Постанова КГС ВС № 927/1253/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ cправа № 927/1253/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я., здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2026 (суддя Шморгун В. В.) і постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 (судді: Яценко О. В. - головуючий, Спаських Н. М., Хрипун О. В.) за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у справі за позовом керівника Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації до Городнянської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Городня Агро", Чернігівської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень 1.1. У грудні 2025 року керівник Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (далі - Чернігівська ОВА) з позовом до Городнянської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Городня Агро" (далі - ТОВ "Городня Агро") та Чернігівської районної державної адміністрації (далі - Чернігівська РДА) про: 1) визнання недійсним розпорядження Городнянської районної державної адміністрації (далі - Городнянська РДА) "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на оренду земельних ділянок" від 03.10.2018 № 1045 (оспорюване розпорядження) в частині, що стосується земельних ділянок з кадастровими номерами 7421485600:04:000:2406 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2407 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2409 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2410 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2411 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2412 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2424 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2425 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2426 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2427 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2430 (площа 0,3192 га), 7421485600:04:000:2431 (площа 0,3192 га), загальною площею 10,2148 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 2) визнання недійсними договорів оренди вказаних земельних ділянок, укладених 31.10.2018 між Городнянською РДА та ТОВ "Городня Агро"; 3) усунення перешкод державі в особі Чернігівської ОВА у користуванні та розпорядженні земельними ділянками у межах прикордонної смуги шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 7421485600:04:000:2406 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2407 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2409 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2410 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2411 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2412 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2424 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2425 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2426 (площа 0,9577 га), 7421485600:04:000:2427 (площа 0,9576 га), 7421485600:04:000:2430 (площа 0,3192 га), 7421485600:04:000:2431 (площа 0,3192 га), загальною площею 10,2148 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 4) усунення перешкод державі в особі Чернігівської ОВА у користуванні та розпорядженні земельними ділянками у межах прикордонної смуги шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "Городня Агро" на земельні ділянки з кадастровими номерами 7421485600:04:000:2406, 7421485600:04:000:2407, 7421485600:04:000:2409, 7421485600:04:000:2410, 7421485600:04:000:2411, 7421485600:04:000:2412, 7421485600:04:000:2424, 7421485600:04:000:2425, 7421485600:04:000:2426, 7421485600:04:000:2427, 7421485600:04:000:2430, 7421485600:04:000:2431; 5) зобов`язання Городнянської міської ради та ТОВ "Городня Агро" повернути Чернігівській ОВА вказані земельні ділянки. На обґрунтування позову прокурор посилався на те, що: - оспорюваним розпорядженням затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для оформлення права користування земельними ділянками (невитребувані земельні частки (паї) на умовах оренди ТОВ "Городня Агро" на території Лемешівської сільської ради за межами населеного пункту загальною площею 77,4142 га, в тому числі сіножаті - 31,2034 га; пасовища - 46,2108 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - надалі між Городнянською РДА та ТОВ "Городня Агро" укладено договори оренди спірних земельних ділянок, які є невитребуваними земельними частками (паями); - спірні земельні ділянки частково розташовані у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, що свідчить про належність цих земельних ділянок до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим використання; - Городнянська РДА своїми діями щодо розпорядження вказаними земельними ділянками порушила інтереси держави, створила умови для вилучення земельної ділянки з користування уповноваженого державного органу та унеможливлення захисту державного кордону, дотримання прикордонного режиму; - внаслідок передачі в оренду ТОВ "Городня Агро" спірних земельних ділянок, які належать до земель оборони, Городнянською РДА незаконно змінено їх цільове призначення як земель сільськогосподарського призначення; - спірні земельні ділянки незаконно зареєстровані у Державному земельному кадастрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення; така реєстрація є перешкодою для реалізації державою речових прав на земельні ділянки, а скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав(права оренди) ТОВ "Городня Агро". 1.2. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Аргументуючи ухвалу, місцевий господарський суд виходив із того, що спірні земельні ділянки є невитребуваними земельними частками (паями), тобто є такими, що були виділені певним фізичним особам, проте на них не було отримано документа, що посвідчує права на них; заявлений прокурором позов спрямований на визначення статусу цих ділянок як земель оборони та визнання на них права державної власності, а тому безпосередньо стосується прав та обов`язків фізичних осіб, які мають право отримати земельні ділянки в натурі до 01.01.2028 як невитребувані земельні частки (паї); ненабуття фізичними особами права власності на свої земельні частки (паї) не може бути підставою для розгляду спору господарським судом, адже право на їх отримання може бути реалізоване ними до 01.01.2028; отже, такі фізичні особи також мають бути співвідповідачами за заявленими у цій справі вимогами, що виключає розгляд цього спору в порядку господарського судочинства, адже спір стосується позбавлення цих фізичних осіб права на приватну власністю. 1.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2026 залишено без змін із тих самих підстав.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї 2.1. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор), не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, викладеними в ухвалі Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2026 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026, звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу передати до Господарського суду Чернігівської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. За доводами прокурора, оскаржені судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права - статті 65, 77, 791, 84, 115 Земельного кодексу України, статті 2, 22, 23 Закону України "Про державний кордон України", пункти 1, 21 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" та порушено норми процесуального права - статті 2, 4, 5, 11, 14, 20, 162, 174, 175, 176, 210, 236, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України; не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2023 у справі № 990/114/23, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 916/2449/21, від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19. Зокрема, скаржник не погоджується з висновком судів про непідвідомчість спору у цій справі господарському суду; зазначає, що, зважаючи на негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками покладається на осіб, які чинять такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду; позов у цій справі слід розглядати за правилами господарського судочинства без залучення до справи осіб, які потенційно можуть набути право власності на зазначені земельні ділянки. 2.2. Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду 3.1. Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги з огляду на таке. 3.2. Предметом касаційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду, залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 3.3. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04). Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17 виснувала, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20). Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18. Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Так, у силу положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно з положеннями частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Стаття 14 Господарського процесуального кодексу України розкриває таку основну засаду (принцип) господарського судочинства як диспозитивність господарського судочинства та передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Водночас стаття 20 Господарського процесуального кодексу України визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Верховний Суд зазначає, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 13.09.2019 у справі № 910/8729/18). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 виснувала, що при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча би одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Схожі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19. Верховний Суд у постанові від 16.10.2024 у справі № 914/15/24 також виснував, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22. Водночас право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви зміст та форма якої визначені у статті 162 Господарського процесуального кодексу України. Так, за змістом статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Сторони у справі - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Так, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09). 3.4. Як уже зазначалося, ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. За змістом статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Наведена норма процесуального права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18). Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що спірні земельні ділянки є невитребуваними землями, тому за можливого потенційного набуття фізичними особами речових прав на свої земельні частки (паї), яке може бути реалізоване ними до 01.01.2028, спір у справі стосується прав та обов`язків таких фізичних осіб, які мають бути співвідповідачами у цій справі, а отже, спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Тобто суди визначили юрисдикцію справи відповідно до суб`єктного складу спору. Проте колегія не погоджується з такими висновками судів, адже судами попередніх інстанцій у наведеному випадку без належного дослідження залишено суть права/інтересу, за захистом якого звернувся прокурор у цій справі, та характер спірних правовідносин, виходячи з предмета та підстав заявленого у цій справі позову, наведених висновків Верховного Суду у питанні розмежування судами предметної та суб`єктної юрисдикції. Як свідчать матеріали справи, прокурором заявлено позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОВА до Городнянської міської ради, ТОВ "Городня Агро", Чернігівської РДА про визнання недійсним розпорядження Городнянської РДА, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок; визнання недійсними договорів оренди спірних земельних ділянок, укладених 31.10.2018 між Городнянською РДА та ТОВ "Городня Агро"; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "Городня Агро" на такі земельні ділянки; та зобов`язання Городнянської міської ради та ТОВ "Городня Агро" повернути Чернігівській ОВА вказані земельні ділянки. Позовні вимоги спрямовані на відновлення порушеного права держави та обґрунтовані тим, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання. Спірні земельні ділянки частково розташовані у межах прикордонної смуги, належать до земель оборони та можуть перебувати виключно у державній власності, проте безпідставно вилучені з державної власності та передані в оренду; спір у справі направлений на усунення перешкод у користуванні земельними ділянками у спосіб зокрема їх повернення державі, який (обов`язок) покладається на осіб, які чинять такі перешкоди (у наведеному випадку міська рада та товариство), на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду. Отже, спір виник у зв`язку із незаконним вибуттям із державної власності спірних земельних ділянок як земель оборони шляхом передачі їх в оренду товариству, при цьому з матеріалів справи не вбачається і суди не встановили, що у цих спірних правовідносинах конкретні визначені фізичні особи виступають як їх сторона (учасник), що набула відповідне речове право на такі земельні ділянки чи претендує на нього. Обставини наявності можливості загалом у фізичних осіб в майбутньому до 01.01.2028 реалізувати право на отримання земельних паїв за наслідками паювання земель, самі по собі не свідчать про приналежність спору у цій справі до цивільної юрисдикції та не є безумовною підставою для її визначення. 3.5. Зважаючи на викладене та наведені критерії розмежування судової юрисдикції, беручи до уваги, у тому числі предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, визначений прокурором суб`єктний склад учасників спору, а також наявність спору про право на землю між сторонами у справі, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду цивільним судом. Посилання судів на висновки, викладені Верховним Судом у справах № 925/1573/20, № 911/2650/17 не є релевантними для цієї справи з огляду на відмінність в обставинах справ. У справі № 925/1573/20 встановлені судами фактичні обставини справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка була поділена на декілька земельних ділянок, частина з яких передана у приватну власність конкретних фізичних осіб (третіх осіб у справі). Водночас обставини у справі № 911/2650/17 стосуються передачі у приватну власність земельних ділянок працівникам публічного акціонерного товариства згідно з проєктом приватизації, який затверджено оспорюваним розпорядженням, на підставі якого ГУ Держгеокадастру було прийнято близько 350 наказів про передачу земельних ділянок у власність фізичним особам, у тому числі і тим, які залучені до участі у справі як треті особи. 3.6. Колегія суддів звертає увагу на те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак зазначені обмеження не можуть перешкоджати реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, а також слід дотримуватися розумного ступеня пропорційності між застосованими засобами та визначеними цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010). 3.7. За наведеного доводи, викладені у касаційній скарзі, знайшли підтвердження та свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

4. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат 4.1. Відповідно до частин 3, 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції. 4.2. За замістом пункту 2 частини 1 статті 308 цього Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 4.3. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України). 4.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, отримали підтвердження під час касаційного провадження та спростовують висновки судів попередніх інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі. 4.5. З огляду на викладене оскаржені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню до господарського суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 4.6. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону задовольнити. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2026 у справі № 927/1253/25 скасувати, а справу № 927/1253/25 направити до Господарського суду Чернігівської області для вирішення питання про відкриття провадження за позовною заявою керівника Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації до Городнянської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Городня Агро", Чернігівської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Б. Дроботова Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак