визнати недійсним протокол результатів електронного аукціону, на підставі якого переможцем визнано фермерське господарство «Сонячна Насолода»; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4620987900:07:000:0128), укладений між Комарнівською міською радою та фермерським господарством «Сонячна Насолода»; визнати, що позивач виконав усі умови, передбачені законодавством та умовами аукціону, для укладення договору оренди землі та зобов`язати Комарнівську міську раду підписати договір оренди з ним на умовах, визначених протоколом торгів №LRE001-UA-20250717-98604 від 18.08.2025 року (річна орендна плата 40500 грн.) з урахуванням положень ст.288.4.4 ПКУ, яка визначає дату початку нарахування орендної плати; визнати дії посадових осіб Комарнівської міської ради щодо складання акта від 15.09.2025 року та скасування результатів торгів протиправними. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він приймав участь у публічних торгах на право продажу, оренди (річної орендної плати) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 4620987900:07:000:0128, що розташована за адресою: Львівська область, Львівський район, за межами с. Тулиголове, і у відповідності до протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20250717-98604 від 18.08.2025 року його ( ОСОБА_1 ) визнано переможцем торгів з фінальною ціновою пропозицією 40500 грн. річної орендної плати, який ним підписано 21.08.2025 року за допомогою електронного сертифікованого підпису у встановлені законом терміни, оплата витрат на підготовку лота до продажу в сумі 18319 грн. 68 коп. ним здійснена 05.09.2025 року. Однак, при підписанні договору оренди ним було виявлено помилку в нарахуванні суми орендної плати за перший рік оренди. Зазначає, що він у встановлені строки виконав усі свої зобов`язання: підписав та направив відповідачу договір оренди від 02.09.2025 року; на підтвердження своєї добросовісності та законної пропозиції сплатив орендну плату за період вересень грудень 2025 року у сумі 11534 грн. 87 коп., ця сума розрахована пропорційно до фактичного терміну користування. Проте, відповідач, ігноруючи вимоги ст.288.4.4 ПКУ, висунув незаконну вимогу до позивача сплатити повний річний розмір орендної плати (40500 грн.) при підписанні договору. 15.09.2025 року відповідач, діючи недобросовісно та маючи на меті скасування результатів торгів, склав завідомо неправдивий акт про непідписання договору оренди землі, в якому неправдиво зазначено про відмову позивача від підписання договору оренди землі на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,7418 га, кадастровий номер 4620987900:07:000:0128, що розташована за адресою: Львівська область, Львівський район, за межами с. Тулиголове. Вважає, що на підставі цього акту Комарнівська міська рада незаконно скасувала результати торгів і неправомірно визнала переможцем фермерське господарство «Сонячна Насолода» та, відповідно, незаконно уклавши з цим господарством договір оренди землі на суму 40000 грн., що є меншою, ніж пропозиція позивачу. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача порушене його (позивача) право, яке підлягає захисту в судовому порядку. Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходів забезпечення позову у виді заборони Комарнівській міській раді та фермерському господарству «Сонячна Насолода» вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 4620987900:07:000:0128, зокрема: укладати договори щодо цієї ділянки (включаючи суборенду); здійснювати фактичне користування ділянкою (проводити сільськогосподарські роботи). Необхідність вжиття таких заходів забезпечення позивач обґрунтовує тим, що договір оренди з фермерським господарством «Сонячна Насолода» вже укладено, тому якщо таке продовжить користуватися земельною ділянкою (виконувати сільськогосподарські роботи, зводити тимчасові споруди або відчужувати чи передавати право користування третім особам), виконання рішення суду у разі задоволення позову стане неможливим або вимагатиме додаткових судових рішень (про виселення, відшкодування збитків тощо). Додає, що з огляду на сезонний характер використання землі, невжиття заходів забезпечення призведе до завдання непоправної шкоди правам позивача, який, будучи законним переможцем аукціону, не зможе розпочати користування землею після набрання рішенням суду законної сили. Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 12 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , просив її скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити рішення, яким заяву задовольнити. Вважає, що суд першої інстанції не врахував фактичні та документальні докази, які підтверджують наявність реального ризику унеможливлення виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Вказує, що суд формально кваліфікував подані доводи як припущення, хоча позивач надав конкретні докази, зокрема: копію протоколу торгів №LRE001-UA-20250717-98604 від 18.08.2025 року; підписаний ним договір оренди та поштову квитанцію з описом вкладення і повідомлення про вручення; платіжні доручення з банківськими відмітками про оплату затрат на проведення торгів та оплату за перший рік оренди земельної ділянки; копію акту від 15.09.2025 року Комарнівської міської ради, підписаного та зареєстрованого у системі PROZORO та відомості про укладення договору з фермерським господарством «Сонячна Насолода». На переконання позивача, ці документи в сукупності створюють реальний ризик втрати можливості виконання рішення суду (відчуження права користування, початок фактичного використання, внесення змін до реєстрів або даних електронної торгової системи). Додає, що суд першої інстанції відмовив у забезпеченні позову, пославшись на нібито відсутність належного обґрунтування необхідності забезпечення та доказів несумлінних дій відповідача, водночас, суд не врахував, що позивач одночасно заявив клопотання про витребування документів, які прямо стосуються ризиків відчуження або фактичного користування ділянкою. Вважає, що відмова у забезпеченні позову без належного з`ясування витребуваних документів та без оцінки реальної загрози унеможливлення виконання рішення є передчасною та формальною. В судове засідання апеляційного суду позивач та треті особи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності. Заслухавши пояснення сторони відповідача в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Так, зокрема, згідно з п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Усталеною є судова практика Верховного Суду з висновками про те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. За загальним правилом частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. При цьому, суд зобов`язаний перевірити співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду. Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 21.10.2021 року у справі №910/20007/20 та від 30.06.2022 року №911/3616/21. За положеннями статті 22 Земельного кодексу (далі ЗК) України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). За обставинами даної справи, предметом спору є земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення, площею 2,7418 га, у тому числі: ріллі 2,7418 га, кадастровий номер 4620987900:07:000:0128, що розташована за адресою: Львівська область, Львівський район, за межами с. Тулиголове, на яку позивач заявляє свої права і яка на даний час на підставі договору оренди, який оспорюється позивачем, перебуває в оренді третьої особи, яка є господарюючим суб`єктом, фермерського господарства «Сонячна Насолода». За умовами договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель відповідно до ч.1 ст.19 ЗК України. За умовами договору, орендар має право самостійно господарювати на орендованій земельній ділянці з дотриманням умов договору, використовувати орендовану земельну ділянку на власний розсуд у відповідності до цільового призначення. Разом з тим, орендар несе відповідальність за неналежне використання земельної ділянки та погіршення її стану; у разі погіршення орендарем корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, орендодавець має право на відшкодування збитків. Наведені вище умови договору оренди щодо необхідності цільового використання орендованої земельної ділянки базуються на вимогах закону, зокрема, Закону України «Про оренду землі». Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст.1 Закону України «Про оренду землі»). Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються та інш. Відповідно до статті 25 Закону, орендар земельної ділянки має право, зокрема: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Збитками вважаються: фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушення права; доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору. Згідно з ч.5 ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством. Згідно з ч.6 ст.93 ЗК України, орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). З аналізу наведених вище норм матеріального права, слід дійти висновку, що вжиття заходів забезпечення позову, шляхом встановлення орендарю заборони фактичного використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме: заборони проводити на ній сільськогосподарські роботи, прямо суперечить вимогам закону щодо його обов`язку використання землі за цільовим призначення і може бути підставою для відповідальності за неналежне використання земельної ділянки та погіршення її стану, тому така вимога позивача не може бути задоволена. Також необхідно зазначити, що встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини, що свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін. Інших підстав припускати існування обставин, які можуть ускладнити виконання рішення суду та судовий контроль за його виконанням, позивачем не наведено і не надано суду належних доказів, зокрема, на підтвердження можливої реалізації прав, передбачених ст.93 ЗК України, а відтак, відсутнє достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, як правильно вказав суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Отже, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які регулюють вирішення даного питання, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення заяви, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 12 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 11 травня 2026 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич